Купувальниця Асфальтувальник
Донька купувальниці Підприємець
Продавець Бабуся, любителька «цілодобового»
Органи відпочинку біля під’їзду
Силовик Філолог
Попкін, нижчий за званням силовик Правник
Іноземець Безробітна
Перший невідомий Водій
Другий невідомий Лікар
Лунає музика фантастичного характеру, за деякий час – шум води зі зливного бачка. І відразу:
Купувальниця. Гаварілі би ви нармальна. Я нє панімаю ваш язик.
Шум води зі зливного бачка закінчується і непомітно перетворюється на базарний гамір. На його тлі:
Продавець. Язики! Язики!.. Купуйте язики!.. Язики в асортименті – з яловичини, телячі, баранячі, свинячі…
Купувальниця. Зважте кілька свинячих… Стільки тварин загинуло!
Хор: «О-о-ох!!! О-о-ох!!! Му-у-у-у-у! Бе-е-е-е! Ме-е-е-е! Ііі-го-го-го! Га-а-а-ав. Гав-гав-гав-гав». Після цього чуються справжні голоси корів, баранів, кіз, коней, собак. З-поміж усього цього під кінець: «Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку…»
Продавець. Тварин?
Купувальниця. Так!
Продавець. Загинуло?
Купувальниця. Авжеж!
Продавець. А де ви бачите тварин? Усюди ж – (саркастично)язики… (іронічно) язики… (підлабузницьки) язики – свинячі, баранячі, телячі, коров’ячі – яловичні…
Хор: «О-о-ох!!! Я-зи-ки в а-сор-ти-мен-ті!»
Купувальниця. Що за монополія така?!
Хор: «Від-крий-те две-рі, по-дат-ко-ва прий-шла!»
Куди дивляться органи?!
Органи (дуетом-октетом). Нам нічого не вид-но-о-о!..
Покупець. Чому це вам «нé вид-но», «не вúд-ноо», не вид-нóоо»?!.
Органи. Б о майже усі ми знаходимось у черевині – у пузі та між ребер. Одне слово, внутрішні…
Продавець. Пані купувальниця, візьміть ваші свинячі…
Купувальниця. Сам ти свиня! А ще культурного з себе удаєш. У мене нічого «вашого свинячого» немає!..
Чується «вереск» високої ноти на скрипці, яка швидко переходить до ноти найнижчої, цю низьку ноту підхоплює інший струнний інструмент на своєму вже ладі доводить перебіг нот до найнижчої, яка гучно і різко обривається.
Продавець. Перепрошую, чарівна пані, ваше замовлення. З вас (раптово зазвучав гімн Радянської України) сімдесят рублів.
Купувальниця. Ой-й-й, даруйте, мені вистачає одного рубля. Ось вже понад піввіку він безвідмовно замінює праску, надто коли виперу полотняні тканини. А вам аж сімдесят рублів давай.
Продавець. Тоді раджу баранячі, дешевші… Тільки після них… (лагідно, улесливо) бекатимете через те, що на кордоні їх не розбаранили.
Купувальниця (пискливо). Ой-й-й! А після свинячих що, я хрюкала б?!
Продавець. Свині вміють тримать язик за зубами…
Голос диктора телебачення: « Через відсутність кормів і крадіжки металу на свинофермах сільськогосподарські підприємства змушені були вирізати усіх свиней на м’ясо».
…Тому свинячі язики нічого не бачать і нічого не чують. До того ж на кордоні їх розсвинячили, відтак у настрої.
Купувальниця. І вони не чвакають?
Зазвучала японська або китайська мелодія.
Продавець. Перепрошую, пані, самі ви «чвакаєте». У деяких народів, щоб ви знали, чвакання – то безумовна ознака смакоти страв, то гордість для господарки. Та хоч там як, а треба ж чимось утворювати какофонію активної роботи. Отож, коли б ви наминали такі язики, вам передалось би почесне чвакання, а не хрюкання. Свинячі хрюкалки – то вже зовнішні органи. Вони – риють! Риють і хрюкають! Хрюкають і риють… (невелика пауза) український чорнозем.
Купувальниця. Ага… А язики що, (пауза) не зовнішні (пауза) органи?
Продавець. Напівзовнішні – напіввнутрішні.
Читається як реп, під музику; «Замасковані флюгери, центровики, бездухівники. Такі собі ні риба ні м’ясо, «планеристи». Ні бе ні ме ні кукуріку, дратівливі оптимісти, балаболки, компілятори, пустомелі гундосі, конформісти»...
Язики за зубами і залежать від них, зубів. А ще губи є на шляху до повітря і білого світу… (пауза). Прошу, вам – баранячі…
Купувальниця. (з характерним баранячим бе, - меканням). А бу-у-уде-е сма-а-ач-но-о-о? Бе-е-е… Ме-е-е…
Лунають звуки отари овець, кіз, їхні бекання і мекання на всі іванівки, а також гавкання собак і звуки погоничів: « Куди побігли, трикляті! Бровко, Барбос, нумо заверніть їх від приватної власності».
Продавець. Вам ужé смачно, пані! Бекайте-мекайте на здоров’я!
Купувальниця. Бе-е-е, ме-е-е…
Продавець. От що значить зазіхати на своє, навіть якщо й купувати.
Купувальниця. Дякую вам… Бе-е-е… за свіжий язик, ме-е-е… Буде мені хорошим путівником. У народі кажуть, що язик до Києва доводить.
Продавець. Зараз доводить тільки тоді, коли у Києві – дядько, хоч на вашому городі й бузина.
Купувальниця. А то чому ж?
Продавець. Тому що ви купили язик імпортний. Тож він вас доведé, але… не до Києва.
Купувальниця. Отакої!
Продавець. А якої вам захотілося?! Мої язики – члени Міжнародної організації торгівлі.
Раптом зазвучав «Весільний вальс» Мендельсона. Поступово наростає хрюкання, ігогокання, гавкання покупців.
Донька купувальниці. Мамо, а чому покупці хрюкають, ігогокають, а я – ні?
Продавець. О, свята простота, мультум нон мульта – великий зміст у небагатьох словах. Бо дешевших, ніж ви, язиків захотіли – свинячих, конячих…Понакупувались!
Донька купувальниці. А он деякі ще й гавкають…
Продавець (штучно, грайливо). Гавкають? (удавано ласкаво) Пороспускали язики… Значить хтось контрабандою завіз їх і видає, мабуть, за козячі…
Купувальниця. Куди тільки митники дивляться?!. Взяли б і поприкусювали ті язики, щоб не розпускались.
Продавець. Е-е… на те вони і язики, щоб, коли треба, триматися за зубами, а коли й розпускатися, розв’язатись чи лопатою стати. А якщо хтось з них нахабніє, то зуби його пропускають. Хоча зуби ж, надто коли вони рідкі чи зношені, можуть змилостивись і дати вискочити язикові, як Пилипові з конопель, щоб подихати свіжим повітрям.
Чується ревіння міліцейської сирени, лунають сильні розряди грому.
Силовик. Де «коноплі»?!. (звук міліцейського свистка). Громадянко, ви затримані.
Брязчання кайданок. Звук міліцейського свистка повторюється, який одразу продовжується на тій же ноті, але на контрабасі або віолончелі і грубо, пародично «з’їжджає» нанівець у тривалому звучанні.
Продавець. Чого ви кайданки на мене одягаєте?.. Люди, ря-а-а-ту-у-уйте-е!!! Будьте-е свідками!..
Соліст: «Моя хата з краю…»
Хор: «…нічого не знаю, нічого, нічого, нічого не, не, не зна-а-ю.»
Те ж виконати у стилі поп, металік і реп.
Пане представник влади, ваш ніс для празника ріс, а ви у будень його носите.
Силовики. (дуетом-квартетом, речитативно). Разгаворчікі!!!
Силовик (один). Нам веліли тримати носи за вітром.
Чується завивання сильного вітру, крики чайок, хлюпання хвиль і голоси на відстані у мегафон: «Щоб перемогти або хоча би залишитись на плаву не крутіть носами, тримайте їх за вітром! Пам’ятайте головне гасло змагань: дивитись далі свого носа, задирати його якомога вище!»
Прохвесія (…хв.!..) зобов’язує. Від язиків, які ви продаєте, душок пішóв у наш бік.
Продавець. Ой-й, перепрошую, що у ваш бік. Знаєте, двері ринку хтось не закрив, тож утворився протяг і пахощі прилавків долетіли аж до вас. Але ж то дух язиків… свіжих язиків! Чим я завинив? Я продаю свіжину, ніхто не отруїться.
Силовик. Ви «продаєте свіжину». Нам же тільки пахощі відправляєте. Як мені доповіли, якби не протяг, ми і не знали б про свіжі язики. Сержанте Попкін, підготуйте кандидатуру протягу на заохочення.
Попкін. Чию, перепрошую, кандидатуру?
Силовик. Кандидатуру протягу, сержанте Попкін, протягу…
Попкін. А на яке заохочення, дозвольте запитати?..
Силовик. Наручний годинник.
Попкін. Єсть «наручний».
Силовик. У футлярі.
Попкін. Єсть «у футлярі». Якому?
Силовик. Національному.
Попкін. Єсть «національному», якому?
Силовик. Публічному.
Попкін. Єсть «публічному».
Іноземець. О-о-о! О-о-о! Де-е є-єесть «пу-пу…пу-блі-і-ч-но-о-о-ому-у»? Ю-укрей-нкі-і вро-о-одли-иві-і ді-вча-та-а! Хо-чу пу-у-ублі-і-ічни-и-ий, де пу-ублічни-и-ий? Хочу ді-і-івчи-и-ину! Юкра-йн-н-нку! Укра-йнку-у! Вро-о-одли-и-иву-у! Ой-й, вродли-и-и-иву!..
Попкін. А лауреатку Сталінської премії, активістку стаханівського руху, ударницю комуністичної праці, носія значка «ГТО», численних грамот об’єднаних профспілок, прокладок с крильцями та щітки для язика, кандидатку історичних і докторку соціологічних наук, володарку усіх без винятку нагород, відзнак і почесних звань незалежної України ти не хочеш?!.
Силовик. Разгаворчікі, Попкін!..
Іноземець. О-о! «ГТО»! О-о! «ГТО»! Що є «Ге-Те-Ооо»?
Попкін. Готова до праці й оборони!
Силовик. Разгаворчікі, Попкін!..
Іноземець. «Готова» - то є добре-добре. «До праці» - то є добре. А шчо-о є-е-е «о-бо-ро-на-а-а»? У пуб-ліч-ному – «о-бо-ро-на-а-а»?!.
Попкін. Ще чого захотів – «публічному».. Законодавством не передбачено.
Іноземець. Кохати – «не перед-баа-чее-ноо»?!.
Попкін. А «оборона» - то є ми!!!
Силовик. Разгаворчікі, Попкін.
Іноземець. «Ми – оборона»? Ми… йдемо до пу-у-ублі… пу-у-у…
Попкін. «Пу-пу», «пу-пу»… Пух-пух тебе б!
Силовик. Разгаворчікі, Попкін. Дайте можливість гостю закінчити думку.
Іноземець. Ми по-і-і-де-емо-о до публіч-но-го-о до-о-ому. Ви – охорон-о-она?!. Чудово! Пре-е-екрас-с-сно!
Попкін (лагідно й водночас іронічно). «Поїдемо-поїдемо». (Різко, грубо). Але спершу…поколядуй! (Лагідно). Дівчата ж наші – стрункі та вродливі. Сам сказав… … (Пауза). Ти що там у розмовнику шукаєш?
Іноземець. «По-ка-люю-дууіі…»
Попкін. Не знайдеш.
Іноземець. Ні… ні… Є… Є! Я це зрозу-у-уміу, що вас треба… посипати якимсь зе-е-ерном…
Чується цокання насіння об тверду поверхню.
Силовик. Е-е… громадяне іноземець, не розкидай насіння, не сміти…
Попкін. … Краще – купюрами з Джорджем Вашингтоном.
Силовик. Разгаворчікі, Попкін. Я – командир!
Попкін. Усе гаразд, пане командире. Обшук тимчасово затриманого завершений. Відпустимо?
Силовик. Ви вільні. Йдіть собі далі.
Іноземець. То-о-обто, як це?.. Я був затриманий?
Силовик. Авжеж. Хоча, ні… Хоча звісно…
Іноземець. Захисника мені! Ага… Так-так…
Попкін. Будь ласка! Ось так чимчикуйте прямо, потім – праворуч, сорок метрів пройдете – повернете ліворуч, прямо ще кільканадцять метрів і перед собою побачите велику будівлю з колонами та банею зверху. Отам аж чотириста п’ятдесят захисників Вітчизни.
Чується шум дерев, скрекотання сорок, співи солов’їв, кукування зозулі, каркання воронів, крики шулік – усе швидко перетворюється у какофонію, під кінець якої чується два-три звуки петард, а потім чхання.
Силовик. Разгаворчікі, Попкін!..
Купувальниця (іронічно). Чотириста п’ятдесят захисників? Якби то! Там – чотириста п’ятдесят…язиків!
Донька купувальниці. Мамо, ми вже купили язиків. Хіба там свіжіші будуть?
Купувальниця. Свіжіші – не свіжіші, але ж делікатес. Є і з тушок.
Чується ревіння корів.
Донька купувальниці. Тьююю!.. «Тушки». Вони ж уже випатрані. А язики з них хтось, напевне, купив і смакує. А які вони, мамо, за смаком?
Купувальниця. Як тобі сказати… Їхній смак дуже нагадує одночасно смак язиків зі свиней, баранів, корів, телят, тощо. А от післясмак у них одлин – післясмак хамелеонів.
Донька купувальниці. Маа-мцюю, ти що-о-о, їла язики ха-меее-леее-о-ніііу?!.
Продавець. По скільки?
Купувальниця. Що «по-скільки»?
Донька купувальниці (сміється). Язики хамелеонів!..
Продавець. Дефіцит?!.
Купувальниця (сміється). Ще й який!
Перший невідомий. Хто крайній?
Донька купувальниці (іронічно). Я.
Другий невідомий. «Дефіцит»? Хто крайній?
Перший невідомий. Я.
Лунає радянської доби характерна мелодія. На її тлі чується: «Дефіцит?» «Я». «Хто крайній?» «Дефіцит?» «Хто крайній?» «Я» «Дефіцит?» «Дефіцит!» «Ура-а-а, де-е-ефіци-и-ит!!!»
Донька купувальниці. О-ого-о! Маа-мее-ря-а! Дивись, яка че-е-ерга!!!
Купувальниця. За чим же? Ой-й! За «чим» не за «чим», а видно: голодні!..
Перший невідомий. Коли почнете продавати?
Другий невідомий. А що продаватимуть?!.
Донька купувальниці. Смакоту! Називається: «Тушки з ГМО».
Іноземець. О-о-о! Я добре знать-знаю-ю, що таке ГТО. Я не добре знать-знаю, що таке ГМО. Я геть не знаю, що таке «М»?..
Донька купувальниці. «М» для зв’язування слова. А «тушки» знаєте?
Іноземець. О-о, так! Це обпатрана птиця, зі стегенцями та крильцями…
Шум-потріскування телевізора. Дикторський голос (енергійно): «Реклама»
Іноземець. У вас особливо багато їх з бройлерів.
Голос: «Реклама!.. Реклама!»
Донька купувальниці. … Птиця зі стегенцями, крильцями і…лáстами?
Голос диктора: «Реклама!»
Іноземець. Хіба є такі птахи – з крилами і одразу з… ластами?
Дикторський голос: «Реклама».
Донька купувальниці. А професійно вивчати наш фольклор не хочете, пане іноземець?
Філолог. Дозвольте як філологу запитати: хто тут сказав «фольклор»? Хто фольклорує?..
Донька купувальниці (засміялась щедро). Хто що-о-о робить?
Продавець. Я чув, що деякі язики саме таке витворяти можуть, але до нас доходять тільки розмови про те. На прилавках такі язики інше призначення мають.
Купувальниця. А прилавки ваші з морозилками? А то я чула, що… запашок вже протяг підхопив.
Продавець. Протяг уже відзначений ким треба. Тому запашку немає, не брешіть.
