Дивно... Дивно, але, коли боляче, хочеться плакати... Дуже хочеться. Іноді на стільки сильно, що починаєш лізти на стіни... А потім сили закінчуються... Потім просто сидиш біля вікна, дивишся на мороз і плачеш... Від болю, від образи, від злості і від знесилля...
Плачу. Знову. А як я сподівалася, що більше не плакатиму..! Як я вірила, що більше не доведеться одягати чорне..! Та марно. Сльози течуть по щоках, а отже слід одягати звичний колір. Я ненавиджу своє життя. Ненавиджу за те, що воно весь час ламає мене, б’є у найболючіші місця і сміється мені в обличчя, насміхається з мене, з моєї безпомічності... Сміється... А я плачу... Знову.
Важко. Важко, коли думки плутаються, серце виривається з рук, а очі кричать мокрим болем жалю... Важко і складно тримати все під контролем. Складно сидіти і нічого не робити, адже так хочеться вибігти назовні і бігти... бігти, доки є сили...
А я сиджу. Я нічого не можу. Нічого. І від того стає ще гірше. Від того хочеться вити..! А за вікном сіро-фіолетове небо сміється наді мною... Сміється, бо знає, що я нічого не можу зробити... що мовчки стерплю ще одну його образу... що ще раз проковтну розпач, витру сльози і піду далі... Іще одна зламана душа. Однією більше, однією менше... А небові все одно... Воно мовчазне і далеке... Плюнути б йому в очі, щоб не бачило! Нічого не бачило! Прокляте..............!
Болить серце, тремтять руки і хочеться пити... Хочеться випити чогось такого, від чого оте дурне серце стане і замовкне назавжди..! Замовкне і не калататиме більше, не битиметься до болю, не кричатиме з розпачу... Та не можна... Та й не від того, що мені страшно, чи, що я не зможу того зробити... Я зможу, я знаю, що зможу... Просто я обіцяла... Тому що є той, кому моє життя потрібніше, ніж мені...
„Мрії збуваються..." Хто сказав ці слова??? Хто???
А серце б’ється... так як вчора, так я кілька років тому... б’ється і болить... В очах як і завжди стоять сльози... бо навіть, коли вони не помітні, вони все одно є... Важко... мені важко, а йому ще важче... йому я посміхаюся, хай що там є... заради нього тримаю руки в кишенях і мовчки дивлюся на 100 штук спокою... тільки зради нього одного...
І він це знає... мабуть... тому що я люблю... тебе...
