Взимку легко ховатися. Ховатися під куртками та плетеними шаликами та рукавичками від пронизливого холоду. Ховатися зовсім без макіяжу за свіжим рум’янцем. І не боятися, що хтось помітить. Ховатися під теплим пледом від протягів зимової заметілі. Ховати свою душу за теплим читанням зимових книжок. Заварювати собі настрій у теплих кухликах зеленого чаю. Наминати помаранчеві мандаринки-клементинки.
Зима,то час для роздумів. Для впорядковувань своїх власних думок. Це час сповільнений, стишений, приглушений. Час розвантаження свого життя, відпочинку. А ще то час для підведення підсумків року, місяців, тижнів, днів, годин, хвилин, митей. Також це час будування нових планів, нових зустрічей, нових мрій, нових можливостей, нових радостей та нового щастя. Це можливість для довгих вечірніх посиденьок в затишній теплій кухні і смакування печених яблук з корицею й шматочками тушкованого гарбузика.
Люблю такі миті! Хоча зиму не люблю геть! Але якщо вона приносить свої лагідні корективи у життя, то чому б її не прожити з розумом і серцем. Вона дарує нам багато подарунків, а ми вже самі вирішуємо, які з них приймати, а які – ні. І я вирішила прийняти її дарунки.
Вони такі прості. Іноді – наївні, наче діти. Але вони дуже дорогі моєму серцю! Така собі тепла зима.
Довгі зимові вечори наче створені для домашнього затишку та романтики. От я їх і використовую по повній програмі. Один вечір для читання солодкої книжки «Енн із Зелених Дахів» Люсі- Мод Монтгомері. Другий вечір – для перегляду якогось романтичного фільму, типу «У дзеркала два обличчя» чи класичного «Гордість та упередження» Джейн Остін. Третій вечір для затишних розмов з улюбленою подружкою за горнятком гарячого лавандового чаю та звірювання їй найпотаємніших таємниць. Інші вечори – для веселого щебетання з дітлахами, перечитування їх улюблених віршів. Для романтичних сніжних вечірніх прогулянок з коханим. Для романтичних вечерь чи то вдома, чи то в затишній кав’ярні. Ще інші вечори – лише для себе самої. Створені, щоб зайнятися улюбленою справою – шитвом, вишивкою, декупажем, малюванням, співом, танцями. І ніхто не може порушити ту гармонію тих зимових вечорів. Лише сама зима! Але вона цього не зробить, адже її тішить, що в її присутність ми дозволяємо собі найприємніші речі.
А ще зима, то гарна пора, тому що вона віщує весну. Як же добре після стомлених днів перейти у легкі, повітряні дні весни. Взимку очікування весни найгостріше і найприємніше.
Зима стомила своїм постійним нашаруванням одежі на собі. Теплі куртки та пальта важіють, а теплі шалики і рукавички, за якими майже пів року ховалися щоки, носи та руки нарешті звільняться від кайданів важкості і сонливості. Весна привнесе свою легкість у повітря та настрій. Але саме її очікування узимку – найсолодше з усіх приємних очікувань.
Мабуть зима потурбувалася, щоб її дні були більш одноманітними та сірими, щоб ми оцінили і пізнали радість оновлення весняного життя. Щоб ми знову захотіли жити по-новому, щоб своє стишення змінили на бурхливі емоції й події. Щоб впродовж весняно-літніх пригод ми всотували усі барви життя. І тоді, коли знову настане зима ми змогли з довірою віддатися їй. І знову впорядковувати свої думки, свої життя. Знову могли кутатися у куртки, у затишні ковдри та плетені шалики. І потішати себе, яка все ж таки тепла ця зима!
