Загальний вагон був переповнений. Спека, запах поту й немає грошей навіть щоб води купити. Кудись заповзти й зникнути від усього цього, але заповзати нікуди. Друга й третя полиці зайняті баулами, поруч сидять два п'яних мужики із золотими зубами. Обидва товсті, з наче вирубаними сокирою обличчями, як у мерзотників в казках. Не вистачає тільки бородавок на носах. Мужики усе регочуть, пошепки розповідають один одному як їбали якусь блядину біля вокзалу, а потім дали їй по морді й не заплатили. Вона намагалася гнатися, заплуталася у власних трусах і з розгону впала на асфальт.
Отут вони зовсім вже заливаються своїм громовим реготом, починають бризкати слиною і кахикати, не в силах стримати увесь свій захват. Їм так весело, що це мимоволі передається всім поруч. Він відвернувся від них й сам посміхався, уявляючи, як ця бабища заплуталася у власних трусах і йобнулась. Відразу думки скакають на те, що добре б поїбатися. Скільки років дрочильні, а тепер би живу бабу, у руки її взяти, відчути! І миттєво у штанях заворушилося, ожив товариш, засіпався. Тільки дарма, немає поки ніяких баб. От вже коли приїде, тоді вже щось улаштує. Яку-небудь поблядушку знайти, щоб без претензій і виїбати.
Розкотистий регіт, мужички випили ще по однієї й знову сміялися, смикаючи по полиці своїми пітними задами. Усі повторювали одне й теж, ніяк не могли насміятися.
-З розгону, як їбанеться!
Помирали прямо, так весело. Коли трохи заспокоювалися, то йшли палити. Він би теж пішов з ними, стрельнув би цигарку, але була підозра на туберкульоз і лікар у колонії сказав, що краще не палити. Налякав. Він потім довго мацав свої впалі груди, начебто хотів вищупати цей самий туберкульоз. Звичайно, він розумів, що в будь-який момент може заразитися, пів-камери кахикало, але все одне було не по собі. Добре хоч під кінець строку, а так би загнувся. Він працював у столярному цеху, робив труни, то часто бачив мертвих туберкульозників. Від цього в основному й вмирали. А він виживе, на волі інша справа, на волі харчування, свіже повітря, баби. Баби, як він скучив за бабами!
Мужики повернулися й знову сталі розповідати про свій випадок і знову перебивали один одного, уточнювали, змагалися в барвистості, несли щось вже зовсім фантастичне й реготали далі. Догадався, що коли виходять у тамбур, те не тільки курять, але й закусують. Жадібні, могли б і тут, але не хочуть пригощати. Народу то багато сидить. Виходять у тамбур і жеруть там варені яйця й сало. Чуяв по запаху. Він навчився учувати навіть трохи їжі. Коли постійно зводить живіт і хочеться жерти, усьому навчишся. Зараз знову зводило. Сніданку не дали, сунули квиток і сказали їхати. Грошей - ані копійки. Він то заробив біля півтисячі, але сказали, що грошей нема, за електрику платити ледве збирають. А без електрики такому закладу як колонія неможна, то куди вже всяким зекам платити.
Нічого, дотерпить. Поїсть у матері. Вона хоч і вийшла за якогось мужика, але погодувати мусить. Хоча останній рік перестала писати листи й слати посилки. Думав, що здохне. На каші із сіллю й картоплі довго не протягнеш. Тим більше з тубриком. Добре хоч амністія. Два з половиною року й скостили.
Пішов у туалет вмитися й попити води. Спекотно, сонце било прямо у вікна, розжарюючи все навколо. Стояв у черзі, біля смердючого туалету й дряпав піднебіння пересохлим язиком. Їде додому. Відсидів і їде. Коли все трапилося, він навіть не розумів як це, десять років. Перший час у колонії рахував дні, обчислював скільки залишилося, дратувався, що час ледве повзе. Потім звик, втягся й жив собі, не дуріючи всякими мріями.
Мрії він давно покинув. Він же спершу сподівався, що суд зрозуміє. Потім, що відсидить і почне життя з початку. Відновитися в інституті, доучитися, інша хуйня. Роки два він на цьому тримався, а потім вилаявся й забув. Який, у дупу, інститут, який початок! Він вийде в тридцять із великим строком і без здоров'я. Кому він потрібний? Він лайно, сміття! Отак от.
Нарешті, дійшла його черга. Зайшов у кабінку з обробленим очком, відкрите вікно із тріщиною, тепла вода яка викликала нудоту, а спраги не вгамовувала. Намочив собі голову й пішов назад. Сів на полицю й закрив очі. Він умів вбивати час. Чи то спати, чи то просто відключатися. Закриє очі й міг сидіти годинами, ні на що не звертаючи увагу. Нехай спека, нехай регочуть ці мужики, смердить потом, хочеться їсти, хочеться пити. Нічого, бувало й гірше. Спека – ніщо у порівнянні з холодом. Якось колонію відключили від газу. Почали топити дровами і вугіллям, але цього вистачало, лише, щоб труби не замерзли. У камерах було по три градуси. Не можна було навіть спати, тому що холод. Лежали під двома ковдрами, одягнені, совали до тіла газети. Блатота забирала матраци й вкривалася ними. Були бійки, двох підрізали. Чоловік двадцять за той тиждень померли від холоду. Він урятувався, тільки тому, що працював у столярці. Розпалювали грубку й сиділи навколо неї. День у теплі, а ніч терпів. Вижив і запам'ятав, що гірше холоду немає нічого. Жара - ніщо.
Він задрімав, потім тряснуло, відкрив очі і побачив жіночий зад. Проїжджали повз якогось села, а там на городі поралася ще молода дівчина. Сапала в одному купальнику. Дупа на заздрість. От би цю бабу та сюди! Він ледь не заскавчав від хіті, але примусив себе прийти до тями і став думати про всякий дріб'язок. Потрібно було зупинитися, приїде в місто, а потім. Навчився стримуватися. У камері ніколи не дрочив, тільки на купу стружки в майстерні, поки нікого немає. Таке бувало рідко, але коли вже траплялося, то дрочив по кілька разів відразу, щоб заспокоїти організм. А міг би стати півнем, вірменською королевою, дамою, Додиком, Жосею, акробатом, батоном, голубцем, козлом, Люською, підором, Свєткою. За гратами багато назв для пасивних гомосексуалістів. Коли він попав в колонію, то був молодий та гарний, то на нього почали зазіхати. То запропонували грати "на просто так". Але він чув, що в тюрмі краще не грати. Потім його лякали, казали, що все одно, нікуди не дінеться з підводного човна, кілька разів просто нападали, зразу по кілька чоловік. Він відбивався з упертим завзяттям, бо ще сподівається на нове життя. Якось зламав ніс і руку одному з нападників. Більше не лізли.
Битися він умів. Ще на другому курсі інституту його побили. На танцях прискочили якісь гопники й побили всіх підряд. Він стояв, палив біля туалету, залетіли кілька хлопців, звалили з ніг, били, втекли. Було дуже образливо, у першу чергу від власної безпорадності. Він навіть не знав, що робити. Тупо дивився, як до нього підбігали, били в обличчя, потім місили ногами. Пішов на карате. Оголошення побачив і пішов. Навчитися захистити себе. Перші кілька місяців радості неофіта. Із захватом заучував японські терміни, вдома тренував удари, купив навіть порвану боксерську грушу з рясними латками. Лупив по ній й почував свою силу. З кожним днем ставав усе більше впевнений, що не буде стояти як вівця й дивитися на власне побиття.
Потім масляна. У парку свято, світило сонце, шашлики, випивка. Він був з одногрупниками, трохи випивши, свято ж. Сміялися, двоє лазило на стовп за подарунками й не долізло. Однаково було весело. Тут ще познайомилися з веселими дівчатами, справа йшла начебто б до того, щоб їхати продовжувати вечір у гуртожитку, а там і до ліжка недалеко. Він дивився на дівчаток, вже придивився собі одну високу білявку, коли підійшли четверо. Чорні, теж хмільні, з недобрим блиском у впевнених очах. Щось там про дівчат пожартували. Спершу усі зробили вигляд, що не помітили. Ті сталі поводитися нахабніше. Двоє дорослих чоловіків і двоє хлопців, вони дивилися на студентів презирливо, наче не помічали. Напирали, лізли, майже лапали переляканих дівчат.
Він спершу злякався, а потім згадав удари. І намалював собі красиву схему, як завалить їх всіх сам. Одного у груди кулаком, другого ногою по яйцях, третього по голові й останнього по колінній чашці. Вони стояли дуже зручно, але відчув, що ситуація для бійки ще недостатньо розігрілася. Грубо відповів. Вони розлютилися і відразу полізли в бійку. Встиг повалити тільки двох, інших валили хлопці. Ще трохи попрацювали ногами, потім пішли, встигли ще посидіти в гуртожитку, коли приїхала міліція.
Він убив того, якого вдарив у груди. Між грудей, сонячне сплетіння, не розрахував удар. І навіть не подумав, чому це мужик не скрутився, а впав начебто мішок. Іноземний підданий і батько чотирьох дітей. А він був п'яний. І вдарив першим. І втік з місця злочину. І продовжив гульню. Суддя був строгий. Кажуть, що родичі вбитого, азербайджанські торговці фруктами добре заплатили. Або був поганий адвокат. Або просто не пощастило. Десять років. Він переконував себе, що вийде в тридцять, розквіт сил і нічого не втрачено. Потім він навчився просто жити день за вдень, не загодовуючи себе втішливими думками.
З розповідей мужиків вже виходило, що блять сильно розігналася, а потім заплуталася в трусах, скинула руками й ластівкою урізалася в асфальт і проїхала, залишивши кривавий слід. Зробилася страшно-страшна, а вони ще підійшли й зверху ще плюнули. Щоб не була жадібною. Знову реготали. Він посміхнувся комічності сценки. Це ж треба! І добре б зараз блядь. Він наслухався багато розповідей про блядей, що з ними можна робити все що забажаєш, як вони вміють їбатися, як відсмоктують та інше. Він мало що встиг по бабах. Одна влітку після вступу в університет, коли їздив у село на похорони діда. Друга взимку, коли їздив в Одесу на олімпіаду. Він же був розумний, добре вчився. Їздив на олімпіади, брав участь у конференціях. На суді викладачі розповідали, що молодець. Може, завдяки цьому не влупили усі п'ятнадцять років.
Тільки десять. Ці кляті роки, жодної жінки, тільки мрії. Ось приїде в місто, відразу ж зніме бабу. І їбатися не перестаючи, день і ніч. У колонії він дрочив на різних баб. Більше тих, кого показували по телевізорі в клубі по вихідним. Спершу дрочив на Распутіну, потім на Ветліцьку, у тім кліпі, де їй щіточкою дупу пудрили, потім ще були. А останнім часом, так тільки на Наталю Орейро. Клас-баба. Уявляв як валить її на кучу стружок й заганяє по самі помідори. А сам працює ручкою, поки немає нікого.
Він був обережний, тому жодного разу не застали. Тим більше не було такої хуйні, як у Степана Стороженко. З села був мужик, сидів за те, що у п'яному виді задавив людину трактором. В тюрмі у нього раптом на долонях стало волосся рости. Сміхота блять. Це ж у школі так жартують, що від дрочні волосся на долонях росте, а тут насправді. Йому проходу не давали, усі реготали, змушували показувати долоні, запитували, чи не стер ще хуй. Потім опустили. Викололи на мочці вуха лампочку. Типа, єби поки не займеться. Незабаром помер. Йому ж краще, тому що півні майже всі заражені СНІДом були. А якого в нього на долонях волосся стало рости - невідомо. Всі дрочили, а росло тільки в нього. Не пощастило.
Ось показався вокзал, народ почав ворушитися, усі прагнули швидше вилізти з пекла вагона. Він дочекався поки усі вийдуть й пішов сам. На вулиці був теж спекотно, тільки що простір і ледь помітний вітерець. Грошей на тролейбус не було, тому закинув за плече латаний рюкзак і пішов по тінистій стороні вулиці. Не поспішав, придивлявся до життя на волі. Впадало в очі, що багато чого тут змінилося. Магазини нові, усі з гарними вітринами, майже всі перші поверхи зайняли. Більше машин і часто зустрічалися поставлені прямо на вулиці столики з навісами. Зараз за ними було порожньо, але раз так багато їх, значить сидять за ними люди. Увечері, коли прохолодь, воно й приємно посидіти за таким столиком із пляшкою пива. Так і зробить, якщо знайде гроші. Отут і бабу буде легко зняти.
Заволав від болю. У кедах підошва майже протерлася, задумався, наступив на камінчик, начебто на вогонь. Задер ногу, виколупував. Нічого, вдома в нього є взуття та одяг. Нехай і великуватий зараз буде, він же схуд на вісімнадцять кілограмів, але туфлі підійдуть. А їх залишалося дві пари майже нових і кросівки, яким зносу немає. Він їх купив у секонд-хенді, невідомо скільки їм тоді років було й сам ще носив року три, а вона все як нові. Так що приодягнеться нормально.
Хвилин через двадцять був біля свого будинку. На лаві, у тіні великої й наскрізь гнилої верби сиділо кілька бабусь, деяких він впізнав. Вони його ні, лише насторожено дивилися, як він проходив мимо. Вигляд мав такий, що не викликає довіри. На вході в під'їзд блищали свіжою фарбою двері. Залізні. За ними ґрати. Аж сіпнувся від низ, сподівався, що ґрат ще довго не побачить. Біля ґрат була обладнана комірка в якій сиділа жінка похилого віку й щось в'язала. Окинуло його поглядом, прижмурила трохи очі.
- Ви до кого?
Питання було несподіване. Спершу хотів сказати, що додому, потім своє прізвище, потім нове прізвище матері, але він не знав її нового прізвища.
- У яку квартиру?
- Квартиру? А, сорок восьму.
- Зараз.
Жінка дістала слухавку, посувала руками.
- Сорок восьма? До вас прийшли. Добре.
Знайоме клацання і ґрати відчинилися. Швидко пройшов, не зупинявся навіть біля ліфта, а сходами. Заскочив на свій поверх, трохи запихався, віддихався й подзвонив. Двері були нові, залізні. Нові й четвірка з вісімкою – багаті, наче золоті, замість колишніх, пластмасових.
Відкрив незнайомий чоловік. Великий, років добре за п'ятдесят, вгодований, у піджаці й при краватці, з важким поглядом.
- Микола?
- Так.
- Заходь.
Рішучий жест. Він пройшов.
- Роззувайся під вішалкою.
Знімав черевики й не впізнавав свою квартиру. Усе відремонтовано, красиво, чисто. Паркетна підлога, світильники. Він засоромився своїх носків. Вони чисті й без дірок, але штопані багато разів і із плямами, які не виводилися господарським милом.
- Проходь на кухню.
Це було схоже на команди конвойного, але не відчув, звик, нормально. Пройшов. Там теж усе було красиво. Стояли якісь механізми, все біле, гарне.
- Сідай, зараз поговоримо, потім поїси.
Сіли за стіл. Віч-на-віч. Мужик і дійсно був здоровий, плечиська, кулаки, що гарбузи, головастий, з великим обличчям, що видавало людину, як не терпить непокори. Цей чоловік був схожий на майора Савраскіна, яким був замом начальника колонії. Говорили, що в нього хуй по коліно й товщиною наче ціпок вареної ковбаси й що він дотепер неодружений, тому що не може знайти пизду по розміру. Хер його знає, може й правда, хоча ніхто толком не бачив, милися то в різних лазнях.
- Значить так, слухай уважно й не перебивай. Жити ти тут не будеш. Ніде тобі тут жити. Я знайшов тобі кімнату в гуртожитку. Хазяїн виїхав, так що будеш сам жити. Сюди не приходь, мати буде до тебе ходити, коли захоче. Тільки дивися, щоб не було ниття, який ти бідний і нещасний. Вона жінка добра, розжалобити її легко, тільки пам'ятай, скільки вона через тебе, дурня, сліз виплакала, коли посадили тебе. Так що сам кашу заварив, сам і сьорбай. Все зрозуміло?
- Так.
- Тепер сідай їсти й підемо, я кімнатку твою покажу.
Навалив йому повну миску наваристого супу зі шматком курятини. Відвик від такої королівської їжі. Накинувся й квапливо ковтав.
- Хліб бери, а те пронесе, суп жирний.
Став більше додавати хліба, гриз кістку. Її б розгризти так висмоктати мозок, але у в'язниці втратив багато зубів, нема чим розгризати. Витер хлібом миску, йому туди ж насипали гору вермішель із яєчнею, потім булка й компот з холодильника. Наївся до того, що відчув нудоту. Сильно наївся, вже забув коли так наїдався.
- Пішли.
- У мене, у мене одяг залишався.
- Он, у сумці все. І одяг і взуття.
Закинув сумку за плече й ледь встигав за мужиком, розслаблений після ситної їжі. Прилягти б. Але той поспішав. Ішов попереду й трохи обертався на запитання.
- Як думаєш жити?
- Роботу буду шукати.
- Розумієш, що хрін куди тебе візьмуть із судимістю?
- Куди-небудь та візьмуть.
- Урахуй, якщо знову потрапиш у міліцію, заступатися не будемо.
- Я ж сказав, що працювати.
- Ну, правильно, правильно.
- Мені б грошей на якийсь час.
- У сумці півсотні лежить.
- Малувато.
- Вистачить. Швидше роботу знайдеш.
Сука жадібна. Адже грошей вистачає, живе в чужій хаті й жадує. Скнара. Зараз би завалити його й відходити ногами. Тільки на хуй треба. Навчений вже, як на рожен лізти. Скільки років урок цей зубрив, тепер спокійніше став. Поспішав за мужичком і міркував, наскільки вистачить півсотні. По колишнім часам, коли був студентом, так не слабо, а зараз бог його знає. Ну вже на вечір посидіти й гандон купити, повинно вистачити. Без гандону зараз не можна, бляді усі заразні. Потім влаштується на роботу. Улаштується. По столярці дещо вміє, не бухає. Може і цегли класти. А ще коли третій корпус у колонії будували, навчився, ціле літо в мулярах проходив. Муляр завжди собі роботу знайде, тим більше що зараз літо. Захекався.
- Ти що, хворий?
- Ні, у горлі деренчить.
- У тебе хоч не туберкульоз?
- Ні, у нас всіх хворих на спецзону відправляли, під Миколаїв.
Мужичок кивнув головою й сплюнув, явно не повіривши. Занадто натужно вже кахикав. У останній місяць було, що як придавить, так не відкашляєшся. Ну так нічого, на добрій жрачці, от такий як зараз, вилікується.
Підійшли до п'ятиповерховому обшарпаного будинку. Сарай. Багатьох вікон не було, двері вибиті, на сходах гівно. Піднялися, ішли смердючим коридором.
- Ось твоя кімната. Дивися, щоб був порядок, пожежі якоїсь не влаштуй. І коштовного нічого не зберігай, тому що двері виламають і заберуть усе. Коли влаштуєшся на роботу, відкрий рахунок у банку й користуйся карткою. Так надійніше. Всі, давай, і без дурниць.
Пішов. Єбись на хуй. Став роздивлятися. Кімнатка невелика, але з ліжком і столом. Нормально. Виглянув з вікна. Там виднівся дворик п'ятиповерхівки, сиділи бабусі, купа котів, молоді мами возили коляски з малими. Пара мам була зовсім непогані. Поїбатися б з такими! А чого? Житлоплоща є, буде куди вести. Уявив, як буде пороти бабу прямо на цьому ліжку. Пороти у всі діри, щоб кричала й лаялася. Мужики в колонії розповідали, як бували коли лохи програвали своїх бабів у карти. Ті приїздили на побачення, а блатота їх трахала як хотіла. Він не дуже вірив, тому що це ж не просто на чуже побачення потрапити. Може конвой підкуповували. Блат ота така, вони можуть.
Сів на ліжко. Нормальне ліжко. Краще чим нари. Приліг. Йому стало добре. Ситий, увечері виїбе бабу, гроші є. Круто. А далі як вийде. День прожив, думай про наступний, а що буде через рік ніхто не знає. Може він здохне від тубрика. Може й здохне. У ньому зараз п'ятдесят сім кілограмів, а було сімдесят п'ять. Худий, такі дохнуть від тубрика швидко. А може й виживе. Він ще щось небагато подумав і заснув.