Чується гавкання собак наперебій з куванням зозулі. Потім голосно заскрекотала сорока, заклаксонили легкові авто.
Купувальниця. Ой, матінко моя, що це?!. Ой, людоньки добрі, чи я не збожеволіла?!. Чи мені ввижається оця висока огорожа? Чи, справді, вона раптово з’явилась? Звідки вона взялась? Та ще й з оцими огидними табличками: «Приватна власність», «Обережно, злі собаки!» «Охороняється законом»?...Ах, падлюки, так оцю табличку – «Охороняється законом» - я нещодавно бачила на вході у державний заказник… А як… як ми звідси тепер вийдемо?!. Як ми пройдемо?!
Філолог (бадьоро). «Ми пройдемо» відмінюється. «Ми пройдемо», «вони пройдуть», «ви пройдете»…
Купувальниця. «Ми пройдемо», по-вáшому, відмінюється. А ось «неможливо пройти» спробуйте провідмінювати, хві-ло-ло-ггг… Усюди ж, бачите, огорожі, паркани височенні… «Вони» то пройдуть. А «ми»? «Ви»? «Я»? Хіба несправедливість, бідність, незахищеність відмінюється?..
Філолог. «Бідність – бідності – бідності – бідність – бідністю…»
Купувальниця. Отож бо – «бідністю». Що, пишаюсь «бід-ніс-тю»? Хороше відмінювання. Засиділись ви у кабінетах, пане філоложе! Життя не знаєте.
Філолог. Зате я знаю, що ви неправильно «філоложе» сказали. Оте «же» є тільки у «Боже» і «друже»…
Донька купувальниці. Та невже?.. «же?..» «же?..» «Друже» мій, не «Боже»…
Попкін. Тобто, не трать, кума, сили – спускайся на дно.
Купувальниця. Ви того хочете? Та я бачу, пане-товаришу Попкін, але на дно спускатися не зможу – підходи до річки теж обнесені парканами – з грізними табличками, та так, що цсі нерівності ландшафту вирівняні, навіть не пролізти – не прослизнути.
Асфальтувальник. Хто сказав «нерівність»? Не хайте шляховиків. Ходять усякі на високих підборах, асфальт ковиряють, а потім – «нерівність», а потім – заборона проїзду з ранку до вечора для великовантажних автомобілів.
Підприємець. І що, підбори не ламаються?
Асфальтувальник. Та напевно ж ні, бо подзьобаний тими підборами завжди.
Попкін. … Дівчатами-метеликами, нічними.
Підприємець. Так не ламаються ж…
Асфальтувальник. Ще й як ламаються.
Підприємець. Так ви ж сказали: «не ламаються.»
Асфальтувальник. Підбори не ламаються.
Попкін. А дівчата ламаються (сміється).
Підприємець. А-а-а! (Кричить по-базарному). Куплю підбори! Оптом! Куплю фурнітуру для взуття! Куплю підбори…фурнітуру!..
Асфальтувальник. Я не зрозумів… Чого кричите? Хочете сприяти пошкодженню дорожнього покриття?
Підприємець. Та ні.
Асфальтувальник. А тріщинки на асфальті через що?
Підприємець. Через силу природи.
Асфальтувальник. Яку ще-е?..
Підприємець. Силу природи? Асфальт уклали, а коріння дерев добре не викорчували. От і проростають пагони крізь асфальт від того коріння.
Асфальтувальник (про себе). І допоки ж ми будемо закатувати шевченків, сидоренків, петренків та їхні калини-горобини?.. Живучі… (Голосно). Звідки знаєш про оту силу пагонів?
Підприємець. Зі школи.
Асфальтувальник. І що, в ній говорили про коріння з-під асфальту?
Підприємець. І показували навіть.
Асфальтувальник. А нáм чаму не гаварили? Не паказувалі?
Підприємець. Тому що у вас не ті вчителі були, не ті підручники вам пропонували, не те говорили…
Асфальтувальник. Як «не те»?.. Характеристики «ти дебіл», «баран», «тесля неотесаний», «несподіванка своїх батьків», «молоток», «долото» для нашого класу були чи не найкращими компліментами.
Підприємець. Ну, тоді й не дивно, що ви – тільки асфальтувальник. Хоча у вас он які тонкі пальці – як у скрипаля! Та й статура, зовнішність, наче в актора. Відчуваю у вас різні приховані таланти, які школа не розгледіла.
Бабуся. Що?.. Що?.. Що приховано? Що?!
Купувальниця. О-о, диво з’явилось… А як же ви місце біля під’їзду полишили? Ризикуєте пропустити останні новини.
Бабуся. Що? Що приховано? Де?!
Донька купувальниці. Вихід до пляжу прихований.
Купувальниця. Тому й тупцюємось, як бачите, в оточенні височенних парканів і…квит! Куди пройти? Як?
Бабуся. Вихід до пляжу, кажете? А може там шахти для ракет приховані?
Продавець. Ти що верзеш, стара? Шахти біля річки? За-то-пить! Та й, узагалі, гадаєш, я ото, язики продавав би, якби ракети не розпродані були?
Попкін. А я чув: їх порозрізали.
Продавець. Ну, воно то так. Ракети формально порозрізали, а фактично совість і силу продали.
Бабуся. Ой-й, ґвалт!.. Та що ж це за оказія! Я не можу пройти до свого під’їзду, бо оці усі височенні паркани, немов живі, підступають до моїх ніг усе ближче. І жодної шпаринки, щоб проскочити між ними, катма!
Купувальниця. А чого ти сюди приперлася? А-а?
Бабуся. Ой-й мені зле… Задихаюсь… Нервую… Валідолу мені! Персену! Карету швидкої допомоги! Ой-й…
Ревіння сирени швидкої допомоги, гудіння мотору, шум зупинки машини, клацання ношей, дверей, гудіння людської юрби. Знову гудіння мотору, ревіння сирени…
Перший невідомий. Поталанило бабці.
Другий невідомий. Як сказати. А хто збиратиме біля під’їзду новини?
Перший невідомий. Та чур тобі так!
Другий невідомий. «Чур» не «чур», а одна вакантна посада, принаймні тимчасово, там з’явилась.
Правник. «Вакансія?» Прийміть. Я – правник, усе можу.
Безробітна. Де «вакансія»? Хто крайній? Я – економіст… Ще й як можу… Вакансія моя! Мо-о-оя! Тому що я – досвідчена біляпід’їздна пані.
Донька купувальниці (сміється). «Пані»? «Біляпідпід’їздна»? Що це ще за таке? Відгалуження руху придорожніх пані?..
Попкін. Ні – наше!
Силовик. Разгаворчікі, Попкін!
Попкін. Єсть «разгаворчікі.»
Чується звук автомобільних гальм.
Водій. Де придорожні пані? Де? Ви, панночко?
Донька купувальниці. Хіба я схожа?!. Таке запитаєте, пане водію!
Купувальниця. Відчепіться від дитини, маніяки трекляті! Збоченці!..
Сирена швидкої допомоги.
Лікар. Хто «маніяки»?
Попкін. Хто «збоченці»?
Купувальниця. Он – він…
Водій. Я ма-ні-як?! А хто кричав щодо придорожніх пані?
Купувальниця. Збоченець!
Водій. Еге ж, «збоченець», бо…їхав збоку, з правого боку автостради!
Лікар. Так кого ви, пані купувальнице, бачите у ньому: маніяка чи збоченця?
Купувальниця. А хто страшніший?
Лікар. Водій – один. А по-вашому – два: один – «маніяк», другий – «збоченець».
Купувальниця. Нічого не розумію…
Лікар. І я «не розумію». З вас штраф за неправдивий виклик швидкої допомоги.
Купувальниця (улесливо). А хіба ви можете гарантувати, що ви не везли трамадол, мій пане найкращий лікарю швидкої допомоги? Послухайте мене: маю язики в асортименті, свіжі, ще ворочаються… Пришиватимуться добре… Частина їх – для вас.
Лікар. Та що ж ви так голосно?.. А якщо Попкін почує?
Купувальниця. Попкін – наша людина. Не стукач. Вибирайте язики. Вони вам підкажуть орієнтацію водія: маніяк чи збоченець? Як охарактеризують, так, значить, і є.
Лікар. А ваша думка?
Купувальниця. А що я? Язики сильніші за всяку думку.
Іноземець. «О-рієн-та-ці-і-ія?»… Так-так… Чу-до-во!.. Але ми у себе уже зорі-єн-тооо-вааа-ні. Ми у Європі. Як у вас кажуть, маємо хліб і до хліба. А найголовніше – злагоду. А ви?!. «Моя хата з краю»?
Бабуся. Пан іноземець почув дзвін та не знає звідки він. «Орієнтація»… «Уже зорієнтовані…» Ти краще скажи: водій – маніяк чи збоченець?
Іноземець. (викрикує по-мітинговому). Свободу сексменшинам! Свободу…
Бабуся. Тьюю!.. Чого ти маєшся? Дивись, щоб персоною на гратах не став!
Донька купувальниці. «Персоною нон грата».
Бабуся. Щоб ти ото ще знала?! Тьфу! Ну, одним словом, щоб «нон» не став.
Донька купувальниці. Мм-даа… З такими знаннями англійської мови нашими бабцями не важко буде й осоромитись на змаганнях ЄВРО!
Лікар. Не осоромимось. Ми їх заховаємо.
Чується гавкіт собак, різний – від жалібного до злого й несамовитого.
Чого вони так гавкають?..
Бабуся. Це у вас запитати б.
Лікар. Хлопці, на бабцю – смиренну сорочку і … поїхали.
Бабуся. Куди?
Лікар. Лікувати!
Бабуся. Я здорова.
Лікар. Так ви ж тільки «нон» знаєте. У вас провали пам’яті.
Бабуся. Я здо-ро-о-о-о-ова-а-а!!!...
Чується скрекіт сороки, відтак багатьох сорок.
Лікар. «Здорова»! Хто заперечує. Але з провалами пам’яті. Треба вам повернути пам’ять і зміцнити імунітет вивченням іноземної мови.
Бабуся. Що ще за «мунітет»?
Донька купувальниці (сміється). От, бачите, про «і» забули, а твердите, що здорова…
Безробітна (тихо). Бабусю, у вас така чарівна посмішка. Певно, перед відчуттям швидкого лікування?
Бабуся. Мою чарівну посмішку помічали ще вчителі у школі, дорогенька моя, добродійко безробітна.
Безробітна. А привабливість жовтого металу у твоїй пельці вони не помічали?.. Давай знімай, припід’їздна балаболко. Чи рекламним клеєм приклеїла? Та хутко! Я не народна депутатка, щоб не помічати очевидний непотріб у твоєму роті. Буде мені чим комунальні платежі заплатити… І тримай язик за зубами, стерво дворова… Пане продавець, зверніть увагу на її язик, зовсім товарного вигляду. Як у щойно народженої телички.
Бабуся (несамовито верещить). Ой-й-й, людоньки добрі, та куди ж ви мене, жи-и-иву ще, розбираєте, немов на запчастини?!. Ой-й, бо-о-ляче!.. Добродію лікарю, навіщо ви укладаєте такі угоди – угоди на продаж моїх органів? У тих людей хіба що, немає своїх органів?!.
Лікар. Пане продавець, зачекайте. (Вереск бабусі). Гик!.. І все! Фу-у! Отак, без язика їй краще. Нащо їй язик. Беріть, пане продавець! Я віттяв у бабці язика професійно, так що вигляд його зовсім товарний, продасте. На шаурму ще й як згодиться. Та про собачі не забудьте, ветеринар просив.
Продавець. Язики!.. Язики!.. Купуйте язики! Язики в асортименті – з яловичини, телячі, баранячі, свинячі… Пані купувальнице, не проходьте повз…
Купувальниця. Зважте кілька свинячих, добродію продавець… Якщо свіжіші ще не розбабусили. Скільки тварин загинуло!
Хор: «О-ох!!! О-ох!!! Язики, язики в асортименті…» Чується бекання, мекання, гавкання, звук міліцейського свистка, швидкої допомоги, а також скрекотання сорок, кування зозулі, наостанок – звук двигунів літака, що злетів і віддаляється.
