Весна. Місце зібрання Майдану попереднє, але вже на каштані з’явилися перші маленькі листочки.
Каштан. – Люди! Людоньки! Що діється в Україні! Вже переміг Майдан, вже втік за кордон президент та уряд… але працює Верховна Рада і обраний новий уряд… проте країна отримала ножаку в спину – Росією анексований Крим… дуже неспокійно на Сході держави… Майдан як у Києві, так і в нашому місті не розходиться… Покажу я вам окремі фрагменти з нашого Майдану – про що люди говорили і зараз говорять… чим занепокоєні… А ось і мої давні знайомі…
(До каштана підходять дівчина з саксофоном і дівчина з флейтою).
Дівчина з саксофоном і дівчина з флейтою грають музику пісні «Люби мене» (Композитор О.Білаш, текст В.Ткача), дівчина з флейтою співає, коробочка для грошей – поруч з дівчатами).
Люби мене
Де ти, любов моя, де сподівання?
Глянь, як голубиться з обрієм синь,
Вже завеснилася цвітом кохання
Квітка «Люби мене, не покинь».
Приспів:
В коханні серця не половинь,
Одне життя, життя одне.
Люби мене, не покинь,
Люби мене, люби мене…
Може, втомилось ти, щастя жадане,
З вирію лебедем прилебеди,
Хай на шляху твоїм зіркою стане
Квітка «Люби мене, не покинь».
Приспів.
Шлях свій засіємо житечком житнім,
А, як десь виросте зілля-полин,
Я перев’ю твою доленьку цвітом,
Цвітом «Люби мене, не покинь».
Приспів.
(Дівчатка продовжують грати, зрідка перехожі кладуть до коробочки гроші. До каштана підходять два майданівці – один з Державним прапором України, другий – із прапором Євросоюзу, закріплюють прапори до каштана, ставлять стіл, на якому скотчем закріплена коробка для пожертвувань).
Майданівець. – Добридень, дівчатка! Ви вже зрозуміли, що пора робити антракт у вашому виступі…
Одна з дівчаток (вона з подругою виймають із коробочки пожертвування).
– Ми з подружкою порадилися і вирішили ось ці кошти пожертвувати на потребу Майдану… якщо не заперечуєте…
Майданівець. – Ой дівчаточка, які ж ви гарненькі-розумненькі! (бере у дівчат гроші і вкладає їх у майданівську коробку для пожертвувань) Ми вам дуже вдячні (віддає їм частину грошей), а це візьміть собі… поласуєте морозивом… (дівчата залишають сцену)
(Люди у весняному вбранні поступово заповнюють майдан, декілька молодих людей одягнені в футболку з написами «Я українець», «Я українка»)
Каштан. – Майданівці, як завжди, проспівали Гімн України… я ж вам покажу окремі виступи, окремі моменти Майдану…
Координатор: – Шановні друзі! Лютневі події в Києві шокували ввесь світ… злочинна українська влада вела війну проти власного народу… під час протистояння учасників Майдану з «беркутівцями» і «тітушками» тисячі людей поранено… найстрашніше – десятки загиблих, яких уже названо Небесною Сотнею… Якщо права людини не охороняються силою закону, народ має право на повстання. І народ повстав… на жаль, не обійшлося без жертв… пом’янемо ж, друзі, тих, хто віддав своє життя під час революції гідності хвилиною мовчання і піснею-реквіємом «Лине кача…»
(Майданівці-чоловіки знімають головні убори… всі кладуть руку на серце… схиляють голови, схиляють прапори, звучить пісня-реквієм «Плине кача…» у виконанні «Пікардійської терції»)
Плине кача по Тисині,
Ой, плине кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені,
Мамко моя, не лай мені.
Залаєш ми в злу годину,
Ой, залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину.
Сам не знаю, де погину.
Погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?
Виберут мі чужі люде,
Ой виберут мі чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко,буде?
Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой, як же мені, синку, не жаль?
Як же мені, синку, не жаль?
Ти на моїм серцю лежав,
Ти на моїм серцю лежав.
Плине кача по Тисині,
Ой, плине кача по Тисині…
Координатор. – Герої не вмирають!.. Герої не вмирають!.. Герої не вмирають!..
(Майданівці повторюють разом із координатором).
Координатор. – Щемлива пісня-реквієм! А я зараз нагадаю хроніку минулих подій в Києві… Під натиском Майдану Верховна Рада скасувала закони від 16 січня, а в третій декаді лютого Верховна Рада прийняла цілу низку доленосних рішень: це постанова «Про засудження насильства в Україні, що призвело до людських жертв»; Верховна Рада взяла на себе всю повноту влади; були звільнені від переслідування активісти Майдану; був звільнений з посади Міністр внутрішніх справ; був обраний новий Голова Верховної Ради; конституційною більшістю усунутий з посади президент України, який просто втік за кордон; поступово був сформований новий Уряд, призначені новий Генпрокурор і новий Голова Нацбанку України. Ми вірили в перемогу Майдану і він переміг. А ми продовжимо наш Майдан… адже пора думати – що ж нам робити після перемоги. Політика, шановна громадо, важлива, але не менш важлива і економіка та наука в державі. Молоді науковці аналізують стан науки в Україні та думають про те, як же адаптувати українську науку в світовий ринковий процес. До мікрофона запрошується науковий співробітник одного із закладів нашого міста… Пане, Василю… прошу…
Науковець Василь. – Так сталося, що ще з радянських часів Україна мала дуже солідні успіхи в математичній школі та в області програмування. Досить назвати хоча б ім’я академіка Віктора Михайловича Глушкова, за редакцією якого в 1973 році вийшла перша в світі «Енциклопедія кібернетики», до речі, українською мовою (тільки через рік перекладена російською мовою). Школа залишилася і наші ВУЗи випускають висококваліфікованих фахівців в галузі Інформаційних технологій. Одна біда, багато із цих фахівців залишають Україну і працюють на економіку зарубіжних країн. У світі найбільше бізнес-компаній з Інформаційних технологій знаходяться в США, Німеччині, Японії та Великобританії. Ці компанії залучають до своїх розробок і інші країни, Україна в цьому плані має гарний авторитет. Тобто ми стали країною аутсорсингу – отримуємо замовлення від зарубіжних країн на виконання частини роботи, але власником кінцевих продуктів є іноземні фірми. На таких замовленнях можна теж непогано заробити. Наприклад, індуси минулого року на експорті послуг заробили 70 мільярдів доларів. Непогано розвинутий аутсорсинг в Росіі та Білорусі. Працюючи із зарубіжними фірмами, наші фахівці отримують безцінний досвід західного програмування, вивчають бізнес-процеси, вдосконалюють свої знання з англійської мови. Проте хотілося б більшого, хотілося б організувати свій бізнес з Інформаційних технологій, щоб мати змогу отримувати право власності на кінцевий продукт. Можете запитати – а що ж держава? Відкинувши тезу про те, що в держави вистачає проблем окрім високотехнологічної галузі, можна зауважити – головну скрипку у розвитку Інформаційних технологій повинні вести все ж бізнесмени, які зараз розпорошені, які погано формують проблеми ринку і не створюють умови для вирішення цих проблем. Щоб економіка України стала конкурентоспроможною в світі, якраз і потрібні інформаційно-комунікаційні технології. Для розвитку таких технологій велике значення має ще й така проблема – зв'язок сфери виробництва з науковцями. За кордоном наукові працівники широко практикують зв'язок із бізнесом. На жаль, в Україні такий зв'язок є винятком. Отже, напрямки розвитку Інформаційних технологій в Україні визначені, але для втілення цього в життя потрібно зробити крок назустріч бізнесу і науковцям заради взаємної вигоди. А держава? Державі це піде тільки на користь і основне завдання держави – не заважати.
На останок скажу, що працівники нашого закладу в переважній більшості на боці Майдану, ми очікуємо позитивних змін в суспільному житті.
Слава Україні!
Координатор. – Київський Майдан народив пісню, яка стала справжнім хітом. Зараз наш «ді-джей» Віталій поставить цю пісню…
(Звучить пісня «Горіла шина, палала…»)
Горіла шина, палала,
Горіла шина палала,
Там барикада стояла,
Там барикада стояла.
Там барикада стояла,
Там барикада стояла.
Диких собак не пускала,
Диких собак не пускала.
Горіла шина ще й бензин,
Горіла шина ще й бензин,
Стріляв здалека сучий син,
Стріляв здалека сучий син.
Горіла шина ще й мішок,
Горіла шина ще й мішок,
Ой навезли нам «тітушок»,
Ой навезли нам «тітушок».
Ой, зеки, зеки, ви мої,
Ой, зеки, зеки, ви мої,
Довго служили ви мені,
Довго служили ви мені.
Більше служить не будете,
Більше служить не будете,
Під суд народний підете,
Під суд народний підете.
Під суд народний, трибунал,
Під суд народний, трибунал,
Кожен піде регіонал,
Кожен піде регіонал.
Координатор: – Як бачимо, революція продукує і нові зразки пісенної творчості. Цей рік, шановні друзі, Ювілейний… Шевченківський… Надається слово журналісту і краєзнавцю… прошу, пане Миколо…
Журналіст-краєзнавець. – Перш за все, вітаю, вельмишановна громадо, зі славним Ювілеєм – двохсотліттям з Дня народження Тараса Григоровича Шевченка! Сьогодні ж я хочу вам розповісти не тільки про самого українського Генія, а про одну гілочку із роду Шевченків – правнука його сестри Катерини, Дмитра Филимоновича Красицького. Мало хто знає, що Дмитро Красицький три роки, з 1943 по 1946 роки, був директором нашого історичного музею. Народився Дмитро Филимонович 1901 року у селі Зелена Діброва нинішнього Звенигородського району Черкаської області. З малих літ Дмитрик познайомився з поезією свого діда, які йому читав батько. Малий запам’ятав і поїздку до родичів 1909 року в село Кирилівку, де в Петра Микитовича Шевченка, племінника Кобзаря, гостювали Леся Українка, Олена Пчілка, Христя Алчевська, Борис Грінченко. Можна тільки уявити, як зачаровано вслухався малий у розмови дорослих. Того ж року Дмитрик з батьком відвідали і Канів, де вони поклали рідну землю на могилу свого знаменитого родича. А ще вони зустрілися із нареченою Тараса Шевченка Ликерією Полусмак , з якою Дмитро Филимонович пізніше зустрічався ще чотири рази і записав її спогади про Тараса.
Після закінчення початкової школи, малий Дмитрик вісім років жив у родині Петра Микитовича в Кирилівці, вже тоді серйозно зацікавився шевченкознавством, записав спогади людей, все це він потім використав у майбутніх працях про Тараса Шевченка. З 1921 року Дмитро Красицький – студент Київського вищого інституту освіти, потім служба в Червоній армії, а після демобілізації – праця вчителем, інспектором політосвіти та на інших посадах. В 1935 році Дмитро Филимонович переїжджає до нашого міста, де близько познайомився із академіком Дмитром Івановичем Яворницьким. А працював Красицький в Гірничому інституті. З перших років війни він на різних фронтах займав керівні посади політпрацівника. Після звільнення нашого міста, в 1943 році обіймає посади декана історичного факультету університету та директора історичного музею.
В 1946 році Дмитро Красицький переїжджає до Києва і працює директором Києво-Печерської Лаври, директором будинку-музею Т.Г.Шевченка, потім завідувачем наукової частини музею Шевченка Академії наук України. Нащадок Генія України видав десять книг про нього, написав понад 500 статей та нарисів. Зараз дочка Дмитра Филимоновича Людмила Красицька – президент Фонду імені Тараса Шевченка.
Ось така маленька екскурсія-розвідка про долю одного із нащадків Тараса Григоровича Шевченка. Додам, що рід Красицьких в нашій області зараз налічує більше десяти осіб.
Хочу ще раз підкреслити, що події на українських Майданах співпали зі славним Ювілеєм – двохсотліттям великого борця за волю українського народу Тараса Григоровича Шевченка, який у 1943 році відвідав наш край. Досліджуючи цю подорож, деякі науковці висловили навіть припущення, що в своєму «Заповіті» Тарас Григорович заповідав поховати його на височенній могилі на лівому березі Дніпра навпроти порога Ненаситець… краєвид з цієї могили цілком відповідає словам із «Заповіту»:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…
Поріг Ненаситець мав ще й іншу назву – Ревучий, шум цього порогу дійсно розносився навкруги на багато кілометрів, додаючи науковій гіпотезі про бажане місце поховання додаткового аргументу.
Як би там не було щодо гіпотези, а ми повинні віддати належну шану Генію України – Тарасу Григоровичу Шевченку і будьмо гідними нашого великого предка. Слава Україні!
(Майданівці – «Героям слава!»)
Координатор. – Не таємниця, шановні друзі, що мовне питання в Україні завжди було каменем спотикання… Слово надається філологу… хто ж, як не науковець може надати пояснення з деяких суперечностей… отже, пан Павло, викладач із нашого університету… прошу…
Філолог Павло. – Мовне питання, шановне товариство, регулюється Українською Конституцією (Основним Законом), а також законами з мовних питань, які ухвалені Українською Верховною Радою. Цими законами встановлено, що єдиною державною мовою в Україні є українська мова. Щодо мов меншин, то наші закони одні з найдемократичніших у світі, що підтверджено і міжнародними експертами. Хто не вірить, той або не знайомий з цими законами, або явний чи прихований ворог нашої держави. Хочу зауважити – якщо мовне питання намагаються вирішувати політики, то кінцевий результат різних суперечностей важко передбачити. В цьому нас переконує історичний досвід, тому мовознавчі суперечки повинні вирішувати фахівці, а не політики. Сьогодні я зосереджу вашу увагу на одному міфові, який народився в нетрях комуністичної ідеології, це про стереотипний вислів – «мова старшого брата», тобто йдеться про російську мову. Дослідження різних науковців, не буду їх перераховувати, говорять наступне: потрібно відрізняти усну мову в Київській Русі від письмової, тобто як літературної, яка на той час була церковнослов’янською. В ті часи літописи, наприклад, писалися церковнослов’янською мовою, але ж їх писали русини, тому в літописах «вилазять», як шило з мішка, старослов’янські слова, тобто слова з усного вжитку тодішніх мешканців. Проте складається враження, що мова літописів більше схожа на російську мову, ніж на українську. Фахівці дійшли висновку – церковнослов’янська мова тільки пізніше стала основою російської писемності. В жодній зі слов’янських мов не залишилося стільки церковнослов’янських слів, як у російській. Мовознавці, в тому числі і російські, зафіксували ще й таку випадковість – «інвентар звуків» російської і мордовської (вона ж – угро-фінська) мов збігаються. Це, звичайно, не принижує і не вивищує жодну з них, а тільки свідчить, що російська мова – це поєднання церковнослов’янської і угро-фінської мов. У 2007 році учені-антропологи з лабораторії популяції людини Російської академії наук оприлюднили такий факт: росіяни – це прямі родичі угро-фінів. Отже, дослідження мовознавців і антропологів збіглися. Цим розвінчується міф про «мову старшого брата», але це тільки один факт. Імперська ідеологія російських можновладців, яка тримала і до цього часу тримає на озброєнні брехню, шантаж, підкуп, перекручування історичних фактів, викликає не тільки настороження, а й повне неприйняття ідеологічних постулатів сусідньої держави.
Перекручуючи історію, Російська імперія намагалася винищити українську мову. Про підступні наміри Максим Рильський писав так:
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів, гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу,
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за ґрати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Про ці варварські наміри знищити українську мову говорять більше півтори сотні заборон вживання української мови, про які ми можемо поговорити іншим разом.
Слава Україні!
(Майданівці відповідають – «Героям слава!»).
(Координатор, відповідаючи на сигнал мобільника, відходить від мікрофона, чим скористалася одна із учасниць Майдану)
Учасниця Майдану Галина. – Мене звати Галиною… Скористаюся вільним мікрофоном, шановні протестувальники, щоб поскаржитися… як вам сказати… хочу поскаржитися на свого чоловіка… близьких подруг, щоб поділитися наболілим, у мене немає, тож скористаюся вільним мікрофоном…
Мій чоловік зараз на пенсії… а працював… страшно мовити – у поштовому ящику… якщо говорити українською мовою, то правильно « у поштовій скриньці», але мій працював у «ящику»… хоча, відверто кажучи, він з нього до цього часу не виліз. Коли влаштувався в той «ящик» на роботу, то я запитувала свого – що ж ти там робиш? Відповідав – я давав підписку… не скажу. Я йому: може, як у анекдоті… працівник поштового ящика сам не знав, що випускає завод, на якому він працює, а керівництво казало, що вони виготовляють металеві тренажери. Працівник почав потихеньку виносити окремі деталі… коли виніс всі – склав… отримав… кулемет.
Мій тільки засміявся з анекдоту… а ще скажу – мій же ще був і парторгом у своєму цеху, що мені найбільше допікало, бо ледве не ночував на своїй роботі… то збори… то засідання… то підготовка до свят… вже думала – чи не завів собі кралю… так, наче, ні… як не принюхувалася… Одного разу я зраділа – мій похвалився, що має отримати якусь нагороду… за перше місце в соцзмаганні. Вже налаштувалася і себе якось осучаснити за ту нагороду, а він… уявляєте… приніс «Повне зібрання сочінєній Лєніна»… більше п’ятдесяти томів… воно теж дало користь, хоча й невелику… ну, стіл хитався… один томик гарно підлаштувала під горщик з калачиками… правда, потім довелося витягти… калачики почали засихати…
Ага, я ж про чоловіка розповідаю… пішов на пенсію… більше вільного часу стало… дивлюся – мій їде на дачу і бере з собою… що б ви думали – томик Лєніна… подумала – палітурки якісні… міцні… можна під драбину підкладати… так ні… приїхала і я на дачу, а мій замість полоти – сидить і читає Лєніна… та ще й щось записує… Довелося йому вислухати все, що я думаю… про його Лєніна… казала про жорстокість цієї людини, з вини якої знищені мільйони людей… а щоб добити свого чоловіка до кінця, розповіла йому про вичитані мною спогади дружини вождя – Надії Крупської… Вона згадувала про мисливські «подвиги» свого чоловіка так… мов, поїхав Володя човником полювати зайців… весна… повінь… аж побачив острівець, на якому тремтіла від страху зграйка зайців… шкода стало Володі… патронів – перебив прикладом тих зайчиків… отакий, кажу, твій Лєнін «дід Мазай»…
Чоловік вислухав і тільки рукою махнув… мов, нічого ти не розумієш… От і зараз – скільки не агітувала чоловіка, щоб ішов зі мною на Майдан, так він тільки відмахується… все щось читає… здається вже не Лєніна… О… (показує рукою) а ось і він… мій благовірний… як же, Петю, ти наважився? (Петро підходить до дружини, цьомкає її в щічку, говорить в мікрофон)
Петро. – Якщо дозволить керівництво Майдану, то я можу висловити свою думку і щодо самого Майдану, і щодо Леніна… бачу, що ніхто не заперечує… отож, декілька слів про Леніна… зараз по Україні котиться хвиля «ленінопадів»… от і в нашому місті завалили… під гучні оплески натовпу. А я нагадаю, що шанований наш земляк, український патріот академік Дмитро Іванович Яворницький рятував від натовпу пам’ятник російській цариці, кату українського козацтва Катерині Другій… Одна справа – політика, інша – збереження зразків монументальної скульптури… Колись Ленін про царя Петра І сказав, що той боровся з варварством варварськими методами… Повалення пам’ятника Леніну в нашому місті інакше, ніж варварством я не називаю. До того ж при демонтуванні із-за обриву троса постраждали вісім осіб. В деяких посткомуністичних країнах вчинили розумніше – демонтували пам’ятники і… продали їх… Невже ми такі багаті, щоб не використати такої можливості. Я не проти будувати нову державу, але мені хотілося б мати змогу показати в музеї своїм внукам – ось був період…
(Один із майданівців перебиває: – Лєнін – кат українського народу!)
Петро (продовжує). …щоб я міг розповісти внукам правду про комуністів, про їхні злочини, про ідолопоклонство перед вождями, і показати пам’ятник… я працював у тій системі, більше того – я був парторгом цеху, але я працював по совісті і не вважаю себе злочинцем… Розпад СРСР дав мені змогу отримати широку і незаперечну інформацію про більшовиків-комуністів, про репресії щодо інакомислячих, про голодомори в Україні… але я не хочу бути варваром і діяти тими ж таки більшовицькими методами навіть проти пам’ятників…
Можу висловити свою думку і щодо революції гідності… начебто мети досягнуто – президент втік за кордон… проте дозвольте запитати – чому ми всі промовчали, коли вибирали цього президента… адже суцільних порушень виборчого закону не бачив тільки сліпий, а потрібний переможний процент був отриманий з вотчинних областей президента… справа ж про перерахунок голосів, як вимагала одна з партій, так і не дійшла до суду, бо на той час вся судова система уже була куплена…
Майдан відбувся, за повалення влади довелося заплатити дорогу ціну – життями Небесної Сотні… А що далі? Деревце Нової України тільки-тільки посаджене… його потрібно плекати-доглядати, а патріотів, які готові це чинити – нестійка більшість, бо ті, хто здійснював фальсифікації зараз мовчать, тому їх потрібно якось приваблювати на свій бік… а як ви думали – зробити з них ворогів? Всі повинні зрозуміти, що потрібно будувати нову державу, яка буде кращою для переважної більшості громадян… для цього потрібен час і терпіння… буде важко… і не просто важко… Насамкінець скажу: хай стрімко росте молоде деревце Нової України!
(Майданівці аплодують Петру)
Координатор. – Дякую, пане Петре! Досить несподівано, але нам такі люди потрібні, які б не просто підтримували Майдан, а підходили критично до наших дій… приходьте до нашого офісу з пропозиціями чи зауваженнями… вислухаємо і всі разом будемо вирішувати наші справи.
(До молоді в футболках «Я українець») Чи не бажала б молодь сказати про свій погляд на ситуацію в країні… прошу, Андрійку…
Андрій. – Слава Україні! Як ви бачите – молодь підтримує всі акції, які проводить Майдан… нас поки що малувато, бо студенти, наприклад, залякані погрозами керівників учбових закладів про відчислення з вузу за участь у акціях Майдану, хоча вже ситуація різко змінилася в кращий бік… багато молоді записується добровольцями в оборонні структури держави. Дехто з нас уже чергує на блокпостах… одним словом – молодь за кардинальні зміни в державі…
(До мікрофона підбігає дівчина в футболці «Я українка»)
Дівчина. – Я хочу доповнити до слів Андрія… мене настільки обурила історія, яку розповіла подруга… хоча історія і минулорічна, але це яскравий приклад негідності скинутої нами влади. Подруга навчається на юриста… перед складанням заліку до їхньої групи зайшла викладач, зачинила двері і прямим текстом назвала суму, яку повинні заплатити студенти за безпроблемне зарахування заліку… викладач ще й попередила, що дозволяє скаржитися на неї керівництву закладу… довелося студентам платити… Цей приклад – тільки краплинка в корупційних схемах, які обплутали, як павутиння, державні структури… Тому молодь за зміни в державі, адже нам в майбутньому доведеться керувати цією державою, тому хотілося б бачити її без брудних нашарувань минулого.
Слава Україні!
(Майданівці дружно – «Героям слава!»)
Координатор. – От бачите, яка патріотична наша молодь… Зараз же слово має історик за фахом… пане Ігоре… прошу…
Історик. – Вельмишановне товариство! Хочу поділитися з вами думками щодо болючих питань взаємовідносин України з Росією з точки зору фахівця-історика. Одночасно маю бажання і покаятися, як на сповіді, про свої гріхи в царині історії – адже я працював викладачем історії на кафедрі «Історія марксизму-ленінізму» в інституті. Гріхи в тому, що я ж усвідомлював про неправду та лицемірство, яке я сіяв своїми лекціями, але ж виправдовував себе – хіба я один такий, та заспокоював совість тим, що утримую родину, виховую дітей. Проте я беззастережно почав підтримувати всі патріотичні рухи та заходи з очищення суспільства від суцільної брехні. От покаявся і легше на душі стало… Тепер все-таки про взаємовідносини двох держав… Як відомо в січні 1654 року в Переяславі відбулася зустріч козацької старшини на чолі з Богданом Хмельницьким і послами Московської держави. Ішлося про пошуки протекції Московії над козацькою державою, яку ідентифікували як Військо запорозьке. Тоді ж відбулася і Рада, на якій були присутні близько двохсот козаків, тоді ж і ухвалили рішення про пошук тісніших взаємовідносин з Московією. Для уточнення умов цих взаємовідносин були узгоджені так звані Березневі статті і які ратифікував цар Олексій Михайлович. У статтях ішлося про широку автономію України і ні в одній із них не згадувалося про приєднання чи возз’єднання України з Московською державою. Вже 1656 року Віленським перемир’ям з Річчю Посполитою Московія порушила Березневі статті, а також коли сепаратно уклала Андрусівське перемир’я з Річчю Посполитою в 1667 році. Провівши історичні паралелі, бачимо, що порушувати міждержавні угоди Москві подобалося завжди. Можемо тільки докоряти нашим предкам, які послідовно допомагали Москві розширювати та розбудовувати їхню державу. Українські козаки разом з Єрмаком завойовували Сибір, пізніше мільйони українців заселяли простори того ж Сибіру та Далекого Сходу, згадаймо хоча б далекосхідний Зелений Клин. Десятки тисяч українських козаків на вимогу Петра І виїжджали на будівництво Санкт-Петербурга, де, не витримуючи кліматичних умов, тисячами гинули. Риторичне питання – чи змогла б Росія без козаків приєднати до себе той же Крим? «Стрибнувши» в часі, задамо ще одне риторичне запитання – чи змогла б Москва встояти від натиску білогвардійців, які вже були біля Тули, якби їй не допоміг своїми військами Нестір Махно? До речі, Нестір Махно тричі переходив на бік більшовиків, останній раз – при вигнанні Врангеля з Криму, але Москва спокійнісінько зрадила Махна, порушивши домовленості з ним. Чому ж тут дивуватися! А хто підраховував втрати українців під час трьох голодоморів та в совєтських концтаборах? Хоч приблизно, точної цифри не назве ніхто, за різними оцінками це складає від 5 до 12 мільйонів людей. Навіть уже в період хрущовського політичного потепління, проводилися цілеспрямовані заходи добровільного переселення українців у віддалені райони СРСР. Наче дрібниця – випускників вузів з Росії присилали в Україну, а з українських випускників направляли в різні регіони СРСР. Пам’ятаю навіть анекдот тих часів: «До вузівської комісії з розподілення на роботу приходять дві випускниці-подруги, які бажали б разом поїхати на роботу десь до Сибіру. От одна з них говорить: – Не могли би ви нас послати в одне місце і подалі?»
Щодо українців це був чорний гумор, бо в тоталітарній державі поступово знищувалося все українське. Такі тенденції могли видозмінюватися в часі, але не змінювали своєї суті. Верхом цинізму і проявом найвищої несправедливості є анексія Криму сучасною Росією. Непомірні апетити російських імперіалістів зашкалюють, а принципи дотримання міжнародних угод і зобов’язань просто ігноруються. Щодо Криму, то нагадаю ще один факт, який Росією замовчується. Адже при передачі Криму Україні в 1954 році частина українських земель, рівна площі Криму, була передана Росії.
Перелік претензій до Москви, як юридичних так і чисто людських, можна було б перераховувати нескінченно. Думаю, що з часом у Росії знайдуться політики, які зрозуміють, що безглуздо виснажувати війною наші держави. А, враховуючи можливі східні загрози для Росії, нашим державам варто домагатися підвищення європейського рівня життя, бо без цього до НАТО не приймуть ні України, ні Росії.
Україну підтримують переважна більшість країн світу, з їхньою допомогою нам треба перемогти у протистоянні з Росією, потрібно захистити свою гідність, цілісність і суверенітет.
Слава Україні!
(Майданівці дружно – «Героям слава!» )
Координатор. – На захист озвучених цінностей ми і приходимо сюди. Чи не так, шановна громадо? (Майданівці дружно – «Так!») Нагадую, що ми свій Майдан уже зареєстрували як громадську організацію. Прошу писати заяви про формальне оформлення свого членства, здавайте також один екземпляр свого фото паспортного формату для виготовлення посвідчення.
Слово має наш аксакал… прошу, пане Іване…
Ветеран-рухівець (одягнений в камуфляжну форму). – Вельмишановна громадо! Велика подяка вам всім за активність, за патріотизм, за підтримку всіх заходів Майдану… Нам потрібно єднатися, а з власного досвіду знаю, що вороги вміють підступно розколювати патріотичні об’єднання та партії. Знаменитий «Народний Рух України за перебудову» був заснований в 1989 році ще за радянської влади, а в 1990 році з назви було прибрано слова «за перебудову». Рух отримав колосальну всенародну підтримку, але вже перед першими президентськими виборами відбулася розбіжність поглядів щодо кандидатури на президентське крісло. Партії патріотичного спрямування не змогли узгодити єдиного кандидата і програли вибори. З 1992 року головою Руху став В’ячеслав Чорновіл, він ним залишався до своєї трагічної загибелі в 1999 році. За цей період провокатори і псевдопатріоти послідовно розколювали Рух, його залишила частина членів не згідних з політикою керівництва. На базі осколків Народного Руху створювалися інші партії, що знесилювало в цілому патріотичні сили. Думаю, що тодішня влада якраз і була зацікавлена в такому розколі. Цей приклад показує, як не треба діяти, як важливо об’єднуватися проти спільного ворога.
Сучасний Майдан якраз і привабив мене згуртованістю і відсутністю партійних прапорів, хоча багато прихильників патріотичних партій і присутні тут. Тож велика подяка організаторам, активістам, координаторам Майдану – ви робите велику справу з побудови Нової України. А ще велика подяка окремим священикам різних конфесій, які вносять промені духовної єдності між нами молитвами і проповідями, відспівують загиблих героїв, які віддали своє життя в боротьбі за свою Вітчизну.
Не зважаючи на свій вік, я записався добровольцем в захисники рідної землі… (майданівці аплодують ветерану) маючи надію, що внесу якийсь посильний внесок в справу захисту. Принагідно висловлю свою думку щодо ідеї деяких патріотів про можливість роздачі особистої зброї населенню. Вважаю недоцільним це чинити з причини неготовності суспільства до такої акції: по-перше, зброю можуть отримати і наші вороги; по-друге, на прикладі бачених мною протистоянь в суспільстві і навіть в середовищі патріотичних партій, зброя може призвести, упаси Боже, до громадянської війни. Ми переможемо ворога з допомогою зарубіжної підтримки в прямому протистоянні, а не в партизанській війні.
Слава Україні!
(«Героям слава!» і оплески – відповідь майданівців)
Координатор. – Спасибі нашому ветерану… Ваші поради дуже цінні…
(до керівника озвучки) Пане Віталію! Поставте що-небудь… для душі…
(«Ді-джей» ставить пісню «Не спи моя рідна земля» авторства С. Фоменка у виконанні гурту «Мандри». Майданівці беруться за руки і ведуть хоровод).
Не спи, моя рідна земля
Я тобі скажу, де квітне дивний сад,
Де срібляста ніч тремтить у темних водах.
У далекий край лежить нелегкий шлях,
Доки хижа ніч кружля по колу.
Приспів :
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої –
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
(Музика поступово приглушується)
Каштан. – Наміри цих людей мені зрозумілі – вони не хочуть нічого захмарного, а лише справедливості, дотримання законів, життя без корупції… вони не зазіхають на щось чуже і вимагають дотримання міжнародних норм у міждержавних відносинах… вони визначили свій напрям руху – до Європи… Цей шлях довгий і дуже важкий, вони це розуміють… одна дрібна деталь – я не бачив, щоб на Майдані хтось кинув на бруківку недопалок чи якесь сміття… приємно… хоча я рекомендував би все-таки кидати… курити-палити… адже це шкодить здоров’ю…
Ці люди проспівають державний Гімн і розійдуться… не знаю, як вам, шановні глядачі, а мені вони симпатичні… До нових зустрічей!
