Ніхто не здогадується, що все суцільне життя – це ілюзія та чиясь забаганка. Якщо цей Хтось захоче, щоб ви жили багато та комфортно, постійно поїдаючи солодкий виноград і випиваючи колекційне вино, то ви так і житимете, десь в Норвегії, наприклад. У вас все буде добре, гроші будуть щоденно надходити вам на банківський рахунок, а ви називатимете себе «художником» або просто, як це зараз модно – творчою особистістю. Звичайно, навколо вас будуть вертітися тільки найкращі дівчата, готові виконати будь-яку вашу забаганку. Будь-яку. Ці рудоволосі ( або яку ви бажаєте, пане? Блондинку? Може брюнетку? ) бестії оточать вас своєю симпатією і дорогоцінними парфумами, вони сміятимуться над вашими жартами, відпочиваючи біля басейну з коктейлем в руках, а потім, швиденько підвівшись з масажної кушетки, сексуально і демонстративно поправлять «стрінги» та нирнуть у прохолодну воду.
Але Хтось може мати поганий настрій. Або його нудитиме після вчорашнього. І тоді вас очікують дещо інші перспективи. Проживаючи на окраїні якогось села, вас хвилюватиме тільки чи здорова ваша корова, за якою постійно потрібно виносити лайно, і чи не подорожчав нині цукор. Корова взагалі не буде ні про що думати і спокійно, з дурнуватим виразом, жуватиме траву на пасовищі. В такі моменти ви заздритимете їй і благатимете Когось зробити вас коровою в наступному житті. Звичайно, така думка до вас прийде тільки у випадку, що ви вірите у карму. Ну і що ви у здоровому глузді, щоб бажати стати коровою.
Тарас Чубаченко знав, що таке карма. І, як йому здавалося, не мав проблем із психікою.
- Це пісня гурту «Інь-Янь», - діловито сказав він, - не думайте, що я тупий.
Ніхто так і не думав. І зараз, коли він нарешті виїхав до міста, йому абсолютно не подобалася розмова з цим диваком, який пускав дим кільцями.
- Тобто, це все, що ти знаєш про карму? – запитав чолов’яга, вчергове затягуючись цигаркою. Його бородате обличчя і шкіряна куртка нагадували Тарасу образ якогось сутинера, яких він бачив у голлівудських фільмах по телевізорі вихідними днями. Але ті кольорові татуювання, які виднілися через його обірвану футболку на грудині, змушували чоловіка схилитися до думки, що це якийсь зек. Можливо, надто небезпечний.
- Слухайте, у мене немає часу сі тут триндіти з вами, - гарячково пролепотів Тарас, відверто хвилюючись, - мені треба купити той клятий глушитель до мого «кабанчика» і їхати додому, там вже корова, мабуть, виє на все село від голоду.
Чолов’яга знічено похитав головою, а потім посміхнувся і викинув недопалок прямо Тарасу під ноги. Той зціпив губи і зробив крок назад, відчуваючи потенційну небезпеку і агресію. Проте чоловік мирно промовив.
- Ти навіть не підозрюєш хто я?
Тарас заперечно похитав головою. Потім ще раз пригледівся до цього бородатого круглого обличчя, до біцепсів, на яких чітко виднілися голубі вени – але нічого, окрім асоціацій із зеком і сутинером у голову не лізло. А озвучувати ці дві ідеї в голос той бажання не мав. Тоді він поглянув на годинник і зрозумів, що ще трішки – і його автобус поїде без нього. Вже смеркалося, а вони так і продовжували стояти біля автосалону, власник якого ніяк не повертався з перерви, яка затяглася вже чи не на годину.
Чолов’яга в шкіряний куртці реготнув, а потім підійшов ближче до Тараса. Миролюбно, без агресії. І подивився йому в очі. По тілу сільського телепня пробігли мурахи, а пальці на ногах чомусь заніміли. Він спробував відійти ще далі, проте заточився і впав на п’яту точку. В голові відразу здійнялись яскраві образи з тих же голлівудських фільмів, які постійно переривалися рекламою на найцікавішим моментах. Таке відчуття, що і зараз, в такий момент має бути реклама і Тарас зможе піти по справах на десять хвилин, доки вона не закінчиться.
Але реклами не було. «Зек» присів біля лежачого і щось дістав з внутрішньої кишені своєї куртки.
- Що це?, - перелякано запитав Тарас, дивлячись як той розмотує якусь торбинку, - що вам від мене взагалі потрібно? У мене гроші тільки на глушитель, більше немає…
- Мені не потрібні твої гроші, - перебив його кремезний, - я взагалі за мир у всьому світі. Але від твоєї душі я б не відмовився…
Тарас ледве не заскавчав від страху. Як на зло, навколо взагалі не було людей. Жодної душі, яка могла побачити, що ту назріває конфліктна ситуація і допомогти йому, або ж викликати міліцію.
