Edwark sto Za. Світ рослин? Якщо квітка зів’яла, не робіть їй уколи. Спробуйте поговорити з нею – це просто. Кожен знає свою роботу – це робота жити. Де ваше Агні? Це ви мені скажіть – скоро його знайдете. Ви – конструктори. Всі ви – геніальні конструктори. І будуєтесь із космосу. Але якого? Ні, це ви мені скажіть. Я поклав аркуші хрестом. Це мої, це мої хрести. Ісуса. Де ваша кров – любов? Все дуже просто: якщо є бажання жити – читайте, а немає – помирайте. Це вже як забажаєте, бо слово наше є закон. Ось що я про це думаю. Ваша голова лежить у машині. Вона закріплена дерев’яними контурами. „Життя або смерть,- у неї питають,- Любов або смерть?” „Життя” – відповідає, на що їй кажуть просто: „Смерть”. Бо відповідь була одна – Любов. Це кров. Тому. Якщо ви мерзнете, це замерзає ваша плівка, а не ви. Інші вам зігріють – самі. Скиньте плівку матеріалізму і вам більше холодно не буде. Більше ніколи. Відкрийтесь Великому. Він – Отець-Першоотець. Будьте Першовідкривачами суті його Божественної – Абсолютно своєї. Не завжди ми робимо те, що хочемо. Не завжди маємо те, що маємо. Не завжди чуємо і бачимо те, що треба чути і бачити. Не завжди ми хочемо те, що робимо. І навпаки. Але коли робимо – хочемо. І коли хочемо – робимо. А треба робити і не бажати – лише так переможемо. Бо навіщо вам гроші? Ви що, може, думаєте, що у смерті є кишені? Навіщо вам нерухомість і рухомість? Ви що, може, думаєте, що у Янголів – палаци? Навіщо вам слава? Ви що, може, думаєте, що у Бога – п’єдестал? Аллах Акбар. Ви живете в теорії, але на практиці... Ми заживемо на практиці, коли буде побудована теорія – велика філософія духовності плюс істинна релігія квантр-позитиву. Ми закладаємо граніт сьогодні – це культура першого фундаменту. Скоро буде другий – вже є. Це ви. Ми заживемо у світі лише тоді, коли займатися меценацтвом будуть не для того, щоб від чогось ухилятися або робити момент. Заживемо воістину лише тоді, коли всі люди знімуть свої маски (людські обличчя) і заговорять мовчанням – так ми станемо Богами. Але для того, щоб зняти рожеві окуляри з інших очей, треба мати силу. Добру силу волі духа. Зніміть диавола маску – свою маску. Так відкриєте ви душу Великому – собі. Це вже не Майстер, Гуру Рінпоче, це вже не Майстер. Набагато більше, набагато. Незрівнянно набагато. Є лише дві оцінки полюсів: плюс і мінус. Бо є лише два кольори: чорний і білий. Хочуть люди чи не хочуть, вони живуть бінарною системою, де „1” – це так, а „0” – ні. Решта – ілюзія. Ілюзія і жарт. Життя – це система систем. Але. Скоро не буде кольорів. І бінарності теж не буде. Це буде скоро. Дуже скоро. Вже є. Радість навколо. Люди? Що кажуть люди? Я не люблю грати з людьми, тим більше розмовляти, не люблю ні вітатись, ні знайомитись із людьми. Мене приваблюють лише Боги. Думаєте, Гор аб Сапфор, Бог сокровенного Сонця і чакри Землі, міг би спокуситись звичайною жінкою? Ні, смертні, це не так. Я захоплююсь Богинею – вона воістину прекрасно-неземна: у своєму циклі на своєму місці. Там, де вона – територія неба. Це моя територія теж – наша територія. У мене є одне життя, щоб знайти її – вже я знайшов. Це вона. Територія неба. Зауру. Люблю. Але вам усе одно, чого я не люблю. Тому я люблю. Я люблю вас. І торкаюсь кожної миті. Гілкою небесного годинника, пісок якого змок. Від того, що змовк. Мовчання – так мене звуть. Я прийшов сюди, щоб врятувати вас. Врятувати і забрати із собою не лише Гала Градива, але й решту планети. Написано вустами Бога, сказано долями вашими – волями галактик.
Zazura Lobhr. Якщо ви будете молитися і каятись, ми простимо вам гріхи ваші під час кінця світу нашого. Простимо і посвятимо вас у ряди посвячені наші – початку світу нашого. Просіть покаяння. Станьте перед Господом Богом на коліна – свої коліна. Станьте і співайте. Не гнівиться він, коли ви любите його, як батька свого – так воно і є. Бо він – Отець Наш. Хіба може Отець гнівитися на дітей своїх? Ні, це лише ми взмозі гнівитися на себе самі. Ви – діти його, брати і сестри наші. Це я кажу вам я, лізарій першопотоку істинного. Живіть у миру блага і вічного прощення – це буде вам усім спасіння. На мене зійшло просвітління. Господь, я люблю тебе. І скидаю свого капелюху вниз, до істини. Блаженно. І воспєваю хвалу тебе – священна моя молебень. Я скидаю пряме піднебіння заради вічного піднесення. І кажу так – мовчу. Не гнівіть Господа Бога вашого, бо він уже на Землі. Стоїть і дивиться на вас, дітей своїх – сидить. Він сів від того, що глянув до вас. Сів і впав. Але скоро піднявся. Для того, щоб здійняти інших. У небо. Для цього треба відростити крила, чим він зараз і займається. Ми запустимо усіх вас до нього – в Рай. До себе. Він стоїть і дивиться на вас, дітей своїх. Але чи гідні ви нести ім’я його дітей? Ви постійно чекаєте жадоби, але хіба чи не жадоба робить вас людьми? Тим, ким ви залишаєтесь навічно, протягом сотень тисяч літ. Але чи істинно навічно? Як ви хочете стати Богом, якщо до сих пір не здихались від бажань? Хоча як побажаєте. Я – ваш джин. Ви бажали до Будди і після нього – я виконую ваші бажання. І дарую воістину насолоду. Земну, але ніяку не Небесну – відмовилися ви від неба. Поки що. Але коли прийде туман, який захоче з’їсти вас, зшамати, разом із матерією, ви прийдете у Матір – Вагіну квантр-культури Позитиву. Хоча як поважаєте. Можете залишатися людьми, то помираючи, то народжуючись. А ми у цей час будемо жити вічно там, де Царствіє Богів. Де ваша злоба? Ми йдемо вперед. Ви загубили її. Бо армія наша зі мною. Вперед, до Люциперового гнізда. Але для чого? Від чого ми не залежимо? Я не залежу від земної погоди смертних – лише від Небесної погоди безсмертних. Там є армія моя. І мої думки вголос тричі сприяють тому, щоб ви стали такими, як я – божевільними. Боже, вільними! Вільними і щасливими. Так говорить Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Мати. Єдиний дух святий говорить – мовчить разом зі мною. Але хто я такий? Божевільний. Бо лише у божевіллі, божевіллі у суміші з любов’ю є праведний шлях спасіння – смиренність. Але не завжди. Ваш світ – ірреальний. Самі зробили його таким. Кожна людина відповідає за життя інших, набагато інших людей, своїм життям – якістю його. То за що відповідаєте ви? Як може бути Рай і Благо, якщо ви кожного дня шкодите Організму Нашому? Після того, як ми знищимо негідників, буде суцільне благо і щастя. Це буде зараз. Слухайте мене і живіть. Або не слухайте мене і вмирайте. Я – ніхто. Точніше, ніщо. Тому плюйте мені в обличчя. Плюйте і плюндруйте мою душу, а самі будьте здорові. Я – реаліст армії Господа. Реаліст і раціоналіст, навіть якщо сюр. Тому бачу раціональні шляхи стати вам Богом: зараз і сьогодні швидше, ніж завтра і післязавтра; зараз і сьогодні набагато краще, бо саме тепер наприкінцевий період людей п’ятої раси. Скоро буде шоста – це буде притча. Зараз. Це. Найраціоналістичніший шлях, шанс і період Богом стати – більше такого не буде. Всі, хто зараз перетвориться на Бога, перестане бути людиною назавжди. Перестане породжуватись у муках і невіданні – лише у щасті власного пророцтва. Пророцтва і блаженства. Ким бути краще: людиною чи Богом? Вирішувати вам. Але я пропоную вам вибір. Я великий (малий) – у мені багато всякого сидить (іноді лежить і спить). У мені сидить усе населення планети вашої (часто – дуже мертві, бо живі), тому що я – частина ваша. Всі ми формуємо нашого спільного Бога, якому немає рівних ані в Землі чи в Небі. Ми – світоформація небесна, посіяна квітами пламеню Агні по Землі через плівку сперми матеріалізму. Ті, що формують антиквантового краузеліуса, диавола, скоро будуть очищені з лиця нашої планети – нашого лиця. Обличчя нашої повісті – вже очищені. Саме тому спільне в нас обличчя.
Molebin tern Kulturre, Scherro-Morre Quausilnjo. Моліться, ібо же молитва має вищу силу духовну, яка насичує і відновлює. І ще додайте сюди стреси, екологію, кінець світу, нарешті. Про кінець світу не знає навіть сам Господь Бог і діти його – в мене інша прострація – інформація. Тому що в мене є лінійка і сантиметр із лійкою. Я схилився над коханою – закоханою в себе. Схилився і міряю маленький пальчик – це мірило тонкоти. Але це тонкощі – це все тонкощі. Поряд зі мною двоє істот,- різні організми. Вони теж завмерли. Завмерли і беруть свої заміри – нерухомо. Вони теж беруть. Моя мила заснула. Моя люба спить. Моя згуба може. Моя нуба прокидається – чужа. Чужа, не моя. У неї інший пальчик. Пальчик на іншій руці. Зовсім на іншій. Пальчик із кілечком. Мені доведеться її вбити. Вбити разом із ним? Вбити і простити? Я чхаю. На мене зісходить прозріння – інші із мене виходять. Дехто стоїться проти мене, але більшість у моїй стороні. Я малюю коло рукою – це коло пристрастей і коловиверть почуттів блаженного. Де ваша свідомість? Скоро буде інший рівень акредитації. Чи готові ви до цього? Вона прокинулась. Від того, що прикинулась мені чужою. Вона спантеличена і сонна. Сонна і тонка: тонка, мов струна моя Монна. „Хто ці люди?”- питає вона. Їй неважливо, хто я такий і чому в мене в руках сантиметр. Це не люди і я мовчу. Але чому вона тонка така? „Вони трохи постоять і підуть, постоять і підуть,- собі мовчу,- вони трохи постоять і підуть”. Посвячені зовсім не реагують – вони прилипли до живої підлоги моєї коханої. Посвячені – мертві, вони ніяк не реагують. У всіх у них ерекція. Ерекція з погляду на мою згубу. Всі вони кінчають про себе. У неї. У неї вдома. „Ви трохи постійте і йдіть, постійте і йдіть”,- кажу їм. Ані руш! Вони стоять, мов брили кам’яні. Ми всі приречені, тому що вони стоять – я бачу їхні дерев’яні обличчя і дірки між очима. Сподіваюся, це буде щастя. Щастя для закоханих навічно. Але. Якщо ви хочете, щоб я назвав себе Господом Богом, то я не буду цього робити. Я взагалі не буду нічого робити, якщо ви хочете. Якщо ви хочете себе. Себе і тих, яких вважаєте не ілюзіями. Це не я. Так само, як і ви. Бо я інший Бог, інший. Зовсім інший. Бо я не Бог і не існує Богів, окрім Нього. Саме тому вони є – частини Великого. Ми усі – ті, що ми бачимо і не бачимо – частини великого Механізму, а точніше – Організму, який дихає, говорить і спить, рухається і мовчить, прокидається і лягає спати, займається разом і дихає всередину – дивиться. У руках кожного є як меч, так і ключ. Але що ви любите обрати?
Quazon zazum Ba, Leleka Mortilneujs. Повідомляю вам, шановні люди, що ви не жили праведно протягом віків – довгі повії були. Тому зараз прийшов час і настав годинник істини – пробив апокаліпсис для смертних. І смертних для життя. Хронометр уже заведений – відлік почався. „Ви бачите ваш часомір?”- це каже дзиґар. Віднині всі, хто буде грішити по колу й ігнорувати Заповіді Господні, буде покараний смертю. „Як?”- спитаєте ви. Дуже просто. „Ми ж і так помремо”,- говорите мені. „Звісно, що помрете,- відповідаю,- але так ви помрете раніше. Це гірше, ніж пізніше.” Я кінчив. Але не зараз. Далеко не зараз. Від того, що близько. У будь-якому разі результат це не змінить, тому зовсім не важливо, кінчив я чи ні.
