- Пекло всередині нас!
Так промовив чоловік високого зросту з чорним густим волоссям і натиснув на гачок. З дула пістолета, яке ще кілька секунд тому цокотіло об зуби жертви, вишмигнув залізний кусень, і запліснявілу стіну підвалу забризкала рідка кривава маса. Шматки мізків ляпнули об цеглу і повільно поповзли донизу, лишаючи по собі кривавий слід. Тонкі та рясні цівки води, що слизькими гнидами крались зі стелі, розмазали черепні нутрощі. Куля, розтрощивши затильну кістку, влупилася у шов між багряно-чорними прямокутниками і забила той отвір донедавна живими клітинами, пасокою, кров`ю та осколками маслаку.
Від пострілу голову жертви відкинуло назад і шийні хрящі тріснули у м’язовому пароксизмі. По пітній шиї полилася кров, далі на оголену спину, плечі, зв’язані за спиною руки, подряпані груди, живіт, залила червоним місивом мошонку і скоцюблений від страху член, стегна, пробиті електродрилю коліна, тягнуче спустилася на поперек, таз, сидіння крісла і зрештою закапала на мокру підлогу: кап…кап…кап…кап… Звідкись набридливо лунав телефонний дзвінок. Постійно прорізав інсектицидну тишу підвалу, доносячи звук чогось зайвого: тринь…тр-и-и-и-и-нь… тр-и-и-и-и-нь… Над головою чоловіка, поскрипуючи, хитався ліхтар в темно-синьому металевому абажурі: туди-суди, скрип-скрип.
Субота.
Чоловік підняв з холодної підлоги підвалу голе тіло жертви і поволік його до дерев’яного стільця під ліхтарем. Жертва важко дихала і болісно квилила. Він зв’язав їй руки за спиною грубою мотузкою і поправив на голові ганчірковий мішок. Потім прив’язав голені ніг до ніжок стільця і відійшов до кривої полиці з інструментами. Звідкись набридливо лунав телефонний дзвінок. Тринь…тр-и-и-инь… тр-и-и-инь… Безперестанку ляскотіла вода, що цвіркотіла з невеличкої тріщини в трубі під стелею. Тринь…тр-и-и-инь… тр-и-и-инь… Чоловік з густим чорним волоссям взяв до рук електродриль, вставив у нього свердло по металу і кілька разів задзижчав прибором у повітря. Жертва у на стільці сахнулася і мішок повернувся на звук. З-під нього чулися якісь невиразні зойки, ніби рот був забитий кляпом. Чоловік голосно увімкнув радіо. «А зараз на замовлення наших слухачів звучить пісня гурту «Веселые ребята» - «Как прекрасен этот мир». Отож, усім хорошого настрою і давайте насолоджуватися життям, адже воно все ж таки прекрасне», пролунало з динаміків. Зазвучали перші акорди пісні і чоловік поставив приймач на повну гучність. Потім підійшов до жертви, опустився навколішки, завів електродриль і просвердлив нею одне коліно.
«Ты проснешься на рассвете, мы с тобою вместе встретим день рождения зари…
Как прекрасен этот мир, посмотри, как прекрасен этот мир».
Металевий стержень рясно обмотали багряні м’язові волокна. Жертва несамовито забилася у конвульсіях і мішок на її голові то засмоктувало, то навпаки випинало. Було видно, як фіолетовими гілочками вирізняться б`ючки на її шиї.
Попри гамір, який здійняв приймач своєї піснею, все ж таки було чути, хоч вже і не так виразно, незмінний телефонний дзвінок: тринь…тр-и-и-инь… тр-и-и-инь…
Чоловік взявся за інше коліно і проробив з ним те ж саме: сильно притиснув свердло до колінної чашечки, якраз в її центр, де кістка найбільш тверда. Електродриль пронизливо задзижчала і свердло повільно впилося у живу плоть, винирнувши усе скривавлене у підколінній ямці.
Жертва судомно випнулася, стільчик під нею затріщав. Від несамовитої потуги мотузки на зап’ястях впилися в брудну шкіру. Вона різко крутила головою у різні боки, намагаючись вивільнитися зі смертельної пастки. Через якусь мить її змучене тіло обм’якло і голова впала на груди. Жертва втратила свідомість.
«Как прекрасен этот мир, посмотри, как прекрасен этот мир».
Тринь…тр-и-и-инь… тр-и-и-инь…
Чоловік полишив електродриль у спокої і піднявся. Відійшов осторонь і закурив цигарку. Викуривши її, він зняв мішок з голови жертви. Її лице покрили дрібні крапельки поту. З носа бігла кров. Губи, розчепірені згустком брудної дрантини, облямувала гидюча осуга. На щоках виднілися сліди від сліз, що й досі стікали з куточків заплющених очей. Різким рухом він витягнув кляп з рота і вдарив зворотною стороною долоні по обличчю непритомного чоловіка. Його голова смиренно збилася в інший бік, та до свідомості він не повернувся. Послідував ще один удар. Потім ще один. І ще. Чоловік бив жертву до тих пір, поки та не розтулила очей і не глянула на нього.
- Це ти?! – з жахом прохрипів чоловік, ошелешено вирячуючись на іншого чоловіка, худорляве лице якого освітив скрипучий ліхтар. – Тиии? – він знову повторив це саме запитання і вже хотів назвати свого ката по імені, як в його рот грубо встромили дуло револьвера.
П’ятниця.
Назар нервово ходив по квартирі раз-по-раз зиркаючи то у вікно, то на екран мобільного телефону. Кімнати заволік синявий дим. Раковину вкрили недопалки. Всюди творився безлад, ніби самі меблі тряслися від страху і в паніці плювалися речами.
Чоловіку постійно кортіло схопити телефон і набрати давно знайомий номер. Та це запальне бажання враз німіло від однієї згадки про те, що власниця цього номеру з вчорашнього вечора мертва. Її ніжна шкіра простромлена кухонним ножем якраз напроти серця.
Тільки-но скривавлена щілинка на грудях виниряла перед його очима, він одурілим падав ниць на ліжко і, втиснувши лице в подушку, намагався заплакати. Або згортався у кріслі і, зануривши пальці у волосся, годинами витріщався на синьковий килимок у дурноваті візерунки перед балконом. Назар ніяк не міг знайти собі місця. Ніяк не міг збагнути чому це сталося з нею, адже він її так любив. Ще позавчора увечері вони розмовляли по телефону і він чув, як звабливо вібрує її голос в динаміках. А зараз її тіло біле і холодне запхане в лунку місцевого моргу.
Коли настала ніч, огидне сяйво повного місяця нахабно вчавлювалося крізь щільно зсунуті штори. В одному спідньому Назар лежав на ліжку і безперестанку палив. Раптом щось тихо клацнуло в коридорі. Зазвичай так клацав замок, коли вона нишком відчиняла його своїм ключем, навідуючись вночі до свого коханця. Назар вкляк на ліжку, розірваний між бажанням зірватися і побігти їй назустріч і суворою реальністю, вимазаною багряною рідиною з вузенького порізу на коханих грудях. Чоловік якусь мить прислухався, і від того, як гула тиша, у нього запаморочилась голова. Враз цю тишу обірвав дзвінок його мобільного і яскравий сполох екрану вкусив індигову темінь.
- Олеже, друже, це ти? – схвильовано заговорив Назар в телефон.
- Так, я, – почувся звідти крижаний голос.
- Ти знаєш, що сталося? Ельза… вона… вона мертва! – з цими словами Назар стиснув мобільний так, що його корпус затріщав. – Твою дружину вбили!
- Знаю, - холодно і спокійно відповідав голос.
- Куди ти дівся? Тебе шукають усім відділком. Ти - головний підозрюваний, розумієш?
- Так.
Запала тривожна мовчанка. Назар важко дихав і постійно стукав кулаком себе по чолу.
- Мені шкода, друже… мені дуже шкода, - ледь вимовив Назар і голос його згубився у стиснутому судомою сорому горлі.
- Мені теж.
Аж ось на кухні щось грюкнуло. Гучний брязкіт розтрощеного скла сколихнув квартиру. Зв'язок в трубці обірвався і тепер там лунали монотонні гудки безмовності.
Назар напружено піднявся з ліжка, дістав з шухляди зброю і обережно пішов у напрямку звуку. Намагаючись ступати якомога тихіше, він минув спальню, коридор, двері у ванну кімнату і зайшов на кухню. Вільною рукою увімкнув світло. На підлозі врізнобіч валялися осколки розбитої тарілки. Опустивши револьвер, він розсіяно намагався збагнути, як це сталося, як раптом почув за спиною подих. Різко обернувшись, чоловік отримав сильний удар важким предметом в перенісся і впав.
Коли він опритомнів, то швидко збагнув, що його руки міцно зв’язані за спиною, а на голові надітий мішок. Рот був забитий кляпом, від чого боляче зводило щелепу. По звукам, які долітали до Назара зокола, він виснував, що знаходиться в авто, яке рухається з чималою швидкістю, раз за разом вписуючись в повороти. Лежав він на холодній металевій підлозі, з чого було ясно, що це бус. В ніс бив запах якихось хімікатів і лакофарбових розчинів. Авто втрапило в яму і тіло чоловіка підлетіло догори, а потім гепнулось вниз. Водій кудись поспішав і не на мить не збавляв швидкості.
Через якийсь час запищали гальма і бус зупинився. Ляснули дверцята. Назара витягли на вулицю і за одну ногу поволокли по землі. Тіло дряпали пісок і дрібна жорства. Потім його поставили на ноги і зацідили по пиці, прямісінько через мішок: удар за ударом, поки він знову не впав. Але чоловіка знову підняли, звели східцями вниз і грубо штовхнули всередину сирого приміщення підвалу.
Четвер.
У відділку міліції день починався звично: нарада, свіжі орієнтування, кримінальні зведення за минулу добу. Потім оперативники та слідчі розходились по справам. Назар сидів в обертовому кріслі і мовчки розгрібав папери на столі. Рухи слідчого були нервовими і незграбними, ніби його мучила та відволікала якась зла думка. До кабінету увійшов колега у форменому одязі і, глянувши на вимкнений екран монітору, заговорив з Назаром. Потім зайшов інший. Так втрьох вони говорили про те про се, а Назар, вдаючи, що підтримує розмову, думав про своє. Думав про те, чому Ельза не відповідає на його дзвінки з вчорашнього вечора. Відтоді, як він покинув її тепле ліжко, від неї ні звісточки. ЇЇ чоловік мав бути у відрядженні, тому Ельзі нічого не заважало спокійно розмовляти з ним, говорити йому всілякі ніжності і міряти про те, що скоро вони знову зустрінуться і задихатимуться у пристрасних обіймах один одного. Не вриваючи розмови, Назар нишком під столом знову набрав номер Ельзи, та марно – відповіді не було. Йому спало на думку навідатись до неї по обіді. Вирішивши для себе так, він полишив телефон у спокої.
Та по обіді черговий повідомив про виклик: вбито молоду жінку. Слідчо-оперативна група виїхала на місце. Назар сидів на задньому сидінні автомобіля і крізь вікно споглядав живу плівку міста. Та коли автомобіль звернув на знайому вулицю, його серце чомусь закалатало. Через якусь відстань до горла прилинув згусток страху. А коли автомобіль заїхав у двір знайомого будинку, Назар прикрив долонею рота. Група вийшла з авто і направилася до квартири, де скоєно злочин. Назар зайшов у той самий під’їзд, в який він боявся заходити, і, обпершись рукою на стіну, зупинився, аби перемогти нудоту.
- Що з тобою? – звернувся до нього колега.
Назар жестом показав, що усе гаразд.
- Я зараз вас наздожену.
Старший групи чомусь не повідомив номер квартири, але Назар уже і так його знав. Усі загадки ранку склалися в одну жахливу картинку, зміст якої чоловік все ще наївно відганяв від себе. Повільно, ніби спускаючись у пекло, Назар піднявся сходинками на потрібний поверх і увійшов. В квартирі працювали спеціалісти, знімаючи відбитки пальців з меблів, мед-експерти у білих халатах, оперативники з чорними папками в руках. Назар минув їх всіх і увійшов до спальні. Там на ліжку мертвою лежала Ельза. Її тіло, постіль, підлога навкруг були вимазані кров`ю, що витекла з вузенької ранки на грудях.
В очах Назара світ, кімната і люди в ній завертілися і зі стелі полилася густа маса багряної рідини. Назар підійшов ближче. Очі, її світлі очі тепер безвиразно гляділи у синю вічність. Заломлені судомою болю руки ще стискали скривавлене простирадло, на якому так довго, віддано і сильно з’єднувалися їхні тіла. «Гарненький ротик і очі ці зелені» - заголовок на сторінці відкритої книги, що лежала на тумбочці обабіч ліжка, і скляна попільничка з трьома недопалками. Назар притьмом зібрав їх і сховав у кишеню.
Середа.
Ельза лежала на його оголених грудях і ніжно водила по ним вказівним пальцем. Назар однією рукою палив, а іншу підклав під голову.
- Подай попільничку, - попрохав він жінку. Ельза, обпершись на правий лікоть, взяла її з тумбочки та простягнула чоловікові.
Він загасив недопалок і вона повернула її назад.
- Я постійно думаю про нас, - тихо говорила вона. – Мені не хочеться тебе відпускати. Хочеться ось так прижиматися до тебе щохвилини. – Вона обхопила його шию руками і стиснула в обіймах. Потім поцілувала чоловіка лагідно-лагідно, наче здмухнула з його вуст крапельку вологи.
Її світле волосся зливалося із світлом настільної лампи, що падало на її милу голівку.
- А ще я думаю про те, який тяжкий гріх ми з тобою вчиняємо, - раптом сумно сказала вона і голос її спотикався. – Як ти думаєш, нам пробачать це?
Назар мовчав і дивився на стелю. Він звик до таких її запитань, які зрештою не потребували відповіді. Так Ельза завжди робила у ліжку: спочатку повністю віддавалася йому, даруючи неземну насолоду, а потім боляче терзала себе за те, що не може стримати своїх почуттів і повністю підвладна тому хтивому потягу, який він у неї так майстерно пробуджує.
- Інколи мені стає страшно, аж до болю всередині… Знаєш, я думаю, що те, що ми з тобою робимо, це так само жахливо, як посилати солдат на війну, у якій неможливо перемогти…
У Назара задзвенів телефон. Вони раптом напружились і якусь секунду незручно німували.
- Хочеш, щоб я відповів? – поштиво запитав він.
- Не хочу, - відказала Ельза і лягла йому на груди.
Телефон продовжував дзижчати на вібродзвінку і цей набридливий звук вносив в їхню близькість когось третього. Аби позбавитись цього мулького відчуття, Ельза заговорила про дитячі пустощі:
- В дитинстві я любила складати перші літери імен усіх, кого знала, в одне слово. У нас виходить НЕ, - засміялася вона і намалювала на грудях чоловіка пальцем літери «Н» та «Е».
Знову задзвенів телефон. Жінка кинула на нього побіжний погляд і мовчки дописала між цими літерами «О».
- Я все ж відповім, - мовив Назар і взяв телефон.
- Якась безповоротність, - сказала Ельза.
- Алло, друже, ти чуєш мене? - майже кричав звідти чоловічий голос.
- Так, Олеже, чую, - відказав Назар і знаком показав Ельзі що хоче закурити.
- Я не розбудив тебе, друже? Не розбудив?
- Ні, я слухаю тебе.
- Слухай, друже, я не знаю що мені робити! Вона зводить мене з розуму! Ельза не відповідає на мої дзвінки, а зараз взагалі відключила телефон… Я далеко, розумієш, і місця собі не знаходжу.
- Заспокойся, я впевнений , з нею усе гаразд.
Ельза подала Назару цигарку і чиркнула запальничкою. Простирадло спало і оголило її звабливі груди.
- Я точно тебе не розбудив? Ти можеш поговорити зі мною?
- Так, друже, можу, - відповів Олег і затягнувся.
- Слухай, не хочу тобі квилити тут як баба… ти не подумай…але мені здається, у неї хтось є, розумієш?
- З чого ти взяв?
- Не знаю, друже, я просто відчуваю, що це так. Ти розумієш, ця шльондра мені зраджує! – тут співрозмовник остаточно зірвався на крик.
Назар поглянув на Ельзу: та відсторонено курила на краю ліжка.
- Не кажи так, - намагався заспокоїти співрозмовника чоловік, - ти ще цього точно не знаєш.
- Я тут собі жили рву, щоб копійку додому принести. Мене від цих лаків і фарби вже нудить. Ми за три дні два будинки здали. А вона там злягається з якимось покидьком в нашому ліжку!
Назар дотягнувся до попільнички і збив туди попіл.
- Олеже, тобі потрібно заспокоїтись. Ляж і добре виспись… а завтра набери її знову. Я впевнений, вона просто забула увімкнути телефон і все з…
- Я на межі зриву, друже, - обірвали Назар на іншому кінці, - я не знаю… я просто не знаю, до чого це призведе. Я готовий її просто вбити, розумієш?
- Слухай, тобі треба заспокоїтись…
- Пам’ятаєш ту вечірку, на якій я вас познайомив? Ми ж тоді посварилися з нею і я повернувся додому сам. Я чекав її до самого ранку! Вона повернулася, коли вже світало, чуєш? І була п’яною, як чіп. Сказала, що була в клубі з Петренками. Я їй повірив, бо ті Петренки кого завгодно з собою потягнуть. А зараз не вірю. В неї хтось є, і дуже давно.
Попіл з цигарки впав на постіль. Назар змів його на підлогу і загасив недопалок. Те ж саме зробила Ельза і повернулася у ліжко.
- Давай ти зараз заспокоїшся і ляжеш спати. А завтра зранку набери її знову. Вона обов’язково відповість, я впевнений.
- Слухай, друже, я в пеклі! Я реально в пеклі!
- Пекла не існує, - відповів Назар. – Слухай, в мене чогось раптом розболілася голова. Ти не проти, якщо ми закінчимо?
Та відповіді не було. На іншому кінці просто обірвали зв'язок.
