Танці у селі (гупанці) - це грандіозне дійство, що заслуговує на особливу увагу, бо постає із пилу, грязюки, п`яних матюків і закінчується майже завжди пожежами, аваріями, подавленими курми, побитими міліціонерами і так далі, аж до повного знеструмлення усього села.
А починається усе із заходу сонця.
Самовдоволене, аж збуряковіле од гордості за справно відпрацьований день, воно ховається у море, і на танцмайданчик (заасфальтоване коло, огороджене сіткою, із якоюсь дикою халабудою з одного боку і в когось вкраденою хвірточкою з іншого) спадають перші сутінки.
От тоді з клубу, обсадженого яблунями, два якихось чахлики, сопучи, потіючи й надриваючись, починають майже по землі тягати через дорогу величезні акустичні системи, здіймаючи куряву, матюкаючись і давлячи яблука, які порозкочувалися вусібіч. Вони затягають апаратуру під дашок халабуди і починають там вовтузитися, єднаючи усе докупи й обсипаючи один одного іскрами й лайкою.
Нарешті з колонок чути шипіння, рипіння, гарчання й скреготіння, яке поступово змінюється тихеньким потріскуванням і довжелезним матюком на півсела, що закінчується словами: ” Хух , зробили.”
Першою потихеньку починає сходитися публіка наймолодшого віку, приблизно 12-13 років, яка наперед втекла з дому, щоби батьки не поклали спати. Її спочатку запускають через хвірточку трохи потанцювати, а потім виганяють. Один із чахликів волає у мікрофон, щоби усі йшли до клубу купляти квитки і стає охоронцем біля хвірточки, а інший запускає на повну гучність якісь неймовірні гупанці, які, на його думку, повинні примусити танцювати все село, та од них тільки дрижать шибки, валують собаки і раз-по-раз гасне лампочка на стовпі над танцюльками.
Ніхто звичайно ж не хоче купляти квитки, і майданчик залишається порожнім протягом 5 хвилин. А потім іще 10. І ще 20. А усі стоять за огорожею і дивляться.
Темрява спадає на село. Сонце вже повністю сховалося за обрієм і танці освітлюються лише ліхтарем на стовпі, вогниками вікон сусідських хат, вогниками цигарок, вогниками очей сусідських котів, що повисідалися рядами на парканах кругом танцюльок і спалахами далеких блискавиць, які супроводжуються тихеньким погуркуванням, що поступово наближається.
У темряві двоє дядьків підходять до клубу, сідають під однією з яблунь, розливають по склянках з трьохлітрової банки оковиту і потроху ковтають її, прицмокуючи і смакуючи, немов витримане вино, закусюючи тут же підібраними яблуками.
На танцмайданчику вже хтось танцює. Це хтось, судячи з усього дівчина, бо інші хтось сидять на лаві під огорожею, курять, п`ють пиво, обговорюють її стегна і пуляють по ній бичками.
Картина пожвавлюється. Із клубу викочується величезний кагал людей, які хоч і затуркані щойно переглянутим фільмом жахів, одразу ж починають підтанцьовувати й очманіло сунуть на ліхтарі світломузики , знімаючи хвірточку з петель і ледь не задавивши чахлика-контролера, сунуть танцювати, а той, вислизнувши з-під ніг, вилазить на огорожу і звідти плюється і матюкається на збіговисько унизу, аж доки йому не дають два рази по пиці, один раз випити і жодного - закусити, після чого він заспокоюється і танцює як усі.
Не зважаючи на близьку грозу до танців підходять літні люди, жінки з чоловіками, а то й цілі сім’ї з дітьми у колисках і, ставши осторонь, там, куди не долітають бички, пляшки і матюки, витріщаються на розвагу.
Наряд міліції, приїхавши на машині і зо два рази обійшовши танці кругом, збирають на дорозі у пилюці останні вцілілі яблука, підходять до дядьків під яблунею і... сідають з ними допивати, що залишилося.
Грім уже гримить над головами танцюючих, проте вони нічого не чують через музику, вважаючи блискавиці лише додатком до дискотеки.
Із якогось закутку з`являється ще один натовп, що вже нагулявся у сусідньому барі й іде виганяти хміль, а оскільки уся апаратура, танці, ліхтар на стовпі і клуб заживлені подовжувачем із найближчого двору, то все раз-по-раз вкривається темрявою й матюками: ”Який там хто не бачив дроту під ногами?” Подовжувач знову скручують докупи, вмикається світло, з виттям заводиться музика, і увесь новий натовп, оскільки до розтрощеної хвірточки обходити далеко і ліньки, лізе навпростець через огорожу, наштрикуючись на сітку та вже нічого не відчуваючи.
А так як за огорожею вже повно, то вона чимдуж випинається назовні, росте й пухне, аж доки один із стовпчиків не витримує, і надлишок живої танцюючої маси крізь дірку в сітці вихлюпується назовні.
І саме у цей момент, одночасно із громом і блискавицею вперіщує такий дощ, що усі миттєво розбігаються кому куди ближче, два чахлики, геть мокрі, ховають апаратуру під дашок халабуди, а дядьки вже вилизавши банку й не в змозі йти, стоять під яблунею, підтримуючи її, щоб не впала, і перемовляються:
- Гарні танці...
- Були б гарні. Коли б не дощ...
