Ми кохались востанє. Ти пішла, лише кинула в обличчя терпкий аромат ромашки. Білі покривали ховали під крохмалем пусті спогади.
Лежу. Мовчу. Звикаю до болі. Згадую твоє ім'я.
Хто ж ти?
Піднімаюсь. Пливу іржавою баржею до скляних берегів її дзеркала. Інколи гралась золотим морем, торкаючись вологими пальцями мертвої поверхні, цілувала вишневими губами двійника.
Торкаюсь правицею дзеркала. Стераю росу від плодів кохання. Брав грубо, шматуючи перлову шкіру зубами. Прагнув з'їсти до останньої крихти.
Біль - це так приємно.
За вікном каркали сумирні потяги. Весна загравала до металевих змій теплими обіймами. Плавно снували по рейках.
Я зійшов із рейок.
Хто ж ти?
Я далеко від тебе. Крила свободи вбивають.
Скидаю пути одягу. Розглядаю розтатуйоване тіло. Фарбою писав життя. Спогади про тебе. Пазли складаються в паперові тюльпани, згорають відчаєм.
... Запах бензину осідає зашморгом навколо шиї. Підпалюю цигарку від палаючого тюльпану. Дим танцює в легенях. Позаду, тінь говорить про філософію. Тюльпани плачуть горілою целюлозою, інколи посміхалися очима вовка, коли вітер дихає на них, хапав за чорне волосся і кидає у хворе небо...
Згадую далекі спогади. Шукаю в чорнильному лабіринті ім'я. Граю в піжмурки з ненавистю. Кличу до себе безсвітло.
Ти чуєш? Подай келих пітьми. Вона зашиє мої рани. Інколи за нитки братиме депресію. Інколи вистраждане безпам’ятство. Але, прошу, заший мене світлом, веселкою, як в тих казках.
Торкаюсь татуювань. Можливо, так згадаю твоє ім'я. Вони сахаються мене, тріскаються, осипаються штукатуркою на підлогу.
Ні. Ні. Ні.
Тремчу. Падаю на коліна. Занурюю руки в попіл. Божевільно кричу. Качаюсь по підлозі, намагаюсь повернути татуювання назад в законі пазли. Набиваю ним рота.
Застигаю. Вдивляюсь у павутиння на стелі. Поволі піднімаюсь, спираючись на коліна. Руку холодить стільниця. Знову дзеркало. Хитро посміхаюсь. Іду на кухню. Беру ножа. Повертаюсь. Стискаю до болю у пальцях руків'я.
Крові не буде. Вона не потрібна живому мерцю. Плоть піддається легко. Впускає у себе. Світиться багрянцем. Інколи ребра показують зуби. Б'ю їх по морді. Продовжую до останніх криків в голові.
Портал на грудях готовий. Просуваю руку всередину. Вогко. Тепло. Шукаю серце. Воно кличе мене ритмом індійських барабанів. Магія природи згубна. Хапаю цю пташку. Відчуваю рубець. Скрегочу зубами. Минають останні кадри. Тягну назовні. Тріпотить, але війну нахабно програє. Радію як немовля. Ще б'ється. Ритм згасає. Повертаю рубець до себе. Вдивляюсь скляними очима на нього. Лечу в безодню. Пливу у течію спогадів.
Шепочу ім'я…
