Кінець світу настав якось неочікувано. Ніяких зловісних перезнаменувань. Жодної комети, жодного великого землетрусу. Навіть ніякої повіні десь на островах в Тихому океані, не те що всесвітнього потопу.
Мовчали птахи, не бісилися коти та божевільні, не пропадали миші. Ніяких колективних самогубств та анархії в мегаполісах. Залишки „Білого братства” все так же тихенько сублімували по своїх таємних схронах у Карпатах. Старі американські священики в широкополих капелюхах, що відомі на весь світ своїми показовими пророкуваннями близького Армагедону, якось помовчували - не сезон. І тільки менеджер індустрії вуду в Гаїті звернув увагу на те, що за останній місяць кількість новоприбулих зомбі зменшилася на 7% порівняно з минулим місяцем. Але таке буває. В цій сфері планування економіки - справа невдячна.
Та й відповідних центурій Нострадамуса в усьому його багатому творчому доробку не знайшлося.
Тобто, як ви вже помітили, жодних факторів, указуючих на скорий гаплик, не було.
Комбайни німецького виробництва гордо борознили поля Наддніпровщини у віковічній битві з самими собою за врожай.
Швейцарці йшли на черговий референдум.
Латиноамеріканці вже не перший місяць підраховували прибутки своїх країн після останньго сезону карнавалів.
Австралійці медитували на сіднейську оперу.
Тибетці теж медитували, але на свої пупки.
Китаєць Сун Ень одружився на китаянці Лі Бо, з якою в них уже було троє дітей.
Ейфелеву вежу все ще можна було побачити з будь-якої точки Парижу.
Тонули кораблі.
Невибагливі зомбі працювали на сонячних плантаціях Гаїті.
Дункан МакКлауд укотре, рефлексуючи за однією з загиблих дружин, рятував світ від інших супергероїв.
Десять тисяч людей у різних частинах планети одночасно копирсалися в носі.
Здавалося, світу б ще існувати мільйони років. Кохатися та розмножуватися.
А тут на тобі - кінець!
Ніхто навіть підготуватися не встиг.
Усе сталося швидко та непередб...
(На цьому рукопис обривається)
