Люди звичайно найрозвиненіші істоти на землі, але їх як всіх інших земних мешканців, рано чи пізно чекає смерть. Інколи кожен із нас задумується про це. Допоки ми молоді, сповнені сил та життєвої енергії,нам здається що весь світ належить нам і ми просто повинні підкорити його. Мало хто задумується про те що цей шлях підкорення світу занадто тернистий, нам здається що ось світ відкриється перед нами, і в наше життя увійде щось незвичне, дещо особливе, і це відчуття неочікуваності наскільки прекрасне,що будь які негаразди здаються нам тільки маленькими невдачами ,на шляху до вершини.
З часом приходить розуміння, що життя занадто тяжке та болюче, а світ дуже жорстокий, особливо до таких самовпевнених тюхтіїв, які вважають себе особливими, і що весь світ належить їм. Він не любить цього, і дуже жорстоко карає таких людей... Тут в гру входить доля, сестра і вірна подруга. нашого насиченого та непізнаного світу . Вона як руки гончара , відтворює на станку,те що в голові у майстра, саме від неї залежить форма глечика, форма душі.....
Я сам керую своєю долею.... Це найперша людська помилка. Ох як вона не любить оцих вершників, які намагаються її осідлати, таким дістається найбільше. Доля ламає нас щоб , зробити нас тими які ми є насправді, адже на кривих коріннях дерева стоять міцніше. Як не крути а цей період є найскладнішим у нашому житті, і настає він не завжди у молоді роки, взагалі вік не головне, адже душа безсмертна. Де б ти не був, яке б положення не займав у суспільстві, рано чи пізно, як що тобі вдалося осідлати її, вона тебе скине як не приборкана кобила і в цей момент тебе поглине жорстокий світ, він проковтне тебе навіть не поперхнувшись. Зламає кожну кістку твого тіла, отруїть твій мозок та затьмарить розум, закує твою душу і скормить своєму псу, якого називає совість, а потім виплюне тебе десь на узбіччі дороги.... Далі все залежить від ваших сил, хтось розправляє крила і пробує піднятися вгору, оминаючи зустрічного вітру та поганої погоди, дехто б"ється в бетонну стіну , не бачачи інших шляхів, інші повільно падають вниз, на поталу стерв"ятникам власної душі, але є і четвертий спосіб, це звільнення...........
Таким виплюнутим на узбіччі дороги власного життя, виявився і я.
Колись, будучи молодим та сповненим сил, тримаючи в руці мечете виковане із власних знань, я прорубував непрохідну тернисту дорогу,просуваючись вперед із гордо піднятою головою, я не помічав як знищував на своєму шляху квіти. Ці квіти були проблиском світла, та чимось надзвичайно приємним і життєрадісним на цьому не легкому шляху, вони були джерелом щастя тим що живило мою душу. Лише з часом озираючись назад, приходило розуміння того що коріння цих квітів виходили з твого серця, лишаючи їх життя ти лишив себе простого людського щастя, вбивав в собі кохання до звичайних речей, які були послані тобі Всевишнім. Хотів більшого і гнався в перед за невідомим ......
Після останнього зрубаного тернового куща, білий проблиск світла ніби електричний струм пронісся крізь твоє тіло, після тимчасового шоку приходить відчуття того що ти прокинувся, і все що було до цього розсіюється в тумані минуло...Постає питання. Що далі ? Стоячи перед дзеркалом ти не віриш своїм очам, дивлячись в своє відображення. Хто це господи ? Невже це я ?
Дістаєш із шафи старі фотоальбоми загорнуті у обгортку із старих шпалер , за які колись мама лаяла, і починаєш передивлятися фотографію за фотографією, вдивляючись старанно у пожовтілий фото папір. Перегортуючи сторінку за сторінкою, намагаєшся відстежити та уловити той момент, коли ти став змінюватися, коли ти перестав бути самим собою, намагаєшся зрозуміти як ти опинився на узбіччі збитий з шляху, ти навіть не розумієш вже куди ти йшов....
Сльози скотюються по обличчі, дивлячись на фотографії людей, з яким був щасливий, яким подарував щастя та надію, а потім зламав та викинув з свого життя, як не потрібну річ... Так хочеться повернути час назад, так хочеться змінити все... Нажаль це вже не можливо, що зроблено те зроблено, змінити що було вже не реально, але ніколи не пізно виправити те що є...
Так і ти знаєш що роботи, потрібно лише дістати телефонну книгу та набрати потрібний номер. Попросити вибачення у тих кому зробив боляче , кому заподіяв зло. Чи допоможе? Можливо, але однозначно тим іншим на іншому кінці телефонного дроту, буде приємно чути твоє розкаяння.... А потім залишиться найголовніше, пробачити себе і ох, як це не легко. Саме тоді людська душа знайде спокій...
