Вщент розтрощена зала... передостанній подих... зупинка перед підйомом на сцену. Уклін, овації, велетенські букети і... маленька самотня дівчинка в ложі, як поранена пташечка в гнізді. Її сумні очі знаходять в моїх рухах струни, що майже було вмерли, криком голодної чайки виривають з грудей іскру...
Занадто багато виразності... твердість матеріалу, пафос та калейдоскоп вишуканості. Горпина хоче пряників. Микола йде то трактора. Під ним він хильне оковитої, а потім дасть наднормову. Будуть гроші, буде щастя, а за ним і міцна робоча дуля. Від усього передового пролетаріату. Її багато, на весь світ вистачить. Надсучасна новітня мораль. Бригада не хоче чужого. Дліннний засмальцьований рубль тягнеться аж до Магадану. Там він тіряється в снігах та рідних посірілих бєрьозках.
А люди співають, бо в грудях тепло - всередині турбоатомний двигун зове рятувать всіх пропащих та нудьгуючих від вікової історичної занедбаності. Цей стурбований спів лине понад хмарами аж до Аляски, хоче донести й туди остаточну правду про те, що існує розбрід і класове меню на задоволення, рознарядка на напрямки руху до зірок, які повмикали для людства класики зрівняльного фетишизму.
А потім... а потім все летить раптом кудись в прірву (чорт не спить, йому на Мальдіви не треба)... череда мертвих всевладних всезнаючих поводирів, за ним людський кагал в сліпому екстремально-хороводному танці. Кардинальна зміна світозаломлення.
Зеркало казиться, показує казна-що. Космос розгублено розводить, над нами убогими, свої рукава-галактики в пошуках нової путєводної звізди. О, Боже, де ж їх стільки назбирати?..
Я добре вивчив свою роль. У мене її небагато. Світ в мені, а я в Ньому - і все. А ще... ота жива істота в ложі... Вона не хоче фальші. Вона ще не знає, що всмоктує в себе іллюзію. Одного чудового ранку істота прокинулась в наборі чисел, які взяли собі ось таку кумедну форму.
Дівчинка плаче. Її розчулила моя занадто серйозна гра. Колись вона може дізнається, що справжній я, це той, що просто дивиться...
