Хочеться курити. Сиджу. На стіл крапає кров. Підкурюю. Мені не можна зараз курити, я знаю це, але підкурюю. В очі дає димом. Роблю тягу. Відчуваю, як дим проходить всередину. Стає страшно. Видихаю. Струшую попіл у склянку з мінералкою. Дивлюся у вікно. Там вітер, сіре небо і голі дерева. ДО болю знайомий дім, балкон навпроти... Треба запнути штори. Правда від цього в кімнаті стане темно, але я увімкну лампу. З’явилося сонце. Я як раз зробила ще одну тягу. На поруччях мого балкона приземлилася синиця. Б’є дзьобом у вікно. Дивно. Кажуть, це на новини. Чекаю. Новин немає. Вимикаю комп. Встаю. Від нікотину хитає. Саджусь на підлогу. Хилить на сон. Лягаю. Холодно. Підтискаю ноги. Заплющую очі. Починаються каруселі. Моргаю. Трохи попускає. Знову хочеться курити. Вставати ліньки. Лежу. Намагаюся рукою дотягнутися до пачки. Не виходить. Саджуся. Дотягуюся рукою до стола. Беру пачку. А де запальничка? В кишені. Шукаю. Знайшла. Клацаю Вона не запалюється. Струшую. Всередині повільно переливається газ. Ще раз клацаю. Запалилася. Дістаю сигарету. Руки тремтять. Затискаю сигарету зубами. Рукою прикриваю вогонь. Підкурюю. Дим повільно піднімається під стелю. За вікном темніє. На годиннику уже восьма. Але ж тільки п’ять хвилин тому була шоста. Тягнуся до годинника. Дістаю з полиці. Лягаю на спину. Дивлюся на диски. Тягне. По животу дме холодом. Диски коливаються. Треба вкритися, інакше захворію. Ні, ліньки. Лежу. Дивлюся на стелю. Відчуваю, що плачу. Роблю тягу. Щось тепле тече в горло. Різко сідаю. Знов пішла кров. Задираю голову. Не допомагає. Йду на балкон. Відкриваю вікно. Беру жменю снігу. Прикладаю до перенісся. Боляче. Пече. Терплю. Набридає. Вдома нікого немає. Падаю на диван. Відкидаю голову на спинку. Закриваю очі. Залишки снігу тануть у мене в руці. Забуваюся. Прокинулась. Перша ночі. Спала п’ять годин. Мало. Майка в крові. Йду до ванної. Роздягаюся. Вмикаю воду. Йде іржа. Чекаю. Перемикаю на душ. Стаю під струмінь. Жарко. Волосся намокло. Тягне назад. Виходжу. Як тяжко. Беру ножиці. Сумніваюся. Стає важко дихати. Різко обрізаю темні прядки. Тепер каре. Хм, а мені іде. Беру фен. Сушу. Одягаюся. Дивлюся на татуїровки. Одна свіжа. Ще болить. И шкіра ще червона. Беру косметичку. Відкриваю. З неї випадає фотографія. Падає малюнком вниз. Нагинаюся, щоб підняти. Втрачаю рівновагу. Падаю. Відключаюся. Отямилась. Одна лампочка перегоріла. Пригадую. Дотягуюся до фотографії. Перевертаю. Дивлюся. Таке знайоме обличчя. Стає боляче. Хочеться плакати. Встаю. Йду до кімнати. Закурюю. Раптом лунає дзвінок. Підходжу до дверей. У вічко не дивлюся принципово. Шукаю ключі. Відкриваю. Штовхаю двері. Повертаюся спиною і йду до коридору. Хтось заходить. Зачиняє двері. Повертає клоч. Роздягається. Я стою спиною до дверей. Не бачу, хто це. Відчуваю запах. Потім тепло. Він підходить. Обіймає. Притискає до себе. Жаліє. Цілує в шию. "Навіщо ти обрізала волосся?" "Воно не давало мені дихати". Повертає мене до себе обличчям. Людина з фотографії. Зелені очі. Ласка. Ніжність. Кроки. Одяг на підлозі. Кохання. Постіль. Стогони. Замружуюся. Розплющую очі. Ранок. Сонце. Він поряд. Вже не спить. Дивиться на мене. Посміхається. Цілує в чоло. Притискає до себе. Відчуваю биття його серця. Стаю спокійніше. Розумію, що мене захистять. Притискаюся до його грудей. Заплющую очі. Посміхаюся. Засинаю...
