– Коньяк все вдосконалює – сказала я, а подумала, що з якого дива, я говорю з ним «нормально». Мені ж з моїм співрозмовником, як правило, треба подолати ліміт – тисяча слів (то так, умовне число, варіаціїї можуть бути різними), щоб сягнути цієї вершини –«нормально»! А до того часу мене я обходжуся примітивним відповідями з простих речень. І мене це абсолютно влаштовує. Тому в мене з викладачами й не ладиться (в будь-якому розумінні).
І так, моя чарівна відповідь миттєво подіяла на мого нового знайомого, і він вже замовляв коньяк у офінціантки. Я трішки приохеріла, позаяк це була перша година дня, в моєму шлунку бовталась тільки кава з молоком і загалом досить неочікувано, бо насправді наша розмова торкалась коньяка (не враховуючи мою відповідь) тільки поверхнево, і я точно не планувала такого повороту. Але Бог із ним. Питиму коньяк на цьому тижні вже втретє. Не погано так для середи. Нє, я не алкоголічка, просто так складаються обставини.
За день перед цим ми вирішили трішки опустошити наш міні-бар, який у нас залишився після святкування дев`ятнадцятиліття однокімнатниці. Ну, «міні-бар» – це насправді гуртожитська тумба. І алкоголь в ній сусідствує з прокладками, але зараз не про це. Час в цьому, безперечно, прекрасному стані можна проводити по-різному. Можна підкоряти танцполи, чи туалети, можна ділитись з друзями своїми екзистенційними помислами, декламувати вірші на табуреті, а потім цілуватись чи стандартно обговорювати представників протилежної статі. А гуляти нічним містом – окреме задоволення. Ми з подругою, одягнуті в сукні, осяяні місяцем і зігріті коньяком бігли підстрибуючи, як в дитинстві, по мокрому тротуарі набки, тримаючись за руки. Повезло ж свідкам цієї події.
«Відгуляли» ми досить далеко від нашого постійного пункту дислокації, тому вирішили викликати таксі, повертатись пішки було вкрай лінь. Через чотири хвилини підїхав наш транспорт, та проблема полягало в тому, що за загальноприйнятими правилами, ми явно перевищували допустиму кількість пасажирів. Вакханки з виском і хохотом почали всідатись позаду, я ж завше сиджу попереду. Відкривши передню дверцята, запитую водія:
– Еммм.. а можна ми в п`ятьох поїдемо?
– Це заборонено законом.
– Ммм… то можна?
– З доплатою.
Нас це, звісно, влаштовувало і ми в повному складі поїхали. Милий водій, певно, якщо я в майбутньому стану таксисткою, буду не менш милою.
Перед входом в гуртожиток нас чекала звична процедура – перевірка перепусток.
– А чому вас троє? Ви ж в чотирьох виходили. Де ще одна поділася? – Запитує мене лисий охоронець, й сам вже напідпитку.
– Не турбуйтеся про неї. Про неї вже потурбувалися, вона зранку, чи коли вже там, буде, – сказала я, а подумала, якого ж біса, ти тоді заставив нас копатись у своїх переповнених клатчах в пошуках перепусток, якщо ти мало того, що пам`ятаєш, що ми тут проживаємо, так ще й пам`ятаєш, коли ми виходили, і скільки нас було. Вечір милих таксистів і логічних охоронців.
Мій знайомий поновив наші келихи. Спочатку я спробувала повідмовлятись. А потім зрозуміла, як смішно це виглядає. Й так зрозуміло, що пити я вже буду.
– Ніколи не пила коньяк на першому побаченні, – сказала я (ніби підкреслюючи свою порядність), а подумала, що просто ніхто недодумався запропонувати.
