Переполох через невідомого збоченця, що вкрав очі й кисть працівника відділку викликало резонанс. Новину смакували на кожному каналі. Стерв’ятники медіа обсмоктували кістки, додавали байок з кожним колом пекла, примножували неіснуючі дрібниці. Й в результаті народився образ, котрим ще довго лякатимуть маленькі душі. Навіть Бертан приклав свою руку. Знайшов в цьому вигоду та новий шлях для піару. Його нові гасла відкрили полювання на відьом.
Або ми їх. Або вони. Третього не дано!
Не шкодував гроші на розслідування та підживлення уяви та страху народу. Банальна реклама давали плоди. Всього через тиждень він став героєм в їх очах. Променем світла на краще майбутнє. Залишив далеко позаду свого конкурента. Та він забув про володарку гри. Калі. Вона слідкує. Чекає. І коли прийде час – на сцену вийде новий гравець. Та поки що Бертан може забутись в приємному сні.
Хабровський продовжував безкінечний допит. Він мав зацікавленість в розкритті справи, адже Святослав приходився йому найкращим другом. Разом вступили в Академію. Детектив не кинув друга, навіть тоді, коли Хабровському прострелили ногу. Кульгавість залишилась назавжди. Не захотів позбутись її. Вважав за візитну картку.
Хоча друзі косячили від навчання, проте стали першокласними спецами. Кожний у своїй справі. Святослав відзначився як детектив. Хабровсякий же – виступав маніакальним катом в справі допиту жертв. За методами, якими користувався його ненавиділи, проте ніколи не ставили під сумнів ефективність його дій. Навіть Святослав інколи вжахався від результатів тортур. Ніхто не помирав, але спустошеність гарантована була кожному.
- Пані Анно, ми з вами зайшли в глухий кут. – Голос Хабровського відливав холодними нотками. – Тому пропоную відступити в нашій бесіді крок назад.
Кат повільно крокував позаду Анни, тягнучи за собою ногу. Руки лягли на плечі жінки. Масаж від ката… Вона нервово стріпонулась, проте й далі продовжувала мовчати. Не діждавшись від неї слова, Хабровський продовжив монолог:
- Ви ж розумна освічена жінка, а так поводитесь, ніби минув лише підлітковий вік. Тому, ще раз закликаю до співпраці, а не мовчати як дерев’яна ступа? Ви зі мною згодні?
- Так. – прошепотіла жінка.
- Я не чую вас, говоріть голосніше. – Пальці натиснули сильніше. Нігті увіп’ялись в бліду шкіру жінки. Анна не подала вигляду.
- Так, я згодна співпрацювати. – Відчуженим голосом промовила та.
- От і добре. – Посмішка розтягнула вуста. Він витягнув кінчики пальців з плечей, які встигли зануритись до першого суглоба немов у масло.
Сів по ту сторону стола від Анни.
- Розпочнемо. – Витирав носовичком кісті від жіночої крові. Риже волосся колихалось в такт рухів. Підстрижена борода приховувала вуста. – Спочатку, я буду задавати стандартні питання.
Хабровський доторкнувся до шиї. Натиснув у місці де проходила сонна артерія. Щось хруснуло. Чоловік ледь помітно скривився й прибрав руку. Через мить біля артерії утворилось потовщення, що збільшувалось з кожним ударом серця. Хабровський ніби не зважав на це. Свердлив гнітючим поглядом спотворене обличчя Анни. Кат постарався на славу, виправдав ім’я. На жінці не було живого місця. Лице нагадувало кокосовий горіх. Таке ж сухе й посічене. Голову збрив наголо. Ні брів. Ні вій. Крізь смужкоподібні розрізи проглядав сором’язливо череп, що встиг покритись шкіркою від крові. На руках та шиї, круційні нитки замінив пасмами шкіри. Кожен рух ставав гірким поцілунком із пекла. Повіки відгорнув назад й пришив до надлобної кістки тими ж нитками з Аніної шкіри що й на руках. Тепер, жінка мала дивитись тільки на нього. Як він говорив: «Із широко відкритими очима». Інші частини тіла залишив цнотливими. Поки що:
- Назвіться будь ласка, для протоколу.
Жінка облизала запалені губи й тільки відкрила рота, як Хабровський порухом руки перебив.
- Зачекайте хвильку. – Бугрик на шиї перетворився на жовтий фурункул. Вказівним й великим пальцем натиснув. Тонка мембрана лопнула й вміст густим сиропом виплюнувся на шию. Пахло чомусь вишнями. Носовичок підставив ворсистий язики. Злизав. Хабровський розстелив тканину. Навіть Анна «широким поглядом» не бачила того, що зарухалось в сиропі. Із під хвиль носовичка долітало пищання. Чорні лапки витягли за собою тільце. Павук витріщився на Хабровського. А той лише махнув у сторону жінки. Арахноїд із собачою вірністю слухав хазяїна. Наказ виконав миттєво. Вже примостився на лобі в Анни. Крихітні очиська змінили колір на фіолетовий. – Не хвилюйтесь, це лише записувач. Не люблю модель MK-Ultra. Це так банально, коли роботу за тебе виконує машина й відповіді подає тобі гарячою. Я прихильник старої школи. Так, Жбане?
В кімнату зайшла доволі висока жінка. Натяк на вроду не було.
- Так, Сергію. – Презирством так і віяло в голосі. – Мене прислав капітан.
Кинула на стіл папку.
- Я тут, щоб допомогти в розслідуванні.
- Коли це капітан надумав присилати до себе курв як ти?
Відкинувся на бильце. Анни зараз не існувало.
- Стривай, я вгадаю, – вдав задуманість, - ти спокусила його своєю зубастою піхвою.
- Не рівняй під свої рамки інших. Я ж не мала матусі шльондри, яка розставляла ноги перед кожним пердуном з інквізиції, щоб її любий синочок отримав нагріте містечко.
Хабровський заграв вилицями. Очі горі пекельним вогнищем. Проте мовчки ковтнув випад суперниці.
- Я не підпорядкований капітану й відділку. – Відкрив папку. Зашарудів паперами. – Без печатки магістра ти не маєш тут дозволу псувати повітря.
- Все там є. – Нагнулась над ним. – Тому закінчуй жалюгідний балаган й відновлюй допит, бо ця лялечка відкине ноги, перш ніж ми витягнемо інформацію. – Хтивий погляд брудом упав на Анну.
Хабровський закрив папку.
- Я так це не залишу.
- Не сумніваюсь. – Смикнула за бороду. – Красунчику.
Підморгнула.
- Мене нудить від тебе, Софіє. – Скривився.
Жінка лише засміялась очима й сіла поруч з ними. Довгим манікюром вистукувала улюблену мелодію.
- Вибачай, Анно, за наший ліричний відступ. Ви ж розумієте, які жінки бувають пустомелями. TR-incognita цього не записувати.
Павук запищав. Згода.
Сергій поправив краватку.
- Затриманий №2 у справі Дубовія Святослава Миколайовича, назвіться будь ласка.
- Анна.
- Повні дані.
- Це все що є. Я випускниця інтернату Даркула. Батьків не отримала через вади з окремих фрагментів душі.
- Яких саме?
- Це стосується справи? – Жінка не втратила норовливість.
- Так. Потрібні всі деталі.
Жбан мовчки сиділа. Не відводила очей від Анни. В погляді з’явилось хворе зацікавлення. Хабровський не хотів помічати.
- Відсутність груді. Спочатку була замінена штучною плоттю.
- Щось ви не договорюєте, Анно. За такий дефект не позбавляють сім’ї.
Жбан перебила.
- Як вона досі тримається? Ніби й не катували. Чим ти її накачав.
- Це секретний рецепт інквізиції. Можу лише сказати, що це бальзам на основі ЖЄ.
- Хм. Вельми цікаво. Продовжуй. – Цікавість Жбана зростала.
Хабровський покосився не жінку.
- Хтива сука. – Прошепотів.
- Ти щось сказав?
- Ні. І взагалі не заважай мені. Ти прийшла допомогти, тому якщо говориш, то відкривай рота по справі. А ліпше взагалі мовчи.
Жбан ігнорила белькотню Сергія. Увага да Анни поглинула повністю. Забрала швартові, упала в Бермудський трикутник.
- Тому не брешіть мені. Ви зрозуміли? – Нахилився вперед.
Німота повітря оживала від хриплого подиху Анни.
- Було ще дещо. – Проковтнула слину. – Механічне серце.
- Це справді причини. Багатії свині відбирають якщо не суцільні то практично цілісні душі. А бідні не хочуть морочитись з такими дітьми. Проблеми зі здоров’ям, ліки. Ти сам розумієш. – Додала Софія.
- Як вибрались з того помийної діри? У вас гарний послужний список. Закінчили з відзнакою школу. Академію ментальної медицини. Стажування на фабриці душ під керівництвом Калі. Стрімкий зріст кар’єри. Якби не напартачили, то б доросли до завідуючої дослідницької лабораторії, або й навіть вище.
- Мені допоміг Святослав. Він зміг підробити документи про фізичне здоров’я та наявність імплантатів.
Хабровського перекосило від одного слова про Святослава з її вуст.
- Звідки ви знали детектива Святослава Ворона? –Знову втрутилась Софія.
- Ми познайомились на курсах підвищеннях кваліфікації в Тернах.
Голос притих. Кату навіть здалось – вона плаче. Очі почервоніли. Сліз не було.
Старію. Розм’як, Сергію.
- Святослав був моїм другом. Про вашу зустріч, він ніколи не розповідав мені. Я добре його знав. – Насупився.
- Це не мої проблеми. Мабуть не так добре, як гадали.
Вона похилила голову. Обійняла худі плечі.
- Він пройшов крізь Браму? – Майже шепотом.
- Не турбуйтесь про це. Й не відволікайтесь від слідства.
- Прошу, мені важливо дізнатись. Він також був моїм другом.
- Тільки я його не вбивав! – Емоційний сказ Хабровського забризкав слиною стіл.
Жбан лише посміхалась, зайняла пасивність.
- Я не вбивала його! Принаймні ви не все знаєте.
- Так повідай нам, суко! – Не міг заспокоїтись.
І тут симфонію відбірної лайки Хабровського, що вже крутилась на язику зіпсував стук у двері.
- Так, увійдіть. – Рявкнув Сергій.
З дверного порталу виглянула кучерява голова.
- Пане?
- Ну, що вже таке?! Ви й без мене сраку підтерти не можете?
- У нас проблеми. – Худорба поправив окуляри, в яких грало пшеничне світло лампи. - Здається нам усім гаплик.
