Глава 1
Минав 256-й день з моменту відбуття з землі. Космічний корабель Архан плавно наближався до своєї мети - планети Марс. Сонячний диск пекельним дотиком нагрівав зовнішні пласти корабельної обшивки. Маленькі метеорити з жахливим тріском розбивалися об захисний бар’єр. Але ніхто цього звуку не чув. Увесь екіпаж корабля перебував у кріогенному сні. Весь корабель перебував у могильній тишині. Час-від-часу по коридорам корпусів проїзжали легеньким скреготінням невеличкі ремонтні дроїди, заклопотані у своїх, запрограмованих людьми, справах. Вони тестували обладнання, заміняли переповнені дискети зовнішньої пам’яті, первіряли кріогенні камери на признаки збоїв у роботі... Але ці виїздки ставались рідко, майже весь час роботи “спали” у своїх машинних відсіках. Єдиним створінням, яке перебувало у безперервній роботі був АР-25, людино-подібний робот нового покоління. Він був останньої моделі, запрограмований спеціально для цієї експедиції. Високий, підтягнутий, модельної зовнішності робот був і справді похожий на людину. Єдине, чим він відрізнявся, так це невеличкий датчик стану на потилиці у вигляді маленького сенсорного екрану, за допомогою якого можна було усунути виникнувші неполадки. Сьогодні робот сидів стільці, біля записного столу та читав оповідання Рея Бредбері “І грянув грім”.
- Чому Бредбері думав, що у 2055-му році люди зможуть подорожувати у часі? – подумав він у голос. Роботи не могли мати своїх думок, вони не були запрограмовані на це заради безпеки людства, для того, щоб ці неживі істоти не змогли б приховувати власних намірів. АР-25 вмів куховарити всі страви світу, він умів надавати будь-яку медичну допомогу, вмів лагодити будь-яке обладнання на кораблі, знав усі мови древні й сучасні але він й гадки не мав про те, що таке писменницька вигадка. Він не був на це запрограмований, а отже й не міг зрозуміти, чому Рей Бредбері писав про подорожі у часі, якщо це було неможливо. Але він добре розумів, що таке смерть. – І грянув грім...
Зненацька у голові АР пролунав гучний механізований голос. – «Автоматичний Робот-25, Ви повинні негайно з’явитися у центральному командному відсіку», - і тишина.
Робот піднявся, згорнув книгу й положив на скляний письмовий стіл а потім направився у напрямку виходу з кімнати. Двері автоматично відчинились ледь чутним шипінням. У коридорі замигало світло. АР-25 направився у напрямку центрального корпусу. У коридорі було холодно, але він цього не відчував. Було тихо, тільки ледь чутні легкі кроки робота. Корабель у цей момент не був запрограмований на режим максимальної роботи, отож по мірі просування АР по коридорі, світло саме по-собі вмикалося й вимикалося. Йшов він довго, коридор був неначе лабіринтом, і якби у голові робота не було вписаної карти всіх корпусів, він напевно б там заблукав.
На підході до центрального відсіку були величезні залізні двері з надписом GATE-1. коли він достатньо наблизився вони автоматично відкрились у різні боки з тим же шипінням, що і двері його кімнати. Командний відсік був просторний, на стінах виднілися вимкнені екрани, а посеред залу був один величезний стіл. Коли робот зайшов усередину усе ввімкнулося. Кімната залилась яскравим світлом, яке могло б осліпити просту людину, але робот спокійно направився до столу. Коли він підійшов, перед ним увімкнулося голографічне зображення, на якому було видно величезну планету до якої помаленько рухалась невеличка синя цятка. Та цятка і була кораблем Архан.
Під зображенням на столі було видно циферблат. Годинник на якому показував час: 12г. 34хв. 13с. який відраховувався.
- Залишилось трішки більше 12-ти годин до прибуття, - промовив робот. – Потрібно починати підготовку до пробудження.
Мехнічний голос знову зненацька заговорив на весь корпус. – 34 хвилини до виходу з кріогенного сну, - і знову запала тиша, лиш легеньке миготіння голограмми. Корабель помаленьку почав вмикати основні функції: обігрівання, основну гравітацію та освіщування.
АР-25 розвернувся і направився до кріогенного відсіку.
