Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44509
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

РЕІМПРИНТ (4).

© Юрій Кирик, 15-04-2015


Уранці мати  таки добудилась Ореста і спорядила його в школу. Ледве висидів на уроках. Хотілось побачити Надійку, та її у той день  в школі не було. Вітаючи його з поверненням до гурту, "ініційовані" з його класу подарували Оресту персонал". В тремтячих руках він чогось розсипався і Орко підставляв долоню, аби не втратити дорогоцінне зілля. Пригадалось йому як під час причастя він ненароком підштовхнув ложечку зі святими дарами і вміст вилився на підлогу. Під пильним оком священика злизував дари з брудної долівки. З того часу до храму його годі було затягнути.
- Персонал тягнути хочеш, а підлікувати* його не вмієш, - засміявся Рись, що не відати й коли пристав до їхньої компанії. Вийняв з уст хлопця цигарку і вправно прослинивши її під сміх хлопців повернув невдасі курцю.

- Орчик наш уже у планери* вписався?

- Прийшов такий потухлий*, а пару затяжок зробив, диви  і приходація( прийшла. Зовсім живий чувак! - жартував хтось із класу.

- Який з нього чувак?  Він іще зовсім пряник*, життя не знає, - піджартовував знущаючись Рись.

Орест зло зиркнув в його бік, та змовчав - Рись був авторитетом, до того ж його благодійником... Та й косячок був вставлючий* - після декількох затяжок Орчику стало весело. Щоправда, опирався, коли Рись запропонував йти на якусь хазу, та коли той сказав, що його подушка* теж там, без слова погодився, щоправда пригрозився за "подушку" натовкти гризло. Рись на таку погрозу навіть не зреагував, як не реагують пси, коли на них накидаються щенята.

Придибали в якийсь приватний будиночок на Окружній, Таких занедбаних мазанок Оресту давно не доводилось бачити. Іще більшим було його здивування, коли побачив у занедбаній нехлюйній хатині свою провідну зіроньку, свою Надійку за дивним заняттям - розтирала щось у ступці. Єдине, що досить приємне було в цій хатині - запах спеції. От лише з початку не міг збагнути, що ж саме подразнювало його нюх. Лише коли дівчина кинула у ступку наступних декілька зерен він впізнав мускатний горіх. Хоча й був новаком в цій справі, збагнув що він присутній при виготовленні якогось нового наркотику.

- Ну ти у мене справжній герой! Після вчорашньої беде* ти ще в школу спромігся піти?! З порога кинулась  обіймати Ореста Надійка.

- Ми тут таке творимо! Таке... Трохи почекай. Зараз можна буде спробувати! - щічки дівчини палали.

- Ми перші? - з підозрою запитав Орест.

- Що перші? - скинула здивовано бровенята дівчина.

- Пробуватимемо це зілля?.. - хлопець все ще зиркав із затаєним ляком.

- Ти думаєш тебе тут хочуть підбазарити*? Чи, може, трахнути під самі бакенбарди*? Цей рецепт нам з Польщі один лошара притарабанив. Та щось він наплутав. Ми вже пару годин б'ємось над пропорціями. Воно, звісно, вставляє, але те, що він привіз і дав нам дегустувати, було цімес-пікес - ти вибухав, наче ядерна бомба, - на одному подиху випалила Надійка.

Оркові стало соромно вже від того, що в чомусь міг запідозрити свою кохану.

- Ну усе! Це має бути те, що треба! Спробуєш? - з бісиками в оченятах запропонувала Надійка.

- Не знаю... У мене в животі повний вакуум, - щиро визнав хлопчина.

- Ну то й клас! Прихід буде кращим, - підбадьорив Рись.

Орест згадав, що читав колись у Кобо Абе: "... несподіване рішення значно частіше має успіх, ніж те, що довго зважується і обмірковується". Не задумуючись випив мензурку густої, майже чорної речовини.

Рідина гірчила. Вперше в житті чув такий концентрований запах мускату, аж піднуджувало трохи. Надійка тягла через соломинку і щось там коментувала, що було зрозуміле фацетам, що разом з нею до того довго бодяжили вишукуючи мов справжні вчені потрібні пропорції.

- Клас! Вийшло! Прикладайся, не бійся! Разом політаємо! - вигукнула дівчина в захопленні. Це лише перше підстьобування - для проби. Далі шарахнемо нормальну дозу! Вона потягнула хлопця на старенький диван, куди вони плюхнулись горілиць.

Хвилин двадцять лежать просто так і з нетерпінням очікують, що з ними буде. І враз навколишній світ перестає для них існувати. Ходять по кімнаті, неймовірно щасливі, й мелють казна-що. "Дозрівання" - так називають цей стан хлопці, які вже скуштували "горішка". Щасливі плещуть один одного по плечу з таким виглядом, немов би саме вони винайшли цю комбінацію і зараз залишається очікувати присудження Нобелівської премії. Нарешті міцно обіймаються. Орест знову почуває себе так, як не почував вже давно. Надійка сяє немов оточена хмаркою світляків.

Орест потрапив у стан свідомості, який абсолютно не піддається описові. Під розбурханою поверхнею почуттів, бажань та жаги завжди крилася його глибша ідентичність, тиха і ненаситна, споріднена з усім світом сутність. І щойно він це усвідомив, хвилі вляглися, поверхня розкладалася. Він неймовірно, відчував безчасся. Уплетений в час, не просто в обмежені часові рамки реального моменту, а в час абсолютний, бо проживав не лише своє життя - відчував тривимірність  - до, зараз і після. Ріс і розпинався на всі боки. Бо все є одним, а єдине і все - це - він. Той доторк вічності тривав всього лиш декілька секунд, але його швидкоплинне пізнання дало йому нове пізнання. Світ, насправді, зовсім не такий, який знав, в якому жив раніше. Потрапив у новий, незнаний вимір... Це було настільки нереально, що він розреготався. Спинити його було не сила. Свідомість зрушила з місця мов автомобіль без гальм, з під коліс якого вибили цеглу. як зупинити його, коли вона виїхала на дорогу ще й закрита?
Та ніхто й не намагався зупиняти...

До тями Орест прийшов коли звечоріло.

- Ти таке виробляв... Це був зовсім не ти! Ти - вар'ят, Орку! - не то налякано, не то захоплено, - повторювала Надійка. Я тебе таким іще не бачила!..

- То що, що я робив? - допитувався не на жарт стривожений хлопець, - я когось убив?
покалічив? Зґвалтував якусь тваринку? ЩО???

Надійка мовчала.

***

Додому знову прийшов увечері. Не прийшов, пришкандибав. Іронічний погляд батька

- Диви! Дитина зі школи прийшла... Тепер їстоньки і спатоньки... А уроки робити коли?!
Їсти Оресту відразу розхотілось, хоча, до того, здавалось, готовий  був вовка з'їсти, бо за увесь день і ріски в роті не мав.

- Дякую, я поїв в товариша. З ним ми й уроки робили. Іще літературу прочитаю і піду спатоньки, - промовив якомога спокійніше, аби не викликати батьківської агресії.

- За такі приходи зі школи ти в мене тиждень ріски не дістанеш! - вигукнув батько, коли Орко вже зачиняв двері своєї кімнати. Заліз на диван і справді взявся за книжку. В кімнаті враз стало холодно. Якось відразу, в одну мить... Але ж так не буває, - підказує мозок. Орест накинув на себе плед і тоді зимно стало по-справжньому, як буває лишень в крижаній воді, коли голки пронизують шкіру, проходять крізь м'язи і встромляються в кості...

Враження не із приємних. Від нестерпного холоду починають стукотіти зуби. Відкладає книгу, бо нічого не тямить в прочитаному. Довкіл тиша, якась мертв'яча, якої не буває і тиша ця наповнена якимись невиразними слідами звуків і голосів. Витяг з дивана перину, якою вкривалась хіба іще покійна бабуся. Закутався в неї, як закутують себе личинки комах напередодні переходу в стадію лялечки і забився важким сном.

Прокинувся весь сполотнілий та з дрижаками по тілу. Тремтів  не лише він - здавалось, повітря вовтузимось і хвилювалось наче море... Та тремтів тим разом він не від холоду - просто відчував шкірою чиюсь присутність. Кожна волосинка на передпліччі і потилиці ставала дибки. Хтось знову посмів розбудити Ореста від нічного марення, про неї, і нахабно витягти в цю холодну ніч. Реальність наче переплітається зі снами, які оживають разом з примарами за вікном. Кишечник зводить спазма, але відразу ж усвідомив - не голод це - абстиненція! У нього почалась ломка. З диким проносом. Унітаз не відпускає його від себе. Вже вкотре делікатно стукає мати, та він усе не відважується покинути туалет. А сам шепоче напівзабуті слова молитви, обіцяючи Богові, що він же ніколи, ніколи...

Врешті таки виходить ослаблий, як після багатоденної гарячки. Мати допомагає йому добратись до ліжка. Судомлять руки і ноги. Краплі поту стікають по обличчю, змочують простирадло.

- Сину, синочку, я викличу швидку! У тебе якесь інфекційне захворювання.  

- Не треба, мамо, - видушує із себе Орест. Це я вчора отруївся - в дерунах було зіпсоване м'ясо. Воно само пройде...

За хвилину у нього знову почалась лихоманка, немов би його хотіли тут заморозити. Кишечник зводила спазма, хоча що там можна було витягти з давно порожнього кишечнику? Почались такі жорстокі судоми рук і ніг, що було таке враження, ніби відбувається якась метаморфоза. гейби з лялечки вилазить метелик, тільки у його випадку це невидимий лютий звір, який викручує й ламає його із середини. Він і сам хоче покинути свій життєвий простір, мов комаха починає свою мандрівку по стіні ногами. Тільки процес реінкарнації  не закінчений. Нове створіння іще не покинуло свого старого тіла. Тому ці потуги трагічні й безрезультатні. Краплі поту стікають по обличчю, змочують простирало під спиною і покривало на животі. Мати вкутала його периною й сиділа біля сина, аж поки той не забився тяжким сном.

- Орчику, до тебе прийшли, - це мама гукає з коридору, - ти можеш встати?

- Зроби мені ласку - скажи, хто це? - дивно, як зумів видушити із себе дві нормальних фрази...

- Надійка! - мовила бадьоро мати, - нехай заходить?

- Батько залишився в коридорі на чатах.

- Сервус! - Крий Боже, чимось себе виказати! - підказує хлопцеві  втомлений мозок.

- Це моя однокласниця, тату. Вони разом з Надійкою й матір'ю заходять в кімнату.

- Прихворів наш Орестик. Навіть вечеряти вдома відмовився. Каже отруївся чимось... - тлумачиться мати, що в такій пізній порі син усе ще  у ліжку.

На щастя Надійка під легким кейфом. Їй вистачає декількох секунд, аби зорієнтуватись у ситуації.

- Прийшла запитати, що нам задали з математики - не встигла переписати з таблиці, а вже стерли.

- Звичайно, проходь! Надійка заходить, але Орест чує, що батько усе ще важко сопе за дверима.

- Ось тут, на передостанній сторінці сто восьмидесята вправа, - як тільки може голосно промовляє Орко.

- Зараз запишу, - підігрує Надійка, спостерігаючи, що хлопець мов на голках:

- Дяка, виручив! Мені пора! - повертається до дверей дівчина.

- Я проведу, - Орест намагається натягти черевики та це вдається йому не з першого разу.

- Я зараз, тату, тільки проведу Надійку до автобуса...

Відразу за рогом він притис дівчину до стіни:

- Мені погано, серденько! Мені ніколи не було так кепсько!

- Я тому й прийшла, аби тебе порятувати. На, хильни! Він гарячково схопив пляшку з уже знайомою рідиною. Ковток, другий... Лагідна рука відпустила його нутрощі, погладивши з середини кожен орган, кожну клітину. На душі стало легше. Він уже не зможе
жити без цього... Навіть подумки боїться назвати це  слово. Таке воно для нього страшне. Усвідомлення збиває з ніг своєю несподіваністю і водночас простотою. Боїться зібрати думки докупи. Вони наче скалки дзеркал. Щоразу наштовхуючись на них відчуває біль.
Вмить забувши, що пообіцяв, собі, рідному, що вже ніколи-ніколи... Іще ковток, один однісінький, іще ковточок... З кожною хвилиною стан  в Ореста покращується. Він рвучко обіймає дівчину. Враз включається мозок: " це він за нею кинувся, чи таки за чудодійним трунком?" - потреба думати, аналізувати, минає мабуть швидше, аніж провокативна думка навідує сіру речовину.

- Пообіцяй мені, це в останній раз! Ми повинні це кинути! - очі в Ореста благальні, зі сльозинкою. Тільки от чи просить він допомоги, вмовляє, благає її, чи себе?

Надійка в таких випадках мудріша, як кожна дівчина. Гладить, заспокоює.  

- Ну звичайно, любий, кинемо, коли лиш захочемо! Ми ж не якісь там наркомани, Це пійло тільки трохи сильніше за травку...

-------------------------------------
* Персонал - самокрутка з маріхуани, що викурюється самостійно, без поділу (нарк).
* Намочити слиною косяк, щоб папір не згорав швидше від коноплі (нарк.)
* Планер - людина, що курить коноплю (нарк.)
* Приходáція - процес настання ефекту від куріння наркотиків (нарк.)
* Потýхлий 1) п’яний; 2) стомлений (нарк,)
* Пряник - домашня дитинка (нарк.)
* Вставлючий - такий, що швидко спричиняє сп’яніння, чи запаморочення. (нарк.)
* Подушка - курва (нарк.)
* Бедé - еротично забарвлена гулянка. (нарк.)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олеся Сімон, 02-05-2015

ГІРКО І ТРАГІЧНО

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідуня, 20-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 17-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 17-04-2015

Харонеї...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 15-04-2015

I знову цей "останній раз"...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 15-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 15-04-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71211004257202 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …