Відомо, що Зло - привабливе. Його страшна естетика - надміру спокуслива. Зло спокушає самого себе. Витворює зі самого себе свою облудну структуру, ієрархію, яка зачаровує і зваблює.
Сьогодні в ЗМІ прочитала інформацію, що було затримано на території Донецької області дев´ятнадцятирічну дівчину на ймення Анастасія. Снайпершу. У статті були виставлені і фото зі соціальних мереж тієї затриманої. Дивлюся на ці фото і коментарі під ними і не можу очам своїм повірити - і водночас від своєї ж наївності жахаюся. Жаxaюся того, що бачу. А бачу я молоду, вродливу, довговолосу і усміхнену дівчинку. Так, таки дівчинку - не надто висока на зріст, тендітна - справжня ще "напівдитина", бо погляд ще - такий невинний.. Але у Зла завжди погляд, як у ангела - невинний і безхитрісний. Читаю далі. Показані світлини з казарми - себто теперішньої казарми - себто колишнього гуртожитку для студентів Донецького державного університету, українського, звісно. Мною починає теліпати. Там, на тих світлинах оцей "янгол з дитячою усмішкою" не одна. Вона в оточенні своїх подруг-колег - такиж же молодих дівчат, снайперш. Всі дівчата в уніформах, на котрих почіплені стрічки "колорадів". В руках - збpоя. Дівчата веселі, обнімаються, позують зі збpоєю у різних ракурсах, навіть спрямовують свої гвинтівки у фотооб´´єктив - для інтенсивнішого ефекту. Я уважно розглядаю ці світлини. Що вони роблять, якого такого щастя шукають на війні? Хто ці дівчата? Жертви путінської шовіністчної пропаганди? Чи хижаки-бестії, які заради ласої кістки від свого господаря продали душу Дияволу? На світлинах виглядають дуже щасливими. Читаю далі - не можу відірвати очей від тексту: на душі і свідомості у Насті вже десять наших бійців, яких вона "ліквідувала". Звісно, за наказом. З її щасливих усмішок здається, що не лише за ним. Вона це робить добровільно і хизується тим.
Буде мати колись її душа спокуту? Усвідомить це?
Зло має гарне і спокусливе обличчя.
******************
Влітку, коли я приїздила до Львова, один хлопчина, що повернувся з АТО на декілька днів у відпустку, мені розказував про дівчат-снайперш. Мовляв, вони - найжорстокіші. Не хотіла цьому вірити. Розказував страшні речі. І те, яка доля одну із них спіткала, коли потрапила у руки наших збожеволілих бійців, які втратили від "її руки" своїх побратимів. Але я тепер не про це.
Естетика війни.
************
Восени натрапила на ще одну статтю. Дві дівчинки-сестрички - п´ятнадцятирічна і шістнадцятирічна, громадянки Австрії, покинули свою країну і подалися шукати своєї "щасливої долі" як джихадистки в так звану "Ісламську державу". Мотиви були більш-менш зрозумілі: дівчата - уродженки Косова, батьки мусульмани - тягнуло дівчат до своїх, здається, коренів. Але що не зовсім стає зрозумілим, так це те, що і попри мусульманську віру, яку їм ніхто не забороняв, вирішили стати на кривавий шлях. А ще дивнішoю видається ця різка "переміна", що дівчата змалечку виховувалися в Австрії. Виростали поміж решти австрійських дітей, не були ізольованими від суспільства. І жили вони нормальним, цивілізованим життям, навчалися і ходили розважатися, та і вдягалися, як більшість їхніх одноліток - міні-спіднички чи вузькі джинси, кокетливі футболочки з відкритими плечима. Я також довго дивилася на їхні світлини "до" і "потім". На світлинах "до" - дві чарівні, вродливі зеленоокі дівчинки з русявим довгим волоссям - вони би могли у казках грати ролі принцес. На світлинах "потім" - загорнені у чорний хіджаб худорляві, примарні постаті з блідим обличчями та погаслими очима. Однієї зі сестер вже немає між живими. Друга - і надалі воює за "святий Джихад".
Зло вміє спокушати. Зло має свою естетику.
--------
*написано нашвидкоруч - під впливом емоцій від подій з останніх днів.
