Офісну понеділкову тишу розрізав звук різкого відриву одним з менеджерів листка календаря з минулим місяцем. Краєм ока я встигла завважити червоний колір напису товстим великим шрифтом – жовтень.
Збираючись на роботу, коли в одній руці чашка, в іншій – туш, я почула з телевізора, що до самого ранку пожежники намагались приборкати полум’я у кінотеатрі Жовтень, останньому зі столичних старійшин. Вийшла з метро на Контрактовій, згідно свого незмінного розкладу, направилась у напрямку офісу, дорогою вдивлялася зі співчуттям у вузенькі подільські провулки і відчувала у повітрі гіркий запах свіжого згарища. Враження таке, немов у кількох метрах від тебе вбили останнього добродушного, поважного старого динозавтра, мамонта, що жив весь цей час поміж нас, про якого ми усі знали та згадали, коли втратили, так банально. Схоже на те, як скінчив єдиний у столиці слон кілька років тому – величезна гора добра й світла замінилася не менш величною дірою пустки натомість, порожньою кліткою розчарування.
- Жовтень згорів, - кажу директорові, що сидить поряд зі мною за сусіднім столом у офісі.
- Ні! – його спокійний вираз лиця швидко змінює гримаса неприйняття й поки що ще не до кінця усвідомленого болю.
- Ти була в Жовтні? – наступна фраза, після якої ми обидвоє мали б взаємно відчути усю глибину втрати, кожен згадавши свої приємні спогади, пов’язані з цією величезною запилюженою махіною кіноіндустрії кількох поколінь.
- Ні. – Відказую я чесно, почуваючись вкрай прикро, бо вже й не матиму змоги заповнити цю прогалину у своєму культурному «Я» свідомості.
Ввечері, увійшовши до квартири, я увімкнула світло, і перше що зробила – поглянула на себе у дзеркало. Дивно. Притулила до носа чорне пасмо волосся – запах згарища, усотаний колагеном. Якась частина спаленої душі Жовтня лишилась зі мною. Того дня мабуть кожен, хто якось пов'язаний з подолом, розібрав по мікрону запах велетня і забрав з собою на згадку точно так, як розгрібали на сувеніри камінці втомленого чавунного тіла Леніна. Цього жовтня зміна календарного листа на вже листопад позначилася зрушенням тектонічних плит під Україною. Епоха відірвалася і впала, залишивши глибокий приямок від своєї чавунної дупи.
