Він так любив ці нічні години, коли галасливу радіостудію полишали денні колеги і простір наповнювався очікуванням.
Ще в студентські роки уява малювала напівморок ізольованої кабіни, миготіння лампочок апаратури і навушники, які з’єднували із невидимим.
Там, за темрявою вулиці, у клітинках освітлених вікон, слухачі, які увійшли у простір таємничого голосу із приймача.
Залишилися тільки ніч і звуки.
Ця подвійна гра манила і захоплювала, обіцяла і зваблювала.
Так приємно лоскотала нерви.
От уже місяць, як мрія новоспеченого журналіста втілилася у диво власної нічної програми. Нечувана удача!
Кожного вівторка він залишається сам на сам з аудиторією і може виливати в ефір те, про що не скажеш при денному світлі та перед уважним оком співрозмовника.
Це було відчуття безмежної свободи і воно п’янило та бентежило.
Хто там, по той бік приймача?
Для кого його слова?
Відповідь зруйнувала б чарівну завісу таємничості, що і приносила таке задоволення.
Того дня все починалося як завжди.
Студія.
Колеги, що поспішають додому.
Підготовка до ефіру. Підводка. Вступне слово. Погляд на монітор.
Що це?
На відкритому вордівському документі під пульсуючим курсором раптом самостійно з’являються слова:
«Багато хто цього вечора, напевно відчувають стрес, смуток, навіть, депресію. Але вони з цим упораються. Сподіваюся.
Сьогодні я хочу звернутися до того, хто цієї хвилини вирішив зробити непоправну помилку. Він зрозуміє про що я.
Тобі здається, що у світі немає сенсу, що скрізь панує абсурд і зло. Моє звернення вказує, що це не так.
Я не даватиму обіцянок і не буду казати слів, які ти чув, мабуть, не раз. Скажу лише, що ти не зробив ще усе, що міг.
Чи з упевненістю доведеш зло і безнадійність світу?
Поспішати нікуди. Адже можна зачекати хоча б до ранку.
Адже ти ще багато не знаєш. І це не просто слова.»
Що це було? Маячня? Здалося?
Але якась нездоланна сила спонукає озвучити текст в ефір. Страх і здивування минають і програма триває.
Ведучий не здогадувався, що його чув той, з потрощеним життям, що вже стояв на підвіконні дев’ятого поверху своєї квартири. Ніхто не бачив його. Тільки приймач, який забув вимкнути.
Це й зупинило його.
