Свекруха скубла курку біля шпору, діти бавилися на покрівцях на падименті, невістка строчила на швейній машині заголівки і думками була десь зовсім далеко від свекрушиного дому. Її уявний вимріяний будиночок був невеликим, охайним і радісним. Там навіть вікна усміхалися, квіти на підвіконнях усі були білими, а килими на підлозі пухкими і теплими. Посеред кімнати стояв великий стіл, накритий білосніжним гаптованим обрусом, а за столом Дмитро, вона і двоє донечок, біленьких і кучерявих.
- Закінчуй вже! Обід пора класти. – Обірвала Калинині думки свекруха.
- Ви ж іще з куркою не готові, мамо. – Огризлась Калина. - Он, як обірвалися. Треба буде замовити собі на іменини нову постіль. – Натиснувши на педаль швейної машинки, продовжувала строчити невістка.
- Та ті пошивки ще прослужать не один рік. Ой не вмієте газдувати, молоді, не вмієте. Усе нове вам подавай. Не настачиш на вас.
- Мамо, бійтеся Бога, ми й так живемо скромно, далі вже нікуди.
- От нам з дідом, Царство йому Небесне, що справили на весілля, з тим і півжиття прожили. І нічого!
- То ви і нам таке бажаєте?
- Ой чого я бажаю, так то спокійно померти у своїй хаті.
- Та ви, мамо, саму себе ще переживете, - хотілося сказати невістці, але поглянула на дівчаток, що мирно бавилися з ляльками, та й змовчала.
Не раз, та й не два уявляла собі Калина той білий будиночок. Відколи Дмитро виїхав до Чехії на заробітки, не було їй дня спокійного біля свекрухи. Усе не так чинилося, як хотіла господиня дому, котра вчила, та й вчила розуму молоду невістку. Вже й внучки знайшлися одна у рік по одній, та досвіду, на гадку свекрухи, не добавлялося, та й годі.
ГорОд стояв похмурий за вікном, а за ним і поле таке саме, і над полем небо майже плаче. Так і хочеться до тої передзимової голизни скрикнути, щоб сам Боженько почув, як важко буває молодій жінці одній. Яка величезна і пуста постіль, без любого, що, як заблудлий дерев‘яний корабель коливається в ночі на холодних хвилях і лише дві зіроньки над ним – Олечка і Анничка. Одна її розрада і утіха.
- Калино! – Не грими так посудом, бо голова тріскає! – Крикнула з сусідньої кімнати свекруха. – Пооббиваєш усе на світі!
Калина витерла руки, підійшла до ліжка, укрила Олечку, обережно витягла з-під плеча Аннички ляльку і повернулася на кухню.
- Сплять. Скоріше б повиростали, було б легше. – Вона підкинула дрив у піч і взялася підмітати.
- Знов напорошиш! – Почула вже на порозі Калина. – Вчиш тебе, вчиш, - без толку. Діти в хаті. Бери вологу ганчірку до рук… О, Господи! Дав же Ти мені у поміч нетріб! – і кинула невістці під ноги стару шмату.
- От беріть, і мийте! – Гримнула Калина, повернулася і вийшла в чому була на двір.
Образа стискала їй шию, наверталися сльози, але плакати вона не збиралася, бо давно собі заборонила цього. Вона знала, що йде у невістки і була готова переносити усілякі труднощі, бо вірила, - ніщо не вічне. Бо прийде час і вона стане повноправною господинею. І свекруха врешті-решт не вічна. Та тільки шкода, що і молодість минуща. Вона підійшла до підсохлого куща, на якому ще горіла жоржина, одна-єдина на увесь сад. Мабуть ця квітка з усіх найбільше повірила у життя. Калина прикладала долоню до гостроконечних пелюсток і вони ніжно лоскотали її. Вона закрила очі і уявляла як пальцями торкається голови коханого чоловіка. Його кучеряве волосся було неймовірно міцним і густим. Вона не розуміла для чого хлопцям потрібне таке гарне волосся. Не одна дівчина могла б позаздрити. Та тепер вона знає для чого. Її красуні донечки успадкували татчине волосся. Вони ще багато чого гарного успадкували від нього. А тому, вона розуміла, за що повинна приймати і терпіти його матір. Їй навіть здавалося, що з кожним роком робити це простіше і легше. І що прийде таки час, коли її приймуть як справжню дочку. Тепер це єдина жінка, яку вона може називати матір‘ю. Діти доти залишаються дітьми, доки живуть батьки. Вона це збагнула, коли стояла на могилі своєї матері.
Калина зірвала квітку, бо знала, що наранок будуть заморозки, занесла її у дім, і поклала у вазу з водою. У кімнаті мирно схропувала свекруха. Вона обережно прикрила двері і взялася мити підлоги.
