Згідно зі скаргою мешканців міста Веселі Петрівці міськвиконкомом прийнято рішення про відлов з послідуючим виселенням на …енський кілометр усіх бомжів, з метою гуманізації суспільства (так сказано в постанові). Але люди навіть і не здогадувалися, що цією акцією вони отримають на свої голови інше зло, яке в порівнянні з бомжами несло вже не естетичну загрозу їх духовній манірності, а справжню собачу тиранію, бо, як то кажуть: благими намірами вимощена дорога до пекла. Тай звідки їм було знати, маючи совковий світогляд, про Божу задумку харчового ланцюгу в світобудові.
Отже люди якимось чином своїми діями необачно порушили в місті харчовий ланцюг, що природним чином регулював їх відносини (в даному випадку бомжів) і собак. Смиренним мешканцям міста, як сніг на голову, впали такі випробування, що потрібно було знову благати міську владу про денонсування своєї ж постанови щодо «гуманізації людських відносин».
Натомість собаки, позбувшись не без допомоги мешканців міста, своїх заклятих ворогів і відтепер очоливши харчовий ланцюг, були так вдячні прийдешній гуманізації, що не мешкаючи збільшили в рази своє поголів’я, вразі чого виникла нагальна потреба об’єднання в собачі зграї для захисту своїх годувальних місць.
Від собачої вольниці та гарного харчування, попід гаражами і на смітниках з’явилося багацько собачої малечі, яку сердобольні жителі, не шкодуючи харчових залишків, годували в своє задоволення досхочу, навіть не думаючи, за скудністю ума, що вже скоро із цих пухнастих чарівних колобочків повиростають здоровенні собацюги.
Для собак настали благословенні часи.
Назрівала вже й собача війна за поділ сфер впливу (тобто за територію).
…В привокзальному районі міста собачу зграю очолив кимось викинутий на смітник ще цуценятком, а зараз вирісши в здоровенного перевертня – природної помісі водолаза з двіртерєром – пес по кличці Астрал. Так його називали всі – від малого до старого: за сувору вдачу, безмежну відданість людському стану і непримиримість до залітних собак-проноз із чужої зграї. Ось тут він і стверджував свої лідерські здібності – собаки, по його команді, накидалися на пронозу з таким ґвалтом і злобою, що шерсть летіла клаптями, а в людей чуби дибилися від страху. Особливо це явище стало докучати людям по ночам, навіть діти почали жахатися у вісні, а бабусі молитвами благали в Бога захисту від собачого свавілля.
Взимку, собаки розподіливши поміж собою під’їзди будинків, зустрічали кожного жильця голосним собачим привітанням, вилянням хвостами і жалісним загляданням в очі з єдиною надією на щедру людську подачку. Така завзятість братів наших менших особливо збурила людей надмірним собачим рекетом дітвори, котра, таємно від батьків, стала задобряти всілякими смаколиками ненажерливих нахаб.
Якось тітка Ганна вийшовши з під’їду віч-на-віч стикнулася з Астралом, котрий вильнувши хвостом ще й несподівано гавкнув, щоб тітка Ганна чимось одарила його собачу світлість. Тітка Ганна з переляку спіткнулася і впала прямо на ганку під самісінькі лапи Астралу піднявши такий репет, що Астрал вже був і не радий своєму зухвалому жебрацтві. Саме цей випадок і поставив останньою крапку в протистоянні людей і собак.
Тітка Ганна в зговорі з сусідкою десь по знайомству придбали пацюкової отрути. Час ікс настав.
…Любимиця дітлахів, смирна і завжди пузата сука Пальма, що завше давала дітворі бавитися своїми цуценятами в нетрях гаражів за дрібну винагороду у вигляді цукерок, які ковтала з льоту, не розжовуючи, перша, з жадобою вагітної, з’їла підступну приманку і через деякий час осоловілими очима стала зирити в небо ніби відчуваючи близьку погибель, потім жалісно почала скулити і, нарешті схаменувшись, кинулася до людей за спасінням. Пробігаючи мимо дитячого майданчика її колихнуло ніби сп’янілу. Передні лапи миттєво підігнулися і Пальма, з усього маху, мордою утнулася в пісок. Задні ноги ще інстинктивно ремиґали в передсмертному танцю, чим викликали дитячий регіт.
– Мамо, мамо! глянь, Пальма танцює і плаче! – скрикнула дівчинка Софійка показуючи пальчиком на бідолаху. Пальма, розумними очима страждання, виказувала всю свою безмежну любов до людей благаючи спасіння, з очей горошинками котилися сльози, а з пащі вже з’явилася кровава піна. Мама Софійки зрозуміла в чому річ і затулила очі дитини. Софійка пручалася, але мама взявши на руки дитину мерщій пішла геть.
– Матусю, а чому в Пальми текли слізки? – допитувалася дитина.
– Ті собачі слізки, люба, від людської жорстокості .
Тітка Ганна у вікно кухні, з видом на дитячий майданчик, злорадісно зирила на своє смертоносне дійство.
