Любі жінки-гаківчаночки!
Хочу привітати вас усіх з 8 Березня і, звісно, побажати: щонайперше - миру, аби не знали ви втрат дорогих вам людей; безперечно - кохання, бо без нього жінка сохне, як дерево без води; звісно ж - здоров"я, бо без нього світ не милий; ясна річ - натхнення і самореалізації, у всьому - і в коханні, і в материнстві, і в творчості! Власне кажучи, бажаю вам одного - бути щасливими тим простеньким щастям, котре зветься жіночим!
Якщо не заперечуєте - обнімаю кожну з вас!
З пошаною - Володимир Ворона.
Викладаю коротеньку, але надзвичайно драматичну життєву історію (досить повчальна!) Успіхів вам!
Чоловічий характер.
Ольга Степанівна, головний бухгалтер поважної державної установи районного масштабу, окрім високого зросту та імпозантної зовнішності має тверду вдачу і справжній чоловічий характер: їй би щонайменше батальйоном в армії командувати, а вона лише двома жіночками керує.
Чотири рази на рік Ольга Степанівна їздить до Чернігова здавати у своїй головній організації щоквартальний звіт. Отож, одного разу, дочекавшись своєї черги і успішно відзвітувавши, вона, як завжди, зайшла до розташованої неподалік їдальні обласної ради з тим, аби підкріпитися перед зворотньою дорогою.
Їдальня, відома усьому відряджуваному до Чернігова люду своєю смачною кухнею, не була безлюдною і того дня: в чималенькому залі близько десятка людей сиділо за столиками, ще кілька стояли у черзі. Зголодніла Ольга Степанівна не могла втриматися від спокуси і вставила наїдками усю тацю: борщ, відбивна з тушкованою картоплею, налисники з курячими потрошками і чай. Уся в передчутті неабиякої насолоди, жінка знайшла вільний столик, виставила облюбовані страви і понесла до мийки тацю. Прихопивши по дорозі назад ще й ніж, вона пішла до свого столика, а підійшовши – обімліла: над її борщем уже сидів якийсь здоровило і саме запускав у тарілку ложку.
Хтось інший на її місці тут же здійняв би неабиякий ґвалт, але не такою людиною була Ольга Степанівна, щоб виказати перед якимось волоцюгою свою жіночу безпорадність. Вона хіба що кілька секунд, занімівши від обурення, мовчки постояла перед нахабою, а потім, стискаючи в правиці ножа, рішуче сіла за стіл і, з викликом дивлячись прямо у вічі здоровенному широкоплечому дядькові, підсунула до себе тарілку з відбивною, демонстративно витерла серветкою виделку та ніж, куснула хліба і взялася до відбивної, усим своїм виглядом показуючи тому бандитові, що швидше поляже геройською смертю в нерівному бою, аніж отак просто поступиться власним обідом.
Справедливість є! За неї варто боротися! – волоцюга аж ніяк не очікував від жінки такої сміливості – втупився в тарілку і мовчки сьорбав гаряченний борщ. „Ач, – подумала Ольга Степанівна, – не очікував такого, бандюга! Це тобі не в темному сквері годинники знімати! Брешеш, налисники я тобі не віддам!” – і наскільки могла, прискорила процес жування.
„І як тільки він сюди потрапив?! – наростало в її душі обурення: – куди тільки влада дивиться?! Ось зажди, я пообідаю, волоцюго!” Не зводячи одне з одного очей, двоє відвідувачів їдальні, мов заведені, змагалися у поїданні страви на швидкість: ще б пак, на кону стояли і парували, дражнячи обох зголоднілих своїм ароматом, відомі на весь Чернігів налисники з потрошками.
Жага справедливості творить з людиною дива: Ольга Степанівна, вочевидь неочікувано для зайди, першою спорожнила свою тарілку і, торжествуючи, присунула до себе і налисники, і чай. „Що, ухопив облизня, бурмило? – Вона з легкою переможною посмішкою поглянула на бандюгу. – Не на ту натрапив! Ич, яку шияку наїв на чужих харчах, паскуда! Тільки спробуй відібрати – так ножем по руці і полосну!”
Бурмило доїв борщ, на якусь мить затримав свій погляд на тарілці з налисниками... Щось відбувалося в його душі, якась внутрішня боротьба точилася: між Добром і Злом, напевно...
„Що, совість раптом прокинулася? – читала по очах Ольга Степанівна. – Певно, дуже голодний, хтозна коли і їв...” – пожаліла наостанок по-жіночому.
Бурмило тим часом кашлянув, встав зі свого місця, нависнувши над жінкою – та підсвідомо втиснулася у свій стілець... і рушив до виходу з їдальні.
Переможниця, зробивши ковток, підвела очі і поперхнулася чаєм: перед нею на сусідньому столику, що його до цього часу затуляв своєю широчезною фігурою невідомий, стояв її власний обід – цілий-цілісінький: борщ, відбивна з картоплею, налисники з потрошками і чай.
