Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43516
Рецензій: 84792

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

П'ятий рівень

© ВЛАДИСЛАВА, 09-03-2015
- Ей, не туди! – кричу я, підстрибуючи на хмарині. Мене одразу заносить назад.  Це з неба вони здаються легкими і невагомими, а насправді об’ємні і пружні, наче батут.
Вероніка мене не слухає. Високо задерши голову, чеше до перехрестя. «Тобі не туди. Не туди», - шепочу їй практично на вухо. Нуль емоцій! І для кого я так надриваюся?
Коли я отримав на іспиті це завдання, колеги мені ще заздрили. Пощастило ледарю! Але нехай би спробували влаштувати особисте життя панянці, яка вважає чоловіків мало не великою рогатою худобою. Або ходячими банкоматами. І бажано, щоб в них зберігалися лише крупні купюри.
Вероніка зупиняється біля світлофора. Він одразу ж вимикається. Я махаю рукою, і вулицю заповнює безперервний потік машин. Нехай тепер спробує перебігти.
Ми, ніби то й вищі істоти, але у нас, янголів, все як і в людей: грізне керівництво, своя ієрархія, інтриги, іспити на профпридатність, догани і штрафи. Побудувати кар’єру в нашому ремеслі дуже важко. Особливо коли досвіду вдвічі менше аніж амбіцій. Але досі мені щастило. Я був послідовний у своїх діях і повільно підіймався небесними службовими східцями. За одне століття дослужився аж до четвертого рівня. А це, дозволю собі похизуватися, вдається далеко не кожному! Мрію піти ще далі. Здаю іспити на п’ятий. А тут з тобою не панькатимуться. Схибиш, і вічність проводжатимеш п’яниць додому.
Моя підопічна Вероніка ще той екземпляр. Вперта самодурка, яка робить, не думаючи, і думає, не роблячи. Творча натура, фанатично одержима ідеєю стати відомим сценаристом і потримати в руках власний Оскар. От тільки містечко, в якому їй пощастило народитися, наче зла свекруха, виганяє молодь на заробітки у далекі краї. Тут не потрібні сценаристи. Лише продавці. Та й серед торговців на плаву тримаються здебільшого ті з них, хто вміє недоважувати.  
Вероніка вперлася: «Буду сценаристом і все!» Але у тридцятирічної оптимістки зараз немає ані роботи, ані особистого життя. На сьогодні у жінки назначено дві співбесіди. Одна з них – в школі. На ній Вероніка мусить бути обов’язково. Мені потрібно, щоб вона там працювала. Адже у тому ж закладі відбуває трудові будні її доля – вчитель біології, ботанік Сашко.
Перспектива стати шкільною секретаркою Вероніку не надихає. «Мало платять! А я не на смітнику себе знайшла», - заявила вона матері, котра відправляла її готувати резюме.
Дівчина біжить на іншу, престижнішу співбесіду. Але я так легко не здаюся…
Моїми стараннями Вероніка вже провалила кілька співбесід. На одній з них у дівчини почався сильний напад чхання і їй довелося тікати з кабінету можливого роботодавця. На іншій я затьмарив розум директору і він взяв на роботу замість неї довгоногу білявку, яка навіть не вміє вмикати комп’ютер і свято вірить, що слово «заява» пишеться з апострофом. Ну і намучиться він з нею, сердешний… Байдуже, я ж не його янгол-охоронець!
А вчора, від безвиході, я почав грати по-чорному і викликав у Вероніки легкий розлад шлунку. Зрозуміло, що в такому стані вже не до співбесід.
Вероніка екстрималка, але не настільки, щоб перебігати обліплену автівками трасу. Побігавши тротуаром і поматюкавши водіїв, яким так припекло їхати саме цією дорогою, дівчина розвертається і йде у потрібному мені напрямку.
Хотілося, щоб їхня із Сашком зустріч вийшла фатальною, як у кіно. Випадкове зіткнення. По тілу розливається дивне, але приємне тепло, вони дивляться одне одному у вічі – і, бац, кохання назавжди! Однаково думають, однаково відчувають, приклеєні одне до одного наче супернадійним клеєм. Не відірвеш, як не старайся.
На практиці вийшло не БАЦ, а БАБАХ. Я надто сильно підштовхнув Сашка, і він на льоту врізався в мою підопічну. Вероніка ледь втрималась на ногах і, грубо відштовхнувши кавалера, кинула грізне:
- Дивіться під ноги!
«Ех, перестарався! Тепер вона на нього і не гляне». Подумки тренуючи на Сашку свій словниковий запас вульгаризмів, Вероніка поправила одяг і зникла за рогом школи. Попростувала вздовж стін, обписаних дивними як для такого серйозного навчального закладу написами.

Робочий день людей вимірюється годинами, янголів – вічністю. І кожна наступна мить може підкинути нову проблемку. Директорка школи довго опиралася моїм навіюванням. В її розумінні приймати когось на роботу без хабара – протиприродно.
Наступного ранку моя Вероніка вже готувала каву для учасників педагогічного  семінару з біології. Сашко, якому я цілу ніч навіював думки про красуню-незнайомку, не зводить з неї очей. На мій погляд, демонструє свої почуття надто вже відверто. Кліпає очиськами, червоніє, стає незграбним, наче бабак, який щойно прокинувся від зимової сплячки.  Виглядає дурнем. Але я волію не вмішуватись. Нехай розбираються самі. Обом це тільки на користь.
Навіювати щось Вероніці не має жодного сенсу. В її голівці вмішуються тільки ідеї для нових сценаріїв.
Туманного ранку Сашко довго тупцює біля квіткового павільйону, не розуміючи, що трапилось: букет лілій коштує 20 гривень, а троянди й інші квіти – аж 100.
- Скільки? – здивовано чухаючи потилицю, перепитує він.
- Сто! – як заведені, кричать з усіх сторін торговки.
Сашко дивиться на протилежний бік вулиці. Там теж продають квіти. «А, далеко бігти», - приречено махає він рукою.
- Давайте лілії.
Не дивіться так на мене? А як інакше змусити цього Ромео купити улюблені квіти Вероніки?

Дівчина прийняла букет із поблажливою посмішкою.
- Дякую! Гарні, - уточнила. -  З якої нагоди?
Затамувавши подих, я чекаю на відповідь дурника, котрий півгодини ховався із квітами у кущах бузку, боячись до неї підійти.
- Просто так.
- Ну дякую, - вона розвертається, щоб піти.
- Правда ж сьогодні гарна погода? – видає він черговий експромт.
Я хапаюся за голову. Ну хто так клеїть дівчину? Особливо таку.
Сашко видає на ура ще кілька затертих банальностей, Вероніка відверто позіхає. Мені здається, що сьогодні справу вже програно, аж раптом ботанік згадує, що його батьки живуть у столиці і давно кличуть його до них переїхати.
- До Києва? – із занадто відвертим блиском в очах перепитує вона.
- До Києва. Вони живуть на Оболоні.
Вероніка хижо посміхається. «Він допоможе мені звідси вибратись!»
Я складаю руки у молитві. Тільки б цього не почули мої шефи.
Розмова пішла в іншому, обнадійливішому напрямку. Тепер Вероніка без перестанку воркоче, не даючи Сашку вставити і слово. Навіть дозволила розгубленому від такої несподіваної жіночої  уваги вчителю взяти її під руку. Сама, нахилившись, забрала з його плеча пір’їнку, прошепотіла щось на вушко. Ну чим не ідилія? Нічого, що поки вдавана. З часом Вероніка обов’язково розгледить у Сашку свій ідеал. Куди ж вона дінеться…

Через годину на моїх грудях вже горить значок п’ятого рівня. Йдучи до кабінету завдань, я навмисне роблю таке довге коло, проходячи коридорами другого і третього поверхів. Кортить похизуватися своїм новим трофеєм.
І ось я стою в абсолютно білому, заставленому велетенськими моніторами кабінеті. Енергія вирує, ентузіазм зашкалює, посмішка непристойно широка. Я рвуся в бій і палаю від нетерпіння.
- То яке моє наступне завдання?
Центральний із моніторів видає скрипучий механічний звук.
- Вероніка і Сашко. Слідкувати, щоб їхня ідилія продовжувалась. Інакше втратиш свій рівень.
- Скільки? – ковтаю густу слину. Непросте завдання – вберегти те, чого насправді ще немає. І невідомо, чи колись буде.
Знову скрип. І ще щось. Мені примарилось, чи я чую від бездушної машини щось схоже на сміх?
- Дуже, дуже довго…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ігор Скрипник, 30-04-2015

------

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир, 13-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 10-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 09-03-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28532099723816 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …