Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44530
Рецензій: 87088

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

У лікарні

© Марія Берберфіш (Мері), 16-03-2015
Черговий зимовий день добігав кінця. Ось-ось промерзле місто мали обійняти сутінки. У такий час багато людей збиралися чи вже й поспішали додому. Саме про це думала Інна, йдучи на нічне чергування до лікарні. Молода жінка не любила свою роботу. З медициною вона зв’язалася під тиском батьків. Не змогла їм протистояти. А тепер… Майже рік як Інна була штатним працівником районного кардіологічного відділення. Звикла потроху.
«Маю встигнути», – відзначила подумки жінка, поглянувши на годинник. «Це ж треба таке… Забути мобільний у лікарні! Здається, я залишила його в ординаторській… Дурепа!» – сердилася вона на себе. «Може, коханий телефонував…», – пронеслося в її голові.
За кілька хвилин Інна переступила поріг невеличкого вестибюлю. Поспіхом привіталася зі знайомою, яка бігла кудись у справах. Підійнявшись по сходах на другий поверх, жінка зайшла до ординаторської. «Ось він!» – зраділа лікарка, вгледівши свій мобільний на письмовому столі. За вікнами було вже зовсім темно. Раптом вона почула чиїсь кроки в коридорі. Інна поспіхом визирнула туди. Нікого. Задзвонив телефон. На дисплеї – невідомий номер.
– Алло, – мовила дівчина.
Тиша. «Поганий зв’язок? Чи хтось помилився?» – плуталася у здогадках лікарка. Вона поклала мобільний до кишені, взяла кілька історій хвороб і сіла за стіл. «Як же мені це набридло…» – Інна тяжко зітхнула й, підперши рукою голову, почала переглядати потрібну їй інформацію. Лікарка перегорнула чергову сторінку… Знову – дзвінок. Знову – той самий номер.
– Алло! Слухаю! – сказала жінка, підскочивши зі стільця.
Відповіді вона не дочекалася. Мобільний полетів на канапу. Інна виразно почула власне серцебиття. «Нічого не розумію! Що відбувається?!» – занепокоєння невмолимо зростало. Лікарка дістала з сумочки дві таблетки валеріани. Наливши собі води, проковтнула їх і запила. Зітхнула. Визирнула в коридор. Ні душі. Жінка повернулася до роботи. Але вже не могла зосередитися на ній. Натомість у голову лізли різні недобрі думки.
«Може, це Півторацькі мене дістають?» – запитала себе Інна, маючи на увазі рідних одного з колишніх пацієнтів відділення. Минулого тижня до рук лікарки потрапив хлопець, уражений важкою хворобою. Жінка потроху виконувала свої обов’язки щодо нього, але стан нещасного лишень погіршувався. І вона, і її колеги марно намагалися пояснити батькам парубка ситуацію: якби не призначене Інною лікування, хлопець був би вже в могилі. Недуга протікала тяжко. Рідні юного пацієнта перевели його до іншої лікарні, пообіцявши жінці великі проблеми. Тоді вона не дуже й злякалася, але тепер… Раптом Інна, замислено дивлячись у вікно, почула, як гупнули двері ординаторської. Різко озирнулась. Крім неї, в кімнаті нікого не було. Лікарка кинулася до коридору.
– Привіт, – звернулася жінка до чергової медсестри Олени. – Я думала, прийдеш біля шостої…
– Інно, що трапилося? Виглядаєш так, наче смерть побачила, –  здивувалася співробітниця.
– Та просто… А ти зазирала до ординаторської? – спитала лікарка.
– Ні.
– Треба ще зробити вечірній обхід, – замислено мовила Інна, окинувши поглядом коридор.
Жінка повернулася до ординаторської, узяла з канапи свій мобільний та знов сіла за письмовий стіл. За п’ятнадцять хвилин у її пацієнтів мала скінчитися так звана тиха година. Це означало, що скоро лікарка вже могла почати плановий обхід. Від думок про це її відволік писк телефону. Прийшла sms-ка. Інна побачила на дисплеї той самий невідомий номер. Жінка нервово зітхнула, повагалася кілька секунд та відкрила повідомлення. «Цього вечора частіше озирайся назад», – було написано. Вона обмерла. Випустила з рук мобільний. Неначе й забула, як рухатись. «Хто?» – хуртовиною кружляло в голові запитання. «Обхід!» – згадала лікарка, глянувши на годинник. Інна встала зі стільця, тримаючись за його спинку. Ноги підкошувалися.
Вийшовши до коридору, жінка не побачила там чергової медсестри. «Мабуть, вона в якійсь палаті», – подумала лікарка. Озирнулась назад. Нікого. «Треба вже відвідати пацієнтів», – наказала собі.
– Ти на обхід зібралася? – почувся голос медсестри.
Інна здригнулася та вронила історії хвороб.
– Налякала ж як! – вирвалося в неї.
– Вибач, – мовила співробітниця. – Чому ти така збентежена?
– Просто мені… Слухай, заходь до ординаторської за годинку. Кави поп’ємо разом.
– Чудово, – радо погодилася медсестра.
Інна завітала до першої палати.
– Андрію Васильовичу, як Ви почуваєтесь? – запитала жінка в пацієнта.
– Краще, ніж учора, дякую, – відповів хворий.
– Серце болить? – поцікавилась лікарка.
– Зараз ні, але вдень воно мене трохи непокоїло…
– Уранці – на кардіограму. За Вами зайде медсестра, – сказала Інна, попрямувавши до дверей.
Переступивши поріг другої палати, жінка вибухнула гнівом.
– Горенко, Вам поки що не можна підійматися з ліжка! – розізлилася лікарка на пацієнта, який стояв спиною до неї біля вікна.
– А тебе це дуже цікавить? – процідив той.
– Що Ви собі дозволяєте? – сторопіла Інна.
У відповідь пацієнт лишень повернувся до неї обличчям і натягнуто всміхнувся. Жінка вже майже звикла до злого норову цього чоловіка. Лікарка ніколи не бачила його в доброму гуморі.
– Вікторе Миколайовичу, поверніться у ліжко, будьте ласкаві, – Інна з усіх сил старалася заспокоїтись.
– Думаєш, це мені допоможе? – рикнув чоловік.
– Як Ви себе почуваєте? Серце турбує?
– Усе гаразд.
Лікарка зітхнула й вийшла до коридору. Крок, ще один… Вона озирнулася назад. Медсестра сиділа з книжкою за невеличким письмовим столом. Жінка глянула на свій наручний годинник, повернулася до ординаторської, прийняла чергову таблетку валеріани. Потім продовжила обхід.
– Інно! Стій, будь ласка! Ти ще не була у другій палаті? – лікарка почула крики Олени, яка стрімголов бігла до неї.
– Що таке? – розгубилася лікарка.
– Мені телефонувала Тетяна, старша медсестра. Вона забула зробити це раніше… Горенко Віктор з другої… Помер три години тому. Його треба транспортувати до моргу.
Інна здригнулася. Ошаліло витріщивши очі на Олену, вона оперлася об стіну. Озирнулася назад.
– Що з тобою? – збентежилася медсестра.
– Він… Я з ним…
Лікарка втратила свідомість.
Прийшла до тями Інна в ординаторській. Згадавши останні події, голосно покликала Олену. Ззаду почувся нелюдський сміх. Жінка підскочила з канапи. Горенко стояв біля шафи й злісно дивився на лікарку. Вона не могла вимовити ані слова. Серце калатало страшенно. Руки й ноги трусилися.
– Що тобі треба від мене? – насилу спитала Інна.
Нічний гість пригнув до жінки й схопив її за шию. Лікарка закричала. Вирвавшись, кинулася до дверей. Діставшись сходів, стрімголов помчала вниз.
Наступного дня Інна ледве спромоглася піти до лікарні. Вона забрала звідти свої речі та звільнилася.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Страшнувато, коли читаєш

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 18-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 18-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 18-03-2015

Невмотивований мертвець

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вадим Дідик, 16-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 16-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Попович Роман, 16-03-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7908501625061 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Дівчина, яку забрало море
Була собі дівчинка, і звали її — Ірина Кулянда. У шість рочків вона зробила мамі подарунок — першу написану …
«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …