Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43513
Рецензій: 84785

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ТРУСИ БЕЗ ГУМКИ (Реімпринт 2)

© Юрій Кирик, 04-02-2015
Такого сну Господь іще не посилав Орестові. Йому розвиднілось, як у кафешці минулого вечора. Не міг збагнути де він, але місцина вражала ніжністю барв. Писав олією й не якийсь там етюд, а справжнє, велике полотно. Ніколи ще пензель так не слухався його, ніколи так дивовижно не поєднувались кольори. Йому все вдавалось: ніжність барв, стриманість, багатозначність композиції, сміливість мазка. Сміливість, який передує рівно стільки варіантів, на скільки згоджується пензель - це диво. Коли він встиг стати чарівником? Закладає в станок нове полотно. Зараз тло стає скромнішим, зате як тепер висвічується та пишна красуня, що нагадує радість плоті, як у Рубенса, але це зовсім інша плоть - пісенно-цнотлива і стримана. Двома місяченьками спалахують перса, а губи засвічуються не всією виразністю, а єдиним спалахом тепло-рожевого мазка. Ніжна зелень овалу обличчя така неочікувана, але така точна в кольоровій гамі цієї картини... Орест впізнає Надійку. Хлопець прокидається, і не розуміє, де він знаходиться і хто він такий. Чия рука спочиває на його чолі? Бог діткнув його своєю долонею?

Вікно. Він вже десь бачив його. Але чому в нього  заглядає призахідне сонце? Таких теплих своєю гамою тонів йому іще не доводилось бачити...

- Де я? - запитує несміливо.

- Вдома, вдома, Орцуню, дитино моя!.. - шепоче ненька.

- Вдома?.. Це ти, мамо?.. Але мав би бути ранок...

- Ти проспав увесь день синку. Я тільки-но прийшла з роботи й ти відкрив очі...

- Де починається і закінчується день? Як там, за дзеркалом, живеться, чому є "ліве" й "праве", чому не навпаки?

- Мамо, але чого ви плачете?

- Ти щось недоречне говориш, синку... - стривожено промовляє жінка.

- Але це не я мамо. Це Аліса. Аліса з країни чудес. Ти сама колись подарувала мені цю книжку...

- Щось зле з тобою, дитино... - нотки тривоги по при синове пояснення не спадають.

- Зле?! Таке скажете... Орест встав і підійшов до вікна.

- Дивіться, тополя горить! Мати зойкнувши кинулась до вікна. Тополя на їхньому подвір'ї справді ніби зайнялася із середини. Листочки навколо стовбура пожовкли, а зовні ще милували око потемнілою густою зеленню. Тому й здавалося, що дерево підсвічується невидимими світильниками.

- Намалюю таке - не повірять...

- Не гризися, що не повірять. Ти тільки малюй! Бо чогось зовсім закинув свій мольберт... А зараз ходи, я тебе погодую.

Він давно не відчував такого голоду. Змітав усе підряд, що тільки ненька не виставляла на стіл.

Може й справді, - думала мати, так зненацька захопила її сина любов? Як же воно буває - згадувала... Так, справді, тоді ні про що не здатен думати, крім особи яка якось так безневинно увійшла в твоє життя. Тоді її постійно бракує. Переживаєш неймовірне щастя. До того стану дуже пасує слово "одурманений" - заспокоювала себе жінка.

Нараз почула в коридорі важкі кроки чоловіка. Аж застигла. По ногах пробігло зрадливе тремтіння. Вони несли загрозу. Ніколи б не зуміла пояснити ні собі ні іншим "як?", але знала...

По тому як батько окинув його оком, Орест зрозумів, що про його виключення зі школи він все вже знає.

- Годуєш дитятко? - це він до мами, - ясна річ, до бійок треба сили... Ти вже мамі радісну вістку повідомив? - починав звучати інший голос батька. Багатий відтінками. Він, як актор, готував його саме для цього випадку.

- Яку вістку? - просокоріла ненька, відчуваючи не добре. Та й не просто не добре, а фатально кепське, про то промовляв тембр батькового голосу.

- Нашого Орестика зі школи вигнали.

- За що? - вхопилась за серце жінка.

- Дуже вправний забіяка. Та й в школу перестав ходити. Яка ж там школа? Любов у хлопчика... - говорив лагідно, але скільки знущання було у тій "лагідності"...

Мати знаходила якісь слова, хотіла будь-що виправдати свою дитину, захистити. Та Орест знав: Те, що намагається сказати Ма, абсолютно не має значення. Жоднісінького. Важлива та одвічна боротьба батька із сином і зупинити її не можливо.

Батько витримує паузу. Зиркає на Ореста. Погляд холодний, визивний. Він інформує, про наперед винесений вирок і про безнадійність його становища. Мати намагається умилостивити батька усе новими словами та аргументами. Орест добре знає, (не вперше ж бо!) це батьків ритуал, і він отримує від цього задоволення. Батько не відповідає. Неквапливо вивільнюється ремінь. Рука стискається довкола вигідної точки. Батько підходить до Ореста і штовхає його на ліжко. Він не поспішає, ніби смакує цю найпринизливішу для юнака сценку. Орест в таку мить завше думає про вбивство і вбивць. Можливо, вбивства доводяться до свого фатального кінця саме заради ефекту? Аби довести часами, тому єдиному глядачу, який уже ні з ким не зможе поділитись. Зможе лише усвідомити отриманий урок, який в тому, що таке можливо, що саме така кара оправдана.  

Після першого чи другого спалаху болю хлопець зривається з місця тортур. Він мов заєць кидається з кута в кут кімнати намагаючись добратись до дверей, та батько перегороджує шлях. Тепер він кидає ремінь і запускає в дію свої міцні, мов в молотобійця руки. Голова Ореста безвільно летить від одного кулака до іншого. Тепер він вже нічого не бачить лише чує дзвін у вухах. Батько втискає його в стінку і знову б'є. Син осідає на землю. Тоді отримує важкі, розмірені удари ногами. Орест вже нічого не відчуває, тільки квилить; завше одне й те саме: "Я більше не буду!"

Схоже, батько готовий дійти до чого завгодно, аби викликати панічний страх. Впевнений, що саме так, через біль і страх й завойовується повага. Засвоїв це іще із армії, а може й того раніше, із дворових розбірок - Люди шанують силу!

Зараз Орест більш за все ненавидить батька, та такі уроки не проходять надаремне. З часом він сам насолоджуватиметься коли хтось потрапить в принизливе становище.

В Ореста пашить обличчя, болить, здається кожна кісточка. А іще його переповнює ненависть і злоба. Його зачинили в кімнаті. Та байдуже, це ж усього третій поверх, не один вже раз він долав цей шлях...  

Треба знайти Надійку - наступна думка й він вже мчить у вчорашню дискотеку. Дівчини звісно немає - вдома відсипається, або ж у школі. Та одне знайоме обличчя усе ж надибав. Рись сидів сам. Хоча майже всі відвідувачі кафешки віталися з ним, а дехто навіть кидав йому якусь фразу чи слово. Однак до компанії не запрошували і до нього не підсідали. Причина всім відома: за своїм характером Рись нагадував вибуховий пристрій з не знати на який час заведеним годинниковим механізмом.

- Привіт! - привітався, з Рисем, протягуючи руку. Та руки той не подав, лише штрикав Ореста своїми сірими, сердитими очима.

- Ну тебе й розмалювали!.. - констатував з насолодою. Хто так приклався?

- Старий, хто ж іще? - відповів нехотя Орест.

- Галімий в тебе старикашка, баклан! За що він тебе?
  
- Та в школі повна лажа. Він якось довідався...

- Не міг якесь  фуфло штовхнути?

- Мозги іще були не включились...

- Ясно... Ну, а як твій вчорашній пікап з Надюхою? Нализалися, чи щось більше було?

- Ти не в тему! Проїхали! - образа захлеснула хлопця. Надя - табу! він не збирався про неї ні з ким говорити.

- Тут я вирішую що в тему... - зауважив досить спокійно Рись, - виджу наша Надюха тобі Матильдою стала... Бачу - вежу зносить... Хочеш ужалити? - з провокаційною посмішкою запитав Рись.

- Питаєш?.. - аж задрижав Орест.

- А бабло в тебе є? - посміхнувся Рись.

- Орест лиш заперечливо мотнув головою.

- Думаєш я тебе на шару зіллячком кормити буду? Тоді ти взагалі шльоцик якийсь... - знущався той.

- Фігово мені, - пошепотів Орко. Бабло я дістану...

- Ясний перець, дістанеш. Куди ти дінешся? - цвяхував словами Рись.

- Гаразд, іще нині движок виставлю. Маєш на закваску, - Рись виставив перед ніс хлопця таку знайому пляшечку "Пепсі". Орест пожадливо зробив пару ковтків. Минули хвилини, й стало легше - внутрішні пружини відпустили. Рись споглядав на нього з легкою іронією:

- Що, мізки почали фоpматіpоватись? - підсміювався, - ти тепер як труси без гумки. Треба тебе кудись пристроїти. Орест смакував чудодійний трунок. Лютий й ненависний навколишній світ поступово переставав існувати.


-----------------------------------------------
Глосарій молодіжного сленгу

Матильда - ласкава назва коханої дівчини.
Движок - стимул.
Санс - вчитель.
Ясний перець - їжаку зрозуміло.
На закваску - початок пиятики.
Шльоцик - злегка дивакуватий і смішний хлопець.
Труси без гумки - вільний, ніким не обтяжений стан.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

цвяхував словами

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 22-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 05-02-2015

Движок

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ольга, 05-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 05-02-2015

Дякую

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена, 05-02-2015

Тут все без "гумки" – і сон, і ява...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга Теодор, 05-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 05-02-2015

Лютий й ненависний навколишній світ поступово переставав існувати.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 04-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 04-02-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 04-02-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.26746892929077 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …