Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43531
Рецензій: 84818

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

РЕІМПРИНТ (3).

© Юрій Кирик, 12-03-2015
***
Мій добрий і милосердний Боже, дякую Тобі за те, що хоч про щось можна забути! Господи, дякую Тобі безмежно, що існує хоч одне "можна", яке існує дійсно, як оця кав'ярня «Мапа». Спочатку назва ця видалась йому дурною, бо, якось цілком не пасувала до цього посполитого закладу.  Нині сприйняв це зовсім по-іншому. Мапа, а отже - цілий світ, який можна взяти з собою на згадку і відкрити лише для себе, коли лиш душа забажає.

- Привіт, Орцуню, - промуркотіла за вухом Надійка (продовжував звертатись до неї Надійка, хоча для всіх у "Мапі" вона Мармулядка).

Як міг не помітити, коли зайшла? Адже ні на мить не випускав з виду вхідних дверей! Так чекав...

- Ти - молодчина! Прийшла саме в ту мить, коли я знову полюбив життя, - повернувся до неї усім корпусом Орест.

- Бідолашний мій! Хто ж тебе так?.. - жахнулась Надійка, побачивши змасакроване* обличчя хлопця.

- Бандитські розборки, - буркнув, соромлячись  казати правду. Надійка не відставала:

- Хтось із "Мапи" приклався?

- Ні. Просто лажа. Забий! Дівчина зрозуміла, що деталі неприємні Оресту. Поплескала по плечу.

- Галімо тобі?

- Ні, все вже добре. Ти ж тут, а значить все окей! - бадьоро відповів хлопець.

- Бачу, ти вже начитаний?

- Рись заквасив. Пий! - запропонував свою пляшку. Надійка ковтнула.

- В це пійло краще не втягуватись. Це самопал. Хтозна які можуть бути наслідки?.. Про мене немає нічого кращого ніж добра  травка. Пішли до мене, - запропонувала Надійка, - мої предки рвонули на Шацькі озера. І трава у мене відмінна...

Якби міг відмовитись, коли запрошує така дівчина?!

Квартира Надійки була неподалік "Медику"* у польському "люксі". Як вдавалось ці будинки зберегти в такому відмінному стані? - дивувався. Під'їзди викладені мармуром. Навіть ручки в дверях старі, мосяжні. Квартирка теж - мрія, просторі балкони де ціла оранжерея різнобарвних квітів. Паркет викладений складним узором, старовинні меблі, які до того  оглядав лише в музеї... Орко звертав на це увагу автоматично - навчили в художній школі не оминати деталей. До того ж Оркові - хлопчині з "хрущовки", ніколи не доводилось бути в елітному житлі. Двері їхніх під'їздів зачинялися надійно, код не підбереш...

Надійка всадовила Ореста на шкіряний диван. Швиденько переодяглася в легенький, майже повітряний халатик. Вправно скрутила цигарку й зробила першу затяжку, одразу ж передаючи цигарку Оркові. Він теж глибоко затягнувся, дівчина залізла на диван з ногами.

- Видихай мені у рота. Чого добру пропадати? - запропонувала грайливо.

Так вони курили, аж нараз ця процедура видалась їм настільки веселою, що почали сміятись нестримно, вибухи того гомеричного сміху виснажували юну пару, та зупинитись було годі - аж заходились обоє від сміху. Видати, "травка" справді була відмінної якості...

Потім Надійка стала роздягатись. Вона роздягалась так повільно, мов осіннє дерево скидає лист.  Орест не тямив себе від щастя: це вона для мене! Для одного-єдиного в світі глядача...
Коли була уже зовсім голенька прошепотіла: " В Упанішадах є рядки: ... жінка - це вогонь... Лоно її паливо. Волосся - дим. Дітородні органи - полум'я. Введення всередину - жар. Насолода - іскри. На цьому вогнищі боги здійснюють жертвоприношення людини". Тямиш, як розуміли наймудріші в світі люди - любов не якийсь там акт, а ж е р т в о п р и н е с е н н я...

На своїх малярських студіях Орко запримітив, що роздягнені люди іноді видаються нижчими свого зросту, та Надійка залишившись без плаття, стала навпаки ніби вищою й якоюсь недосяжною. Увесь ніби затерп. Дуже хотів, та не міг протягнути до неї руки. Сама скоротила відстань, що їх розділяла - охопила його лице руками підсунулась близько, торкнулась оголеним тілом. Схопила міцно ногами. По її шкірі новою хвилею пробігло збудження. Несамовитість, захват, наснага охопила їх. Дряпала шкіру на спині. Прикушувала губу від сексуального збудження. Їхня пристрасть підіймала їх високо-високо в небо, так, що аж подих перебивало від нестачі повітря.

Перебійні звуки кохання заполонили кімнату. Спинний мозок бив пристрастю по нервових закінченнях. А душа, сп'яніла коханням, крутила голову. Тіла виробили навички один до одного, розносячи задоволення у кожну його клітину поповнюючи їх електричним зарядом. В такі хвилини Надійка була його найкращою музикою, його улюбленою книгою, найсмачнішою терпкою кавою, безкраїм морем, була всім, що лиш приносить найбільше задоволення. Справжнє кохання, а Орест не сумнівався, що воно таке справжнє, це завжди трішки казка. Й вони разом жили в тій казці, зачаровані нею.

Велике місто спить, ніби з ним добре попрацював анестезіолог. Тільки до Ореста сон не йде. У нього збуджене не лише тіло, а й мозок. Стільки думок враз іще ніколи не напливали в його голівоньку. У місячному світлі, що щедро розлилось у їхньому алькові кохання він розглядав свою кохану. Сантиметр за сантиметром. На руках дівчини тонкі, майже непомітні волосинки, майже  прозорі. Оресту подобається на них дмухати. Іноді в темряві волосинки ці спалахують, ніби ними пробігає якийсь недосліджений досі струм...

А може, це усе йому здається? Адже це не може бути правдою - він і Надійка. Вони ж такі далекі. Навіть земля і Плутон, не дорівняють відстані, що лежить між ними. Вона швидше Нібіру* яку насправді ніхто й ніколи не бачив.  Просто марево.

***

Смурієш? - Привіталася Надійка, розплющуючи оченята. Орест мовчав. Про що говорити з витворами бідолашнього хворого розуму, навіть у тих випадках, коли розум цей - його?

- Не кумарить? Орест мовчить. Він далекий від себе, як ніколи. Усе, що відбувається - не з ним. Не відчуває своєї дотичності до того. Аби упевнитись, що це таки не з'ява, тулить  Надійку до себе. Її подих торкається його шиї. Відчувати її близькість - найбільший скарб для Ореста.

- Ні кохасику, - вивертається з його обіймів дівчина, - досить любощів, треба вставати. Скоро будуть батареї гарячі*. Ще учора зателефонували предки. Кажуть на озерах дуже холодно й вони повертаються у Львів.
У наших нині безбашльова беде* на Погулянці. Може й нам туди чкурнути? В школу ми вже точно не ходаки - пізно.

Школа? Він навіть не згадав про неї. Як це могло статись - стільки років "ранок" був нерозривно пов'язаний зі школою. Не важливо, йшов він туди чи ні...

***

Дивна Погулянка на початку літа. Трава нагадувала  хутро живої істоти - землі. Була уже на пів чверті від землі. Де не де миготять спини сірих ворон. Вони ніби дельфіни занурюються і знову виринають на поверхню в зелених хвилях трави.

Багато вина й маріухани. Співи і танці у густій, зеленій, такій, яка буває лише в травні траві. Співання батярських пісень. Стояння на голові, блювання в кущах, освідчення у досмертній і посмертній дружбі, як це буває лише в сімнадцять років. Орест щиро нудився. Йому нікого  й нічого не треба було окрім Надійки. Дивно, - думав Орест, він ні про що не здатен думати окрім цієї дівчини. Йому її постійно бракує іще він переживає неймовірне щастя.

За спільною згодою вони дуже швидко й непомітно покинули свою компанію. Знайшли тиху закутину, де їх цілковито укрило нависле над самісінькою землею віття дерев. Велична природа розпашілої весни, була як ніколи, по-дівочому сексуальна! Бажання фізичної близькості, жагучих обіймів наростало з такою швидкістю, що вони ледь устигали зняти із себе увесь одяг і зануритися в стан невимовного шаленства. Хотілося не простих людських пестощів, а чогось більшого, схожого на екстаз, який знаходиться за межами звичайного, виходить за рамки дозволеного...

Безмовна присутність первозданної краси, шквал неймовірних емоцій, які неможливо передати словами сильних почуттів, нестримних бажань, величезний організм тіла і душі.
У нього котилися сльози. Надійка теж ридала. Навряд чи їх уже можна було назвати коханцями. Кохання переросло цю фазу і стало більшим за них і їхню волю. У них не було волі. Воля захворіла на параліч.

До тями привів молодят холод. Вони й не помітили, як звечоріло, а на центральній алеї вже й ліхтарі засвітили. Йшли обійнявшись швидко, аби бодай таким чином зогрітись.

- Куди далі? - запитання, яке найменше хотів задавати, але холод не тітка, як добре кажуть в народі.

- Наша гоцанка* нині не працює. Доведеться розбігатись. Вдома мене вже з певністю зачекались. Ти не проводжай, замерзнеш. Я на трамвай і вже вдома. Он і "сімка" підійшла. Завтра побачимось!

***
Ореста зустріла мати. На щастя батька не було дома - поїхав у відрядження.

- Де знову запропастився синку? - на маму дивились лагідні, але якісь цілком непроникні очі. Не могла заглянути в них, як колись, на саме денце...

- Я й в школі була, - продовжувала, - вимолила у директора, аби тобі дали закінчити одинадцятий клас. А тебе все нема й нема...

- Ми з Надійкою були. Чи ти дуже хотіла побачити, як тато мене тут в кінець замордує?.. - поговорив Орчик цілком спокійно. Відчувала, він десь далеко, цілком відсторонений від того, що вона говорить. Це було нове, незнайоме для неї.

- Я боюся, щоб не почастішали твої "стани", - каже мати гладячи Ореста по голові. Він посміхається. Вона побоюється називати речі своїми іменами, мабуть так наші предки остерігалися  називати тих найнебезпечніших хижих звірів, які становили реальну загрозу, аби необережним словом не розбудити, не прикликати дух хижака, не спровокувати його агресії. Ненька тихо схлипувала. Усюди відчувала свою вину. Та як зарадити тому - не знала.
-----------------------------------------------
* Змасакроване, масакра - жахливо, до крові побитий (змасакрований до невпізнанності) (пол.)
* Медик - ігровий розважальний комплекс з відкритим басейном.
* Начитаний - захмелілий (молодіжний сленг).
* Легендарна «планета Нібіру». Ніхто не знає, чи є вона насправді, але деякі відчайдушно вірять в її існування і навіть роблять пророкування, засновані на траєкторії руху цієї ефемерної планети. За календарем майя, де провіщений кінець світу, й загибель всього земного прийде саме з космосу, спричинить його ця загадкого планета.
* Батареї: батареї гарячі - батьки дома (молодіжний сленг).
* Безбашльова бедé - безкоштовна, еротично забарвлена гулянка (молодіжний сленг).
* Гоцанка - дискотека (молодіжний сленг).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Марево

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 16-03-2015

А може це карма предків?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідуня, 16-03-2015

А може це карма предків?

© Лідуня, 16-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 15-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 15-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 15-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 14-03-2015

І як тій мамі далі жити?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга Теодор, 14-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Viktoria Jichova, 13-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 13-03-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.38418292999268 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …