Перша.
Перед візитом в її домівку, хотілось прикупити не квіти/тортик/алкоголь, а відерце з фарбою, чи то хоч нову скатертитину. Жила вона з батьками в спальному районі мегополіса в славнозвісній «хрущовці». Батьки все життя щось та й робили, та все ж ,щось заробити їм так і не вдалося. Жили паскудно. Диван, на якому виросло не одне покоління, автоматично дорівнював сірому буттю. А як вже повелося, бідність дружить з брудом. Невипранні штори бездоганно доповнювали обшарпані шпалери, а плями від різдвяної качки прегукувалися з великодніми плямами від червого вина. Насправді, квартира не була вже аж такою невиліковною, і зарплати не були вже такими дріб'язковими. Та коли ти вже топишся в цій сірості то абсолютно й безлідно. Спочатку ти звикаєш, а потім і міняти щось, якось, незручно. Ментальність батьків прикипіла й до Першої . Диван здавася зручним, штори випрем наступного тижня, а шпалери… ну не гірші вони як сусідів, і на тому дякую! Все було нормальним, звичним, повторяюсь, не гіршим ніж в судідів. І одвічно б так жити, і топитись і не втопати, та до втрати сірих окулярів било очі їй багатсто. Воно переслідувало її повсюду. Вітринами маганинів, колишніми однокласницями, машинами священників. Особливо однокласницями, звісно. До них, чомусь, доля любязніша. Приносили їх радість хіба-що газетні шпальта, в яких описувалось про негаразди зірок. Мріями та надіями вона й не окутувалась. Більшість живе ж так, значить, хтось пробував щось змінити, значить, не вдалось. Перша була нещасною.
Друга.
Вона любитиме фільми, які дивите ви, вона обиратиме морозиво на смак, як в хлопця за сусіднім столиком. При цьому вважатиме свій вибір абсолютно обдуманим, зваженим та самостійним (!). Зараз розвилося цих мотивуючих книг, як циган біля церкви на храмове свято. Ось для кого їх все-таки друкують. Її батько був досить таки обачливим чоловіком, тому вдруге одружувався вже через самовите кохання, яке проходить, поступаючись місцем першим проблемам, а по розрахунку. Його обраницею стала дочка місцевого багатія, менша від нього років так на десять. Проти вона не була, так як батьки-багатії, як правило, врай рідко бувають ще й батьками-батьками. Забагато, як би. Тому чоловік-батько, їй якраз підходив. Та й загалом, закохати в себе сімнадцятирічну тихоню досвідченому чоловікові не важко. Людська обачливість існує хіба що для розваги богів, а багатії для того, щоб колись банкурутувати. Тому особливих благ вони не нажижили, поповнили нішу середнього класу. В нашій країні і це вже є неабияким показником. Вісімнадцятирічна мати, одружена за чоловіком, який ніколи її не любив, маючи за батька чоловіка, який ніколи не виділяв їй потрібної уваги, виховала і в дочці почуття безпорадності, покірності та ілюзорної надії. При даному портреті досить таки підходить сестринська справа, недавго вчитись, досить жіночно, не амбіційно .Другій подобається, чи то мама порадила... не важливо. Перше кохання, з тим таки старшим хлопцем, сином друзів батьків, яке виношує, мубуть, ще з дитсадку. Не романтично, практично. Він її не кине, бо вже за старий возитись з новими відносинами, вона його не кине, бо вона Друга. І як бонус подруга з схожими комлексами. Друга жила за інерцією, точніше й не скажеш. Та чомусь, завжди заздрила, цим дівчатм, які могли виїхати вчитись за тисячі кілометрів, чи взагалі не податись в університет, чи пофарбувати волосся в кардинально інший колір, чи одружитись на іномцеві, варіантів безліч. Та незмінним залишалось одне, здається, вони мали смак до життя, вони вміли жити, а Друга ніколи тільки проживала… Друга почувалася нещасною.
Третя.
Третя розуміла тих самогубць, чиї родичі та друзі волали після їх фатального вчинку: «Це вбивство! Він не міг! Він виглядав таким щасливим!» Міг. Здавалося, Третя живе в прекрасній сім'ї амбіційної, активної жінки та турботливого, люблячого чоловіка. Насправді, Третя жила в сім'ї матері-ідеалістки, яка окрім стрімкої кар'єри, й соціального життя ще мусила (для галочки) обзавистись не менш зразковою сім'єю, та того ж таки люблячого чоловіка ( не батька), якого колись вгараздило по вуха закохатись в ідеалістку, і врятувувати її від соціального гріхопадіння, взявши її заміж вже вагітну та абсолютно принижену єдиним її коханням. Тому батько Третьої (чи не батько),так і не дочекавшись взаємності від своєї законної дружини, (бо кохання на її шляху вже траплялось, та й повноцінне – нещасливе) вдарився в різні прояви алкоголізму й легкої наркоманії, навіть зраджувати пробував – не сподобалось. Можна здогадатись, що дитинство Третьої проходило через дрімучі ліси величезної емоційної напруги. Дивні віжносини батьків, страждання кожого з них окремо, недосказаність, внутрішнє суммятя. Й це все на фоні зовнішнього завуальованого сімейного благополуччя. Не важко здогадатись, що всі ці фактори привели батьків до найбільшої помилки – недолюбили. «Недолюбили» згодом може вилитись в численні течії. Третя відчувала абсолютну дисгармонію двох світів – свого зовнішнього існування і внутрішніх переживань. Її все боліло: боліли чиїсь слова, боліли спогади, боліли припущення. Боліла та вселенська абсурдність, яка смолою витікала з кожної шпарини. Вона не мала імунітету проти цього, не мала «долюбили». При цьому вона могла зранку прокидась без якихось очевидних симптомів депресії. Напрочуд всім знайомим, подалась не в престижний вуз (позаяк неодноразово приймала участь в конкурсах з точних наук, навіть стала стипендіаткою Міжнародної програми), а в педагогічний університет. Не від великої любові до дітей, а від любові до шуму та гамору, які приглушували голос власних думок. Третя ж нікому не заздрила, бо була переконана, всі ми по-своєму нещасні.
