Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51558
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 40160, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.10.68')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Клерикально стриманий галицький детектив

НАВЧИ МЕНЕ ЖИТИ В ПІТЬМІ (7)

© Юрій Кирик, 26-01-2015
9.

У кімнату для нарад Анета увійшла коли розмова із слідчим уже розпочалась, й Мартинишин, вибачившись, представив її:

- Це прошу я вас, пані Анета Чипельська, заступник голови Фонду. А - це слідчий районного відділу міліції  пан Ганущак.

- Петро Павлович, - швиденько додав той, подаючи Анеті свою правицю.

Та машинально потиснула його руку й тут же повернулась з німим запитанням до Мартинишина.

- На даху нашого будинку знайдено труп, - пояснив Остап із своєю незмінною посмішкою.
З певністю в нього пошкоджений який лицевий м'яз - подумав Cпихальський - не може ж людина посміхатись навіть в трагічних життєвих ситуаціях?

- Чий  труп? - запитала Анета.

- Мадилюса...

- Боже, праведний! Чого ж, то його понесло на дах смерті шукати? Той бідачина звалився з даху?

- Ні, як каже пан слідчий Ганущак, його вбили, - так само спокійно пояснив Мартинишин.

- Те ж щось такого... Й кому могло прийти в голову убивати це Боже створіння? Навіщо?

- Експерт сказав убивство сталось декілька годин тому, уночі, а він же сторожував. Мотив тут прозорий. Став на перешкоді злодіям, переслідував їх, але ті видались спритнішими, - спокійно пояснив керівник Фонду.

Анета розвернулась до працівників Фонду:

- Ви, що, не розповіли панові слідчому, хто такий Мадилюс?

- Своїм приходом, шановна, ви перервали нашу розмову, так, що сідайте й ми продовжимо. Отож, прошу вас, шановний,- звернувся до Різника, - охарактеризуйте які у вас із покійним були стосунки?

Різник зрушив плечима:

- Мені й сказати нічого. Я його й в очі ніколи не бачив.

- А ви, пане Голово, теж ніколи покійного в очі не бачили? - штрикнув шефа своїми сірими, сердитими очима Петро Павлович.

- Чому ж, - бачив. Голос Мартинишина аж продзвенів, - лишень жодних контактів ніколи з ним не мав. Він узагалі мав вигляд людини з дуже обмеженими розумовими здібностями. Знаю, що  був, не то родичем, не, то протеже нашого нового пароха, гадаю той вам  подасть ширшу інформацію...

- Ми б хотіли оглянути усі ваші приміщення, але внизу, на підвалах пломби митниці. Коли нашій слідчо-оперативній групі уможливлять до них доступ?

- Учора ми отримали гуманітарний вантаж із Німеччини. Він не розмитнений. Нині там з певністю працюватимуть митники, - відповіла Анета, з певністю уважаючи, що це виключно її парафія.

- А ви самі якимсь чином не пов'язуєте убивство з цим вантажем? Що там, до речі? - звернувся до присутніх слідчий.

- Звичайна гуманітарка, хоча що там - ми самі не бачили, - відповіла Анета.

-  А знаєте, це цілком можливо, – утрутилась, Мирося Рибка, - очі якої палали цікавістю, - вчора багацько зівак бачило, що нам привезли товар. можливо, злодії хотіли проникнути у пивницю, як от минулого разу...

- То спроби пограбування уже були? - зачепився за мовлене слово Петро Павлович, витягаючи свого записника, - коли саме?

- Давно це було, - відповіла Анета, кидаючи недоброго погляда в бік Миросі, -іще в минулому році. Тоді на вікнах ще й ґрат не було. Якісь бомжі видушили шибку й поцупили трохи одягу, справжніх лахманів... Ми й в міліцію не заявляли. Справа того не вартувала... Та якщо й так, невже ви уважаєте, що потрапити в пивницю найлегше через стрих? – із сарказмом запитала Анета.

Слідчий пропустив повз вуха сарказм Анети, продовжував:

- Думаю убивство відбулось у зовсім іншому місці, і уже потім труп доправили на горище новобудови.

- Цікаво, хто міг знайти такий геніальний сховок - вставив репліку Лука Різун.

- Що ж, коли вам не до снаги така версія, - прорік слідчий, тоді це справа рук працівників Фонду. Будівельники ж не могли того зробити, бо в цей день взагалі не працювали. Якщо під'йомник наверху, тоді пройти в приміщення можна було лише через Фонд...

- Є й інша версія, -  хтось хоче підкласти нам добрячу свиню- випалила Анета.  Ви знаєте, пане слідчий, я на відміну від своїх колег, декілька разів стикалась з покійним. На "роботу" його міг узяти лишень такий безвідповідальний чоловік, як наш парох. Мадилюс сам вимагав постійної опіки, це був хворий від народження аутист,

- Мені не знайомі усі ці медичні терміни. Ви натякаєте на якусь неповносправність? - намагався щось зрозуміти слідчий. У чому вона проявлялась?

- Це нагадує поєднання дебілізму й олігофренії, - далі тлумачила Анета.

- Господи! Знову терміни!.. Краще розкажіть, як проявлялася ця хвороба?

- У нього була порушена координація рухів. Погано говорив, свої бажання виражав на загал одним словом: "їсти", "пити", чи й узагалі жестом. Безпричинно сміявся... Їх, аутистів, називають іще  "дітьми космосу". На оточуючих вони на загал не реагують. Живуть у своєму світі - з кимсь розмовляють, до когось сміються, чи навпаки, супляться від невдоволення. Спілкуються з істотами, яких ми не бачимо.

- Нічого собі сторож!  - тепер підсміхався вже слідчий.

- Іще раз наголошую: ці питання до пароха! Він його підлеглий. Наш Фонд лише знаходиться на території храму. Насправді ж, ми жодного стосунку один до одного не маємо.

- Розумію. Ваша проблема лиш у тому, що Мадилюса вбили, чи знайшли на горищі вашої будови.  Та оскільки ви з ним стикалися, усе рівно мусимо вас опитати, - пояснив слідчий.

- Чи міг він кого затримати, налякати? - проясняв для себе картину слідчий.

Анета всміхнулась:

- Хіба лишень нетямущого дітвака, та й то виключно своїм виглядом... Це ж, фактично, рослинне існування...

- Людина – рослина. Це цікаво. А, чи не з’явилась у вас за цей час версія, як це усе таки, могло статись?  - слідчий врешті повернувся в бік Мартинишина.

- Версії, це вже ваша, а не наша царина... - осяяв слідчого приємною посмішкою шеф.

- Запитав вас тільки тому, що ви висунули свою версію, коли вас і не питали, - в унісон Мартиншину відповів слідчий.

- Люблю, коли люди висувають свої версії. Я ж абсолютно не орієнтуюсь у ситуації, та й нічого розумного мені у голову не приходить, щиро визнав Петро Павлович. Чи, не могли це зробити родичі, аби позбутись такого тягаря?

- Але ж ми не знаємо його родичів. Ми й священика практично не знаємо. Він віднедавна на парохії. Мали з ним лиш декілька коротких зустрічей. Це ж треба, аби акурат на території храму! Тепер маю зайвий клопіт й проблему, - бідкався Мартинишин, - знайшли б десь у рові, хто б і слідство вів?..

- Дякую усім за розмову, піднявся готуючись до виходу слідчий. Я змушений буду зустрітися із кожним, зокрема. Та, що до побачення!

***

Оскільки гостям з Німеччини треба було забезпечити культурну програму, подія не обговорювалась. Та працівники органів не дали їм забути про себе. Після обіду завітала слідча група з міського відділку й міської ж прокуратури. Уся екіпа ні з ким, не вітаючись, протупотіла через приміщення Фонду на горище будови. З годину вовтузились на горі.  Зійшовши у приміщення, міський прокурор прилюдно давав прочухана  Петру Павловичу:

- Чому ви не викликали собаку? Ви, що, не знаєте, що у нас є кінологи? Даю сто відсотків, що злочинець сидів би зараз отут у кайданках! Ви усіх уже допитали?

- Ні, - чесно визнав слідчий.  

- Як це ні?! Чим же ви тут увесь ранок займались?

- Ми бесідували.

- Ви, що, під шиза косите? - усе більше заводився прокурор, - кого тільки не зустрінеш сьогодні в органах! І вже до Мартинишина:

- Чи є тут окрема кімната, де ми могли б попрацювати?

- Хіба, що ця, - мовив Мартинишин, - але це робочий офіс і нам самим треба працювати, - мовив не гублячи незмінну посмішку.

- Це місце де ймовірно скоєно злочин. Ми взагалі  можемо опломбувати приміщення на час слідства.

Мартинишин посміхаючись розвів руками:

- Можу відпустити працівників додому? - запитав у прокурора.

Прокурор розмисливши, набрав по мобільнику номер:

- Хто з експертів оглядав тіло?- через плече запитав у Петра Павловича.

- Ружицький.

- Ружицького покличте! Клєбанов говорить.

- Коли буде висновок експертизи по тілу на Броневій?

- Чи не вдасться на сьогоднішній вечір?

- Гаразд, завтра, так завтра.

Заховавши телефон, знову окинув неприязним поглядом присутніх. Зупинився на чоловікові міцної статури, років сорока:

- Бакуменко, Петре Івановичу, беріть це убивство у своє  дєлопроізводство.

- Того, - кинув у бік Петра Павловича, - я устраняю від справи.

Виходив із приміщення ні з ким, не попрощавшись, за ним посунули й решта його екіпи, останнім плентався позаду, мов побитий псюра Петро Павлович. Озирнувся й кивнув, нам криву гримасу, яку йому так  і не вдалось розтягнути  у посмішку.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

своє дєлопроізводство.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 30-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 30-01-2015

Слідство вирахує вбивцю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідіуня, 29-01-2015

Слідство вирахує вбивцю

© Лідіуня, 29-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 29-01-2015

Діти космосу

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 28-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 27-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олена , 26-01-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.049452066421509 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати