- Чим би здивувати дружину в цей день?.. Кожного року один і той самий головний біль… - Почухав потилицю Василь Михайлович. – Можливо щось купити таке… Косметику чи білизну… Ні, - зупинив себе, - косметика була минулого разу. І, здається, особливих радощів у дружини це не викликало. Так, що там у нас ще є в запасі? Що ми можемо запропонувати? – Потер лоба, ніби це була казкова лампа чаклуна, але «в запасі», тобто на ум, нічого не приходило. Якийсь тупик у голові і все тут!
– Не будемо зациклюватися на примітиві, - дав собі настанову чоловік. – Треба поворушити мізками і втнути сьогодні щось неординарне. Може запросити її до ресторану? – промайнуло в голові. – Ні, в ресторані ми були нещодавно… У кумів Пузирів на ювілеї весілля. Мда-а-а… Кум Пузирь постарався! Всім утер носа! Скільки ж він грошви тоді спустив на отой бенкет?!! А ще ж і окрім бенкету! Не признається… Ходив, як павич… Хвоста розпустив. А потім вальс танцювали… Удвох… З кумою Пузирихою… Цирк та й годі. Обоє огрядні, ніяк не можуть пригорнутися… За лікті трималися. Кум пообіцяв усім гостям, що на золоте весілля буде танцювати танго. Ага, з такими габаритами хіба що танці дикої природи… Бегемотів там… Чи слонів…
-Та-ак… Ресторан грошви потребує. – Зітхнувши, Василь Михайлович перевірив на вміст свої діряві кишені і зробив висновок, що вони напівпорожні. - Хіба що два хот-доги та пляшка пива… - Сам до себе стиха константував чоловік. - Моя такого не витримає, а це означає, що ресторан відпадає… Добре, що я вчора квіти купив. До речі, доки не забув, треба негайно їх у вазу…
З невеселими роздумами і похнюпленою головою, він, в трусах, майці і старих капцях, побрів на кухню. Зазирнув до холодильника, провів ревізію на вміст, знайшов там якусь заморожену птицю, яка миттєво була переміщена на стіл, і… пляшку якогось чужинського питва – подарунок колег по роботі. Потім дістав сигарету, запальничку… Всівся на стільці, випустивши цівку диму вбік, і втупився в замороженого птаха.
- Що з усім цим робити? – постало саме по собі
запитання. – Може приготувати печеню? Це найлегше, що може бути. Помив, посолив-поперчив і в духовку. Здається так. – Розмірковував Василь Михайлович. – А що воно за пляшка? Я й забув про неї. Зараз знімемо пробу… Десь тут була склянка… Куди вона їх завжди ховає? Ніколи не знайти в потрібний момент. Ось є чашка… Ну нехай буде й чашка. Не «дворянє» ми… Ага, ось так… «Плєснітє колдовства в хрустальний мрак бокала…» - наливаючи іноземне питво, наспівав Дмитрук. - О-о-о, запах дуже приємний… І колір чудовий… Так, а на смак яке?.. М-м-м… Ух ти! Смакота-а-а яка!..
Василь Михайлович взяв до рук замороженого птаха, покрутив перед носом, принюхався.
- Цікаво, чи довго триває процес розморожування? І що буде коли його запхнути в духовку просто зараз? Рухаючись за логікою, висока температура всередині духовки сприяє швидкому розморожуванню, а потім і приготуванню страви. Мабуть, що так. – Зітхнувши, зробив глибокий висновок кулінар-початківець.– Тільки посолити і поперчити треба. Так, де у нас приправи? Тут немає… Де вона їх ховає? Ну нічого ж не можна знайти! – Продовжував розмовляти сам з собою кухар. - А в шкафчику?.. Що це? Здається перець. Хоча запах якийсь… А що ж тут може бути окрім перцю?! Так, а де тут сіль? Ні, здається це цукор… Тьфу, ти!.. Щось кислюче, аж зуби звело… Тьфу, тьфу… Чи часом не отрута якась? Баночка нібито спеціальна… Треба швидко зробити дезінфекцію… Василь Михайлович дістав уже знайому чашку, влив грамів 100 смачного напою і, смакуючи, випив.
- Смакота-а-а, – протягнув блаженно. - Де мої сигарети? Ага, ось… - Смачно затягнувся приємним димком і прорік крилаті слова про те, що «жизнь хороша». Настрій поліпшився. Потім окинув поглядом птаха ще раз. – Та що там його готувати? Не святі горшки… Немає солі – то й не треба. Сіль – біла смерть. Можна буде подати печеню, наприклад, з консервацією… Ну от і все. Акуратненько закладаємо курочку, а може качечку, до духовки… Ось і все. Вмикаємо… А яка температура для випікання? Я думаю так - треба, щоб не згоріло… Буду поглядати, стерегтиму… Ну, що?.. – витираючи руки, сам до себе звернувся доморощений кухар, - ми це зробили не гріх і «по соточкє тяпнуть», як каже наш слюсар із ЖЕКу. Василь Михайлович налив собі ще «соточку» і, запаливши сигарету, пустив дим у відчинену кватирку. Несподівано нагадав про себе телефон.
- Алло, Дмитрук слухає…
- Де твоя баба?.. Ти знаєш? – Не привітавшись, поцікавився незнайомець на тім кінці дроту.
- Ви, мабуть,.. Мали на увазі мою дружину? Так вона зранку подалася до перукарні.
- Роги вона тобі зараз наставляє! Тюхтій ти… Альоша!
- Звідки вам це відо… - не встиг запитати Василь Михайлович, як в слухавці почулися короткі гудки. Рука мимоволі потягнулася до пляшки. Чоловік в задумі налив повну чашку спиртного і залпом її осушив. – Та-а-ак, - протягнув, ніби підводячи риску, - а говорила, що в неї зранку черга до перукаря… От і маєш! А може це хтось розважається? Жартує хтось?.. Голос ніби знайомий… Хто ж це може бути? – В голові ніби у вулику загуло. Чи то від випитого чи від думок, що роєм злетілися в голову… - Павленко чи?.. Ні, здається не він. А може то?.. Ні-ні, тільки не Петро… Чого б він дзвонив?.. Й не привітався? Можливо то був Мандзюк? Ніяк не може вгамуватися – бачите, моє підвищення йому не дає спокою! Та пішов він!!! А ще другом називався! На рибалку їздили разом!..
Василь Михайлович схопив пляшку й рвучко хлюпнув спиртне в чашку.
- От, змій! – З серцем вирвалося в чоловіка. – Не міг підійти й по-дружньому підказати… - Змовк, міцно стиснувши губи. – А й справді, де вона тиняється? Що там так довго можна робити? В тій перукарні!.. І з ким це вона мені ото… - Не закінчив думку. Перехилив, не смакуючи, чашку й поспіхом закурив. – Може з Володькою? Вчора руку їй цілував… Я сам бачив… Точно це він! Мандзючище!!! – Почав аналізувати чоловік. - Колись додому підвозив… Сама призналась. Теж мені… Друг називається!
Василь Михайлович хильнув спиртного і підняв слухавку. Його голову почала свердлити підла задумка. «Ось, я йому… Влаштую свято! – Почав невпевнено накручувати телефонного диска Дмитрук. – Довго мене буде згадувати!»
- Алло, алло це Н-н-ніна. Зі с-святом тебе, Н-ніно. А де
Володька т-твій? Що, н-немає вдома? А к-куди він?.. Ага, в гараж, значить, з с-самого ранку… Н-ніно, а ти знаєш, що він із Сі-свєткою з продуктового шу-шури-мури крутить? Ага… І г-г-роші від тебе ховає… В г-гаражі, в з-зеленій банці. Ага, ну бу-бувай…
Василь Михайлович поклав слухавку і з почуттям виконаного обов’язку допив рештки спиртного. Потім невпевненою ходою поплівся до вітальні і ввімкнув телевізора. За хвилину роздалося хропіння…
Дмитрука розбудив настирливий звук дверного дзвінка. Він зиркнув на годинника: «Ого!.. Хто це може бути?» Рвучко підхопився і з важкою головою почвалав до дверей… Насилу впоравшись з замком, Дмитрук ледве встиг відскочити від рвучко відчинених дверей. До квартири з галасом ввірвалася дружина.
- Ти що тут наробив?! Звідки цей дим?! - Несучись до
кухні, жінка по дорозі схопила слухавку, що якраз дала про себе знати. – Візьми, це тебе!
Василь Михайлович слухняно притулив до вуха апарат.
- Ал-л-ло, б-брат! – На тім кінці хтось явно нетверезий
почав белькотіти. – Помилочка в-вийшла… Про бабу т-твою. Ізвіні, б-брат. Б-буває…
Дмитрук відразу згадав ранкову розмову і… став найщасливішим чоловіком. Від випитого не залишилось і сліду. Він притьмом метнувся на кухню де дружина розмахувала фартухом, виганяючи дим в кватирку. А на столі… На столі диміла печеня. Вірніше, все що лишилося від замороженого птаха.
- Я хотів тобі сюрприз… Зробити, - опустивши свою розкуйовджену голову, почав стиха оправдовуватися чоловік. – Накрити святковий стіл… Вже й квіти поставив…
- Квіти? – Здивувалася дружина. – Обід і квіти? О, боже…
Вона, розчулена увагою, підійшла й поцілувала чоловіка в щоку.
- Поголись, любий… І збирайся. Нас запросили до ресторану… Куми Пузирі… Незручно відмовлятися.
- Де ти так довго затрималась? – поцікавився Дмитрук…
- В перукарні щось сталося з електрикою… Довелося три години чекати…
У Дмитрука відлягло від серця. Все так добре складалося! Уже, коли виходили з квартири, задзвенів телефон.
- Не знімай слухавку, любий. Нам зараз ніхто не
потрібен, - ніжно торкнулась чоловічого плеча дружина…
Вже їдучи в автівці, Дмитрука пронизала несподівана здогадка – дзвонив Мандзюк. «У-у-у», - вирвалось у чоловіка. Він зрозумів – з’явився ще один головний біль…
06.03.2014р.
