"Хевен", або "гевен" чи яка в біса різниця... Він любив, щоб сильно гуло, щоб лящало, вищало, чавило, зненацька, або й просто так, коли з бляшанкою "муті" в одній руці та медіатором в другій. А згори ллється на дурну голову рікою дощ з нових гарненьких купюр...
Ні... Його не звали "Тутанхамоном" (Бутусов перебрав сильно, коли писав про сіялки та комбайни). Він ніколи не пив разом зі злодіями, "шалавами" та міліціянтами при "ісполнєнії". Жив "почітатєль" Оззі, Пріста і Сіндерели скромно, але надії всередині нього ніколи не переставали копошитись в пошуках ранніх записів UFO. Навіщо? А щоб всім завидно було. У нього був тільки один "нєсущєствєнний" недостаток - він мав штампа в паспорті.
- Чіво? - спитала його лиса барменша в залі для німих "вніматєлєй" перемолотого в перець "пауера".
- Смерть ворогам продвінутості! - піднесено зреагував на виклик долі наш герой.
- А піть чіво?
- Піть то, шо не визиває ніколи угризєній совісті. Кружку жмеринського, пліз!
- Воно сєводня свєжєє. Нє то, шо в прошлий раз. - задоволено прокричала скрізь страшенний гуркіт броньованих палиць Бонема лисоголова "крошка".
- Ага. Вчора було не так, як усігда. Вчора звеніли з усіх кутків землі звони. "Black Keys" на славу з*їздив до Каліфорнії. Гарбуз до сіх пор чавить зсередини. Хорошо, шо оцет ще по пріємлємой ценє в магазині...
В залі було вже тісно. "Гьорли" в шкіряках тащили себе і всіх "запоздалих" туди, де не треба зовсім молоти язиком, а тільки хвацько "виляти вилялами", провалюючись в морок прокажених наркоманських нот.
... Вона була не тутешня. Вона зналася на творчості Вейнігера і Планта, тишком писала вірші про Роланда та його збочені уподобання. Носила рвані "тряпки" від Levi а в самій глибині свого єства мріяла про великі незламні почуття, будиночок в горах, "лімузінчік" та купу замащених конопляних бевзів.
Він помітив її після четвертого кухля. Вона здалася йому трохи вульгарною, та це вже не мало значення - якраз в цей час заявив п*яній публіці на площадці свою улюблену "сірінаду" Бон Скотт. Все, що так своєчасно склалося в вузлик різноплинних ліній життя (в його лівій кишені чекав свого зіркового прояву турецький презерватив) не могло скінчитися просто так. Вони кинулися в танок, немов в останню путь.
- Як тебе зовуть, дєтка? - пробив він словом тишу крізь рев бензопили клятого "Рамштайну".
- Ізольда! - крикнула вона від захвату.- А тебе?
- Мене? Трішкой!.. Тьфу ти... Трістаном тобто...
................................................
Лиса бестія-барменша бачила, як білява зайда з довірливими дитячими очима наливала Трішкє в бокал "якусь непонятну гадость" (саме так отруту коханням і прописали в протоколі), але не звернула на це увагу - мало що тут коїться за ніч, одне роздягання до панчіх рівно о дванадцятій старих волоцюг-рокерів під водограй "воплів" Меркюрі чого варте. Традиція, хай йому чорт...
А з динаміків скажені пропиті голоси ламаною англійською щось настирливо розповідали про білий та чорний парус...