- Я просто пропоную тобі вигідну справу, - продовжував той, - я знаю, що твоя корова хвора, що твій автомобіль не заводиться, а жінки в тебе ніколи і не було. Ти практично жебрак, який живе за рахунок продажу молока. Що ти будеш робити, якщо твоя корова здохне завтра?
- Не кажіть такого, - рюмсав Тарас, шморгаючи носом, - вона не може здохнути…
- Але мені краще знати. Рівно о цій порі завтра вона здохне. Я не дарма запитував про карму, Тарасе.
- Я не називав свого імені, - здивовано мовив Чубаченко, - звідки ви знаєте як мене..?
- Я все про тебе знаю, - кремезний бородач дістав цигарку і вкотре закурив, - а ще я довго слідкую за тобою. Ти зробив дуже багато гарних справ, справді гарних. Ти чесний, жодного разу нікого не обманув. Та ти навіть грошей ніколи не позичав у інших, - останні слова пролунали з долею захоплення.
Тарас спробував підвестися але ноги чомусь відмовлялися його слухатись. Він проклинав себе за те, що такий переляканий і піддатливий на різного роду провокації. Цей бородач – скоріше за все якийсь маніпулятор, який хоче просто познущатися з нього. Зрештою, він прихилився спиною об брудну стіну автосалону і заплющив очі, намагаючись втамувати страх.
- Натомість, люди тебе постійно ображали. Тебе ніхто жодного разу не оцінив по-справжньому. Та навіть більше!, - він звів вказівний палець догори, - тебе проклинали, друже. Тобі заздрили, хоча в тебе й нічого не має за душою!
- Я не хочу цього слухати більше, - трішки сміливіше промовив Тарас, - хто ви такий?
- Називай мене Карморегулятор, - посміхнувся через бороду чоловік, - я, у вільний від роботи час, шукаю тих людей, які незаслужено обділені Богом. Нажаль, таких випадків дуже багато, тому вважай, що тобі пощастило.
Тарас нарешті зрозумів. Це розіграш. Такі йому часто влаштовували у школі, а потім всім класом сміялися над ним.
- Це не школа, - сказав Карморегулятор, ніби читаючи його думки, - це карма. І я хочу, що б ти жив інакше. Щоб твоя душа, яка знайшла вихід із кола сансари, але не може переродитися у щось достойне – нарешті зробила це.
Він нарешті дістав з пакунка невеличкий прозорий шар і простягнув його Тарасу.
- Візьми його в руки і уяви собі ту людину, якою б ти хотів стати.
- Але я не хочу нічого…
- Роби те, що я сказав.
Тарас зітхнув і взяв шар в руки. На вигляд він був легший, пронеслося в його голові. Цікаво, а що як взяти і вдарити цього шарлатана ним по голові? Чи встигне він потім втекти?
- Погані думки, - похитав головою Карморегулятор, - погані. Не засмучуй мене. Уяви того, ким ти хочеш стати. ВЖЕ!
Від несподіванки Тарас зойкнув і ледве не впустив шар. В голові виринули певні образи, неконтрольовано. Він не встиг навіть зрозуміти, про кого подумав, як раптом перестав бачити перед собою Карморегулятора. Перше, що прийшло на думку – той втік, тому що його помітили. Але навколо досі не видно жодної живої людини. Тільки біл-борд, на якому розміщувалась реклама автосалону – намальований вусатий чоловік з акумулятором в правій руці і надпис зверху: «Хочеш змінити життя? Почни зі свого автомобіля!»
Це було останнім, що побачив Тарас Чубаченко. Тому що вже наступної секунди він втратив свідомість…
Швидка приїхала через годину і відразу встановила, що чоловік загинув внаслідок раптової зупинки серця. Очевидці казали, що той спочатку впав, а потім поліз до стіни магазину і там залишився. Коли йому підійшли допомогти, він вже був без свідомості.
А десь за тисячі кілометрів звідти, біля басейну сидів молодий чоловік, опустивши ноги у воду. На ньому була біла крохмальна сорочка, панама та сині шорти. Це був актор, який став популярним завдяки рекламі зубної пасти, а потім його запросили до зйомок в піарі якогось автоконцерну. Тепер він мав контракт з рекламними компаніями, які давали за його посмішку суми з багатьма нулями. Єдиний мінус – потрібно було наклеювати вуса, тому що так хотів замовник.
Та зараз він зачаровано дивився на блакитне небо, по якому спокійно пролітали білі хмаринки. Десь недалечко співали пташки.
- Ти задоволений?, - пролунав у його голові прокурений голос.
Чоловік трішки подумав і посміхнувся:
- Не знаю. Але мені подобається, - потім актор повернув голову і кинув в бік відкритих дверей, - кохана, ввімкни, будь-ласка, ту пісню гурту «Інь-Янь», яку я так люблю! І ходи-но я тебе поцілую, моя солодка!
