...Дівчину звали Томкою. Як я довідався при знайомстві, вона з подругою на кілька днів приїхала до цього невеличкого кримського містечка на відпочинок...
Ми зі знайомим хлопцем хотіли "зняти" цих дівчат на дискотеці нічного бару. Якось воно не дуже-то у нас і виходило- дівчата хотіли спершу танцювати, а ми ні- хлопець назавтра від"їжджав додому і мав клопіт збирати речі (ми з ним випадково познайомились в місцевій "розливайці").
Загальні інтереси швидко об"єднують. Трохи випити і поговорити, щоб було не сумно, познайомитись з дівчатами, що звичайно приїздять на відпочинок парами... Я ж зоставався, часу в мене було вдосталь, і тому я не надто аж переймався швидкими випадковими зустрічами.
"Перемоги" в нас вже були, тому бесіда наша з дівчатами була доволі спокійною. Ми дізнались, що дівчата досить інтелігентні, з освітою. Томка, худенька струнка дівчина, була непоганою, єдине, що в ній мені не дуже подобалось, то це аж надто "гордий" профіль її носа, а також якась прохолода в бесіді. Подруга була більш жіночною, миловидною, у нас обох були на неї "западання", але саме через це ми не могли дійти згоди, котра дівчина кому дістанеться на цю ніч, а на якісь збочення зі сторони цих інтеллігентних дівчат годі було взагалі сподіватись.
Врешті вийшло так, що дівчата зажадали танцювати, нам це набридло, і ми, як справжні пересичені "мачо" сказали їм щось на кшталт "до зустрічі під столом" і пішли.
На другий вечір я прийшов до бару один, з досить гидким настроєм. Знайомий поїхав, як завжди в такому випадку, було сумно, я присів за столика і заказав випивку. Сутеніло. Десь неподалік за красивим старим парком шуміло море, тривожно тріскотіли цикади, вечірня прохолода заспокоювала думки, хотілось просто провести вечір у солодкому напівзабутті відпочинку...
Раптом чийсь знайомий жіночий голос мене окликнув. Я підняв очі, переді мною стояла Томка в тонкій білій сукні, яка підкреслювала стрункість її тіла і легких сандалях на красивої форми ногах. Я привітався без особливого ентузіазму і спитав, де її подруга. Ї почув доволі дивне...
Подруга, виявляється, "знялась" вчора з якимсь хлопцем і фактично кинула бідолашну Томку саму. До житла їй довелося йти одній-однісінькій, і які катування самотності пережила бідолашна дівчина за цю ніч, один Бог відає... Та ще гірше- "подруга", якщо її можна взагалі такою назвати, вже перебралася до житла свого "бойфренда", навіть речі своі туди перетягла, і в гордовитій самотній злобі Томка вирішила поїхати з цього місця свого смутку якнайшвидше...
"А сьогодні що робитимеш?"- спитав я, ще не дуже розуміючи, чи потрібне саме зараз мені це питання...
"Може, давай потанцюємо..."- невпевнено і "не в тему" сказала Томка, якось соромливо відводячи очі. Мабуть, учорашнє її "намбер ту" в нашому загальному невиконаному дуеті не додавало їй ні драйву, ні упевненості. Сам не знаю чому, але якийсь беззахисний вигляд її визвав у мені приплив тепла до цієї дівчини... І- впевненості в собі...
"Слухайте, Томко!- це був єдиний раз, коли я назвав її на "ви"- Томка одразу перевела все на "брудершафтне" "ти"- навіщо нам ці "дикі танці"? Якщо Ви з горя вирішили залікувати свої рани, когось "підчепивши", то ось я до Ваших послуг. Тільки не заставляйте мене гасати по цьому бару, як скажену мавпу. Візьмемо випити з собою, та ходімо до моря. Любите купатись оголеною?"- видав я на єдиному дусі досить нахабну пропозицію.
"Тільки я плавати не вмію..."-якимось дивним голосом сказала Томка, і в її виконанні це прозвучало, як однозначне "так"...
...Ми йшли темною романтичною алеєю парку, я поклав руку на тонку талію дівчини і всю дорогу відчував легке здригання худенького тіла... Томка йшла, тиха і мрійлива, як сама покірність...
...Ми спускалися до моря по крутій каменистій стежині, допомагаючи одне одному, як давні друзі в скруті і торкаючись при цьому одне одного. Мені пасувало, як довірливо Томка дозволяла брати її і за талію, і за руки, коли вона мало не летіла шкереберть з узгір"я..
"Слухай, а ти в цій темряві не боїшся мене? Все ж ми сам-на-сам, що хочу, те з тобою ї зроблю"- трохи грайливо спитав я їїї. Звичайно, нічого подібного мені і в голову не могло прийти зробити насправді при моїй повазі до жіночоі статі, та в цей момент чомусь захотілося додати "драйву" з легким елементом жіночого переляку.
Вона якось дивно зупинилась і, ставши рівненько, глянула на мене знизу вверх блискучими очима. "Роби що хочеш. Якщо хочеш, то просто зараз..."- і потяглася рукою до пуголовки на комірці плаття...
Я, хоч і був ще той "боєць", чомусь трохи зніяковів.- "Часу в нас досить. Ідемо, спершу скупаємось"- сказав я, якомога спокійніше, тамуючи своє хвилювання. Хоч я і готувався до не надто довгого "розвитку сюжету", та все ж не чекав, що все станеться настільки швидко.
"Як скажеш. Я вся твоя"- покірно сказала Томка, і ми спустились до води. Ми йшли краєм урвища до великих каменів, що сіріли вдалині. несучи в руках сандалі та пакунок з випивкою, і тепле літнє море приємно лоскотало наші босі ноги.
На великому пласкому камені ми роздяглися догола, я пірнув, виринув ї дивився з води. як обережно, тримаючись руками за камінь, сходить у воду Томка. Вона й справді не уміла плавати. Я підплив і грайливо, узявни її за талію, потяг на глибину.
Бідолашна Томка ухопилася руками за камінь, і хоча не опиралася моїм рукам, тремтіла так, що я вирішив не дуже "напирати" в забавках з нею саме на купання. "Я боюся"- мало не схлипуючи, з благанням у голосі сказала вона мені, і я покинув її хлюпатись по пояс у воді на мілкоті, а сам, вже впевнений у майбутній перемозі, в мажорному настрої поплив до глибини серед спалахуючих в нічній воді зірок планктону...
До чого ж приємно купатись у морі повністю голому, коли всим тілом відчуваєш, як вода охоплює і пестить тебе, мов ніжна коханка!.. Нічне море чарівне ї дивне, воно вабить і затягує, як нічні лісові вогники ваблять заблукалого мандрівника все далі і далі... Тихий плескіт набігаючих хвиль заспокоює нерви, хочеться лягти у воді, розкинувши руки і ноги, і заснути, як на коврі з духм"яних трав... Я накупався і повернувся до каменю.
Томка сиділа на ньому гола, обхопивши руками коліна. Вона пахла морем... Чи то- море пахло нею...Я піднявся на камінь, присів біля неї, обхопив одною рукою плечі, а іншою ковзнув уздовж її тіла від невеликих грудей і тремтячого животика до самого поголеного вологого лона... "Роби зі мною, що хочеш..."- прошепотіла дівчина і ніжно обняла тонкими руками мою шию... Я поклав її на камінь і повільно увійшов у неї...
"Хочеш роздивитись, ЩО ти взяв?"- раптом спитала Томка, дивлячись на мене розширеними від пристрасті очима. Не чекаючи відповіді вона піднялась і легко скочила переді мною на сусідній камінь. У відблисках прикордонних вогнів у морській хвилі точена фігурка дівчини здалась не просто привабливою, ні... Мабуть, коли древні греки уперше бачили вироби своїх скульпторів у храмах, античні статуї викликали у них не більше захоплення, ніж у мене в ту мить до цієї загадкової дівчини, яка ще вчора здавалась мені досить таки посередньою... Де ж тоді були мої очі?..
Я не зміг дочекатись, доки Томка намилується сама собою, піднявся, взяв її тремтяче, прохолодне, гладеньке, наскрізь чутливе тіло і поклав на теплий камінь... Вона лягла, відкинувши голову назад і покірно розкинувши руки... Біла на темному... Це відчуття... Мабуть, щось подібне відчували прадавні Волхви-друїди, коли клали на заклання на священний камінь оголених дівчат, приносячи їх у повний місяць у жертву богам лісу і плодоріддя...
Що це було? Шал? Пізнання досконалості? Потік найвитонченіших безумств? До того ж все було так ніжно-пластично, наче коли дитина виліплює з пластиліну якусь фігурку раз за разом, доки, задовольнивши дитячий естетизм, не триматиме в руках жадану ляльку або метелика...
Ми пили вино. Ми курили сигарети, повільно затягуючись, одну на двох, насолоджуючись саме цим дійством передачі її від вуст до вуст... І- знову зливались одне з одним в палкій нестямі... Потім поснули просто на теплому ще від днівного сонця і зігрітому нашими тілами камені...Так ми й зустріли світанок.
Потім ми стомлені йшли назад, перед крутим підйомом Томка взулася сама, і вставши на коліна, взула мене, поцілувавши мені ноги... Ми йшли по вранішньому містечку, зустрічаючи по дорозі перших заспаних курортників, і не було в цьому світі людей, щасливіших за нас двох...
...Вона, звичайно, нікуди не поїхала. Ми оселилися удвох, зрозумівши, що насправді наш відпочинок лише почався з тої миті, коли я довідався, що дівчину звали Томкою...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470767
рубрика: Лірика
дата поступления 07.01.2014
автор: Сокольник
