На стихійному риночку.
– Домашні?..
– Двянадцать рублєй.
– Та щось вони замалі...
– Двянадцать рублєй.
– Тобто... чотири гривні, згідно з курсом?
– Нічаво нє знаю. Двянадцать рублєй.
– Вибачте, але у мене тільки гривні.
– Двянадцать рублєй.
– «Двянадцать рублєй»... «двянадцать рублєй»... А навіщо ви їх у чайовій заварці витримували?
– Ет рижиі. Двянадцать рублєй.
– Та бачу, що не білі, а від чаю поруділі... Чи від настоянки цибулиння?
Німа сцена.
– Восямь грівняй.
– «Рублєй»... «грівняй»... рівняй... Так по скільки ж оці фарбовані курячі яйця?
– Сємммь грівон... грівняй... Ваабшчєм, сємь!
Покупець подріботів далі. Але, вже відійшовши, почув знайоме:
– «Свєжія...». Покупайті...». «Двянадцать рублєй...», «двянадцать рублєй...» Все життя тут мешкає і... «двянадцать рублєй», – перегукнулися інші продавчині, повз яких ковзнув покупець.