Прокинувся вже при як сутеніло. Десь годин десять вечора. Хотілося в туалет. У коридорі було темно йшов на дотик і на запах, але двері в туалет виявилися забиті дошками. Повернувся в кімнату, знайшов стару газету, розстелив, посрав, скрутив і викинув у вікно. Потім став розбирати сумку. Знайшов спортивні штани, сорочку й кросівки. Одягся, півсотні в кишеню й пішов. Зараз відпочине.
Найближчі столики були недалеко, але всі зайняті. Він придивлявся до баб, бляді були, але всі з мужиками. Ех, зараз би якусь мокрощілку п'яну зустріти! Пішов шукати далі. Тільки на третій площадці помітив бабу, що самотньо пила пиво. Нічого наче баба, підсів до неї, почав щось пиздіти, клеїти, запропонував купити ще пива, а вона послала. Блядина ж блядью, сидить намазана, пляшку, що хуй губами облизує й послала! Суко! Дуже хотів дати їй у морду, але просто пішов.
Потім ще два обломи. Його тупо посилали, начебто якогось лоха, начебто чмира. Суки. Якісь останні бляді навіть не дивилися на нього. А коли він запропонував одній четвертак за ніч, так зареготала, наче дебілка. Четвертак! Він би купив і горілки й їжі! Суки! Випив два по сто й запалив. Хуй з ним, з тубриком. Баби немає. Ще походив небагато, в надії, що зустріне п'яну, котра пизді не хазяйка. Але п'яні були з мужиками. Якісь припьоздки вели задкуватих баб з великими цицьками, а він ходив у темряві зі своїм збудженим дружком і не знав куди його приставити!
Зллився і раз ледве не поліз у бійку. Підійшов до кіоску купити пива, отут якісь підлітки, штовхнуди, поводили себе борзо. Він би міг їх упиздити відразу, пам'ятав удари, але зупинився. Сказав їм парочку слів, вони зрозуміли, що з зони, заспокоїлися, навіть почастували сигареткою. З ними була п'яна дівка, жартували, що зараз поставлять її на хор, але його не покликали. Навіть не заїкнулися.
І отут він здогадався, що його вважають старим. Ці пацанчики його поважали, але думали, що він уже у віці й хор його не хвилює. Теж саме з бабами. Йому було всього двадцять вісім, але немає половини зубів, залисини, кахикає. Для них він старий. І невдаха. Відстій. Він присів на лаві, ковтав холодне пиво. Відвик думати, що відбувається, просто жив день за вдень. А тепер він виявився старий. Баби на нього не дивляться, пацанчики пригощають сигаретами, начебто бомжа. І незабаром він здохне від тубрику. Оце і все життя. Стало прикро. І схотілося дати комусь у морду. Заїхати з усією сили, щоб зігнати з себе це відчуття прикрості. Він озирнувся, але, як на зло, нікого. Він сидів у невеликому парку біля Будинку культури цукрового заводу, було вже десь біля опівночі, якщо не більше. Стримана прохолодь літньої ночі, темно, цвіркуни шумлять. Зі злості розтрощив допиту пляшку пива об стовп. І відразу злякався, що зараз з'явитися міліція й пов'яже.
Цей переляк подіяв на нього правильно, якось заспокоїв, повернув з безвихідності підсумкових думок до звичного щодення. Хуй з ним, проживе. В тюрми якось вижив, а на волі тим більше виживе. Він посміхався, думав, що робити далі. Йти в гуртожиток не хотів - що там робити, лежати самому на ліжку? Пішов бродити, раптом чого й вигорить. Біля обласної лікарні примітив дівчину. Тупотіла кудись, у міні-спідниці, з довгим волоссям, бачив тільки зі спини, але підозрював, що грудаста. Сказав сам собі, що те що треба. Хуй стирчав, як корч і він побіг слідом. Перейти дорогу, а там він бачив згорілу, багато років вже покинуту хату. Затягти й виїбати. Тільки б не повернула завчасно.
Вона не повернула, квапливо зайшла в темряву, прискорив крок, у кросівках був майже не чутний. Метра за два вона все-таки озирнулася, мабуть щось відчула позаду. Він рвонувся, схопив за руку, вивернув, долоню на рот, стиснув у обіймах.
- Сіпнешся, придушу!
Вона судорожно затріпалася, вдарив по ногам, повалив на асфальт.
- Мовчи, суко!
Начебто й баба здорова, але вона була не важка. Легко відтягнув її в покинуту хату. Там у куті заворушилися бомжі.
- На хуй звідси, швидко!
Кинув її на підлогу, став здирати одяг.
- Я СНІДом хвора!
- Заткнися!
- Ти ж заразишся!
Від всієї цієї метушні, він раптом скінчив, так і не вставивши.
- Блять! Заткнися сука!
Став підбадьорювати хуй, щоб все-таки вставити й отут до нього дійшло про СНІД.
- Хвора, я хвора!
- Якого хуя?
- Мене хлопець заразив, він наркоман.
- Блять!
Він відпустив її й став міркувати, що мабуть на хуй треба чіпляти ще цю заразу. У міркуваннях не помітив як вона полізла рукою в сумку. Ще думав вставляти чи ні, уже дуже хотілося й дружок стирчав як новенький, але тут струмінь прямо в очі. Він схопився за обличчя й став руками намагатися згасити вогонь, який зненацька запалав в очах. Чув, як вона тікала, але нічого зробити не міг. Очі пекло й вивертало, він стогнав, кахикав, метався, натикався на стіни, поранив руку об якийсь гвіздок. Треба було тікати, тому що могла приїхати міліція.
Вискочив, нічого не бачачи, побіг до ріки. Йому здалося, що якщо пірнути, то печіння припинитися, вода все змиє. Біг з закритими очима, як пам'ятав дорогу. Падав, натикався на нові забори, з розмаху урізався в кіоск, але вогонь в очах гнав вперед. Він біг, потім котився з високого берега, боком ударився об якийсь камінь, кинувся крізь очерети в ріку. Загрузав у мулі, поки не вибрався на глибину, пірнув, відкрив ока, став їх відкривати закривати. Довго плескався, поки ледве попустило.
Виліз на берег і отут тільки зміркував, що намочив гроші. Хоч би не розлізлись. І ця сука його наебала по повній програмі! Як лоха! Ни хера вона не хвора! Набрехала, збила з толку, а потім дістала свій балончик. Він чув про такі, зі сльозогінним газом. І зарядила прямо в морду. Сука! Згадав, як вона тремтіла під ним, вже труси зірвав, ноги розсунув, ще б ледве й засунув би! Тварина, утекла. Він підхопився. Хоч і купувався, але вода була тепла начебто молоко й нітрохи не остудила. Він хотів бабу! Він виїбе сьогодні бабу й все! Виїбе!
Побіг у місто, бо ж баби ходять по вулицях, а не тут. Скараскався на крутий берег. Гарне місце. Освітлена дорога веде до мосту, з боку кущі. Сидіти в них і чекати підходящу бабу. Ух би зараз мокрощелочку якусь! Просидів мінут п'ять, нікого. Дідусь на велосипеді, кілька машин і все. Начебто й тепло, але в мокрому одязі ледве змерзнув, знову почав кашляти. Ще й різь в очах залишилася, сльози текли. Стримував кашель, тому що потрібно тихо сидіти, щоб напасти раптово. І отут баба, на іншій стороні дороги, ішла з мосту. Перейшла, початку підніматися нагору, там був невеликий парк, де він кілька разів у молодості випивав з однокурсниками. Там кущі, дерева, темно, крамнички.
Почекав поки вона підніметься до парку й зайде у темряву. Перебіг через дорогу, треба було йти, щоб не викликати підозр, але він біг, він хотів виїбати бабу й плювати хотів на всякі обережності. Забіг у парк, її каблучки цокотіли недалеко, він навіть не встиг розглянути толком, що за баба й похер. Як говорив один мужик у колонії, "если есть пизда и рот – значит баба не урод". Обережно й швидко йшов по асфальту наганяючи її й отут тільки згадав, що метрів через триста перебуває пункт охорони громадського порядку, там часто сидять менти. Сиділи. Він скривився, знову невдача, але швидкість зменшувати не став, він її тихенько виїбе, так, що ніхто й не почує, виїбе.
Тріснула гілка по ногою, так що ж сьогодні за день! Але дівчина не озирнулася, наче не почула, кинувся за нею, одну руку на горло, притиснув, іншу на рот і потяг у кущі.
- Заткнися! Будеш кричати замочу! Заткнися! Уб'ю суку! Заткнися, тобі говорять!
Вона щось мукала в руку й майже не пручалася, паралізована страхом. Притяг її в глухе місце, колись там була соснова алейка, а зараз усе заросло. Кинув її на землю.
- Тільки пискни!
Став зривати з неї одяг. Спідницю, труси. З ліфчика зробив кляп, засунув їй у рот, зірвав блузку, розставив їй ноги. Хуй не вставав, почав підбадьорювати його рукою, уявляв як їбе Наталю Орейро, але хуй висів, наче шибеник. Перегорів. Вся ця хуйня з газом і іншим, нерви, все це подіяло і хуй не вставав.
- Блять! Та що ж таке!
Працював рукою, кидав, намагався вставити, але той відразу розм'якав і обпадав. Мучився довго, поки його не охопив відчай. Вдарив дівчину кулаком по сраці.
- Пиздуй на хуй звідси!
Дратувався. Штовхнув її ногою.
- Пішла, пішла, блядь!
Вона стала збирати одяг, плазувала в темряві, потім пішла. Він сидів, потів підвівся, нагнав її метрів через двадцять.
- Завтра прийдеш сюди ввечері! Зрозуміла! Якщо не прийдеш, я тебе заріжу! І всю родину твою заріжу! Зрозуміла? Я строк мотав, мені похуй! Завтра, щоб прийшла!
По дорозі додому побив п'яного. Щоб зігнати злість. Поїбався називається. Одна всі очі засцяла, потім не встав. Бив п'яницю сильно і в обличчя. Витер руки листям з кущів. В гуртожитку комендантши не було - ніхто не бачив, як він прийшов. Скинув мокрий одяг, закутався в ковдру й швидко заснув. Нічого не снилося, йому вже давно нічого не снилося, крім голих бабів, крім Наталі Орейро, що смокче його хуй. Ну, іноді ще котлети снилися, здоровезні миски коричневих котлет, які жарила мати. Котлет, присипаних дрібно порізаним часником.
Ранком поліз дивитися гроші. Залишилося небагато, але ціленькі. Поклав їх сушитися на підвіконня, а сам дивився на вулицю. Та ж картина. Пенсіонери, колясочки, мами. Одна була така баба, висока, із чорними кучерявими волоссям, трохи носата, але це ще додавало їй присмаку. Оцю б виїбати. І дружок миттєво підскочив. Чого ж ти вчора байдикував, а, братику?
Уже не лютився. В'язниця відучує довго тримати лють. День пройшов і день забутий. Почекав поки гроші підсохнуть на сонці і пішов в магазин. Купив там собі пельменів і сметани, зварив, наївся. Грошей залишалося зовсім мало. Зайняти йому було ніде, пішов на базар. Досвідчені бомжі у в'язниці говорили, що на базарі завжди є можливість заробити. З годинку походив, поки під'їхала хура з абрикосами. Підрядився їх тягати. Дві години в ритмі вальсу, думав впаде. Він відвик від таких навантажень, у столярці все було неквапливо. А отут ящик за ящиком, ящик за ящиком. Зате дали десять гривень. І цілий пакет пом'ятих абрикос. Типа, перша получка на волі.
Ледве дійшов додому й упав на ліжко. У голові гуділо, знову кашляв. Така робота не по ньому. І муляром не потягне, щоб цілий день на жарі, серед випаровувань. Треба шукати роботу де-небудь у столярці. Нехай, навіть, платити будуть небагато, але на базарі він швидко здохне.
Видихав кілька годин, потім заснув до вечора. Прокинувся, доїв пельмені, вони трохи прокисли, спека все-таки, але в колонії доводилося й не таке жерти. Потім намив абрикос. Зжер ледве не половину, скучив за фруктами. У колонії давали іноді яблука, червиві й надгнилі, але і їх усі жерли з качанами. Про абрикоси й не згадували. Заворушився дружок і він згадав, що дотепер так нікого й не виїбав. Дві баби були, а результату ніякого. Звичайно він не піде знову в парк, чекати ту, другу. Що він дурень, чи що. Там же будуть менти сидіти, розуміє. Треба в іншому районі пошукати.
Але пішов у парк. Подивитися. Купив собі пляшку пива, бичків солоних, сів на лавці у парку, спробуй докопайся до нього. Та й на сусідніх лавках багато народу сиділо, теж бухали. Поки пив, дивився навкруги й нічого підозрілого не помітив. Начебто немає ментів або шифруються добре. Допив і пройшовся парком, типа в магазин. Немає ментів. Біля самого пункту громадського порядку стояв червономордий дільничний і розмовляв з якоюсь бабою. І все.
Купив ще пива й пішов дивитися на футбол - поруч із парком було поле, де грали команди на першість міста. Посидів до кінця матчу й поперся в парк. Відлити, у кишені недопита пляшка пива, був на футболі. Спокійно помочився, ментів ніде не було видно. Тоді приліг на лавочці, прихованої в кущах. Біля неї лежало багато використаних гандонів, видно що використовували її в любовних цілях. А він п'яний, нічого не розуміє, просто ліг поспати. Пляшка поруч стоїть. Пару раз підходили парочки, але бачили сплячого та йшли геть. Ментів не було. Значить не заклала. Боїться. Але хрін прийде, що ж вона зовсім йобнута. Не прийде.
Йому стало прикро, що якщо не прийде, так якого він тут лежить, як дебіл, треба йти бабу шукати. Пішов і нічого не вийшло. Його посилали всі. І мокрощелки й дорослі баби, відразу кваліфікували, як чмо й посилали, не вступаючи в розмови. Навіть випивки купити жінці не може, гівно. Добре, нехай, гівно так гівно. Він покаже їм хто гівно. Придивився одну бабу, що наче не бачила його, дивилася повз, наче він тінь, чи його зовсім нема. Ось її він і трахне. Нехай тільки піде зі столиків у темряву. Завалить цю пещену суку прямо на землю, вивозить мордою й буде їбати, щоб знала. Він навіть не подумав, що багато хто його бачили, як баба відшивала, як він підходив до інших і ті його теж посилали. Що офіціантки вже подумували викликати міліцію, щоб позбудеться від цього бовдура. І якби потім ту бабу зґвалтували, то головна підозра впала на нього, а вже знайшли б його швидко. Він ні про що таке не думав, він хотів їбатися і все, хотів встромити свого дружка у жінку, хотів м'яти тепле і покірне тіло, тільки це і нічого більше. Світ зійшовся до єблі.
Йому пощастило, що та баба зняла якогось мужика. Думав іти за ними, мужика урекати, а її трахнути, але вони сіли в таксі й уїхали. Сука! Пішов до мосту. Учорашній план у дію. Буде чекати тут бабу й вже не схибить, головне затягти в кущі. А потім їбати, їбати поки не займеться. Нормально їбати, у в'язниці часто говорили про єблю у дупу, але він уважав, що це не єбля. Це для півнів або як покарання, а з бабою нормально треба. У дупі там же гівно, фу, тільки дебіли в дупу.
Просидів з півгодини й знову побачив її. Ішла по мосту. Вона, точно вона, хоч і в іншому одязі, так старий же порвав. Вона. Сіпнувся, але відразу осів. Це засідка. У натурі засідка. Вона йде, а поруч менти, чекають довбойоба. Хуй вам! Розсміявся, сплюнув. Потім скривився. Баба підіймалася на гірку. Згадав, як вона тоді стояла раком перед ним, з розсунутими ногами, а він не міг засунути. Як дебіл! Як імпотент! Зараза! Адже міг же, нормально міг учора трахнути!
Підхопився. Щоб побігти, але там же менти. Йому ж упаяють не жаліючи, ще й привісять парочку вісяків, щоб поліпшити показники роботи. Завжди так роблять. У колонії був пацан, що по п'яній справі трахнув одну бабу. Наступного дня домовилися йти на пляж, а він не захотів. Подала заяву про зґвалтування, його в ізолятор тимчасового утримання, одпиздили добряче й до вечора написав признання ще на п'ять випадків. До закінчення першого півріччя міцно поправив статистику по зґвалтуваннях. Сіл нізащо, в колонії його відразу опустили. Він не хотів згадувати про колонію, подивився на свого дружка. Ну що ти стирчиш, що ти стирчиш, як шлагбаум, де ти вчора був, коли можна було всунути, де ти вчора був?
Вона саме заходила в парк, побачив, як з кущів вилізли двоє й побігли за нею. Підлітки якісь. Зараз їх пов'яжуть, довбойобів! Пов'яжуть! Він зрадів, тепер же на них усе повісять. Але тиша. Ані лементів, ані погоні. Тиша. Він почекав кілька хвилин. Може вони просто йшли кудись? Але бачив же цю хижацьку перебіжку, сам учора так само бігав. Вони явно йшли за нею. А раптом, вона йобнута? Прийшла за його наказом, а ці покидьки будуть її їбати? Вона ж його баба! Його! Побіг через дорогу, сповільнив крок. Раптом менти, просто чекають, щоб узяти на гарячому. Призупиняється, йде парком. Із собою в нього ані ножа, ані гандонів, нічого. Притому підлітки перші. Забіг на гору, глянув в алею. Далекий кінець був освітлений і видно, що нікого. Напевно пройшла. Вона точна до нього прийшла, наказав і прийшла! Чого б вона вночі знову тут ходила!
Почув смішок. Мерзенний смішок. У тій стороні, де кущі, де вчора не зміг. Підозрілий смішок. Зійшов з доріжки й став обережно крастися туди. Обережно ступав, щоб ніяких гілочок не тріснуло. Уже чув, що там щось робиться, майже на тому ж місці. Щось чвякало.
- Давай, давай!
Розглянув у темряві, що дівчину поставили раком, один прибудувався позаду, а другий змушував робити собі минет, обоє кректали, а вона хоч би що, ані звуку. Може вона йобнута, що ходить у парк, а її тут трахають усі, хто забажає? Розповідали мужики, що є такі баби, які не можуть наїбатися. Хоч дивізію через себе пропустять, а все мало. Може вона така? Дивився, а потім дійшло, що порють його бабу, бабу якой він повинен вставляти! А отут сцикопляси якісь. Вискочив і заїхав ногою в обличчя, тому що позаду. Відлетів, сучара, кров'ю харкаючи. Другого кулаком у морду. Ще, ще! Щоб знали, щоб вже не підвелися. Ще по колонії знав, що треба не просто бити, а добивати.
- Ну що, сучонки, зрозуміли? А ну нахуй звідси й нехай тільки ще тут побачу, яйця повідриваю! Зрозуміли, покидьки!
Він добряче їх відмутузив, не могли підвестися, плазували геть рачки. Тільки часи змінилися. Раніше дав у морду й всі. А ці відлізли, прийшли трохи до тями й на нього посипалися. Бабу не хотіли кидати, сподобалося. Тільки він же сім років бабу не бачив, сім років мріяв їй всунути й отут вже хуй вам, сцикуни. Звалив одного ногою, а другому в груди, як тому азеру у парку. Тільки тепер не зі всієї сили, а обережно. Ось і лежать красунчики. Потім ще додав ногами, щоб не мало. Лежать, залиті кров'ю, стогнуть. А як ви думали, жаліти вас будуть?
- Пішли, чуєш, пішли!
Вона сиділа піджавши ноги й не рухаючись. Тремтіла. Він схопив її за руку й повів. Залишатися не можна, тому що ці недоумки поруч, потім міліція ще заявиться. А він її зараз відведе до себе в гуртожиток й там виїбе. Всю ніч буде їбати, отут уже не підкачає, дружок так з штанів і вистрибує.
- Пішли, пішли.
Він її врятував, тепер має законне право виїбати. От як вийшло.
- Одяг, одяг поправ.
Вона плелася за ним і тремтіла. Став сам їй одяг поправляти, повертати назад загорнену спідницю, поправляти блузку.
- Труси не одягай, щоб потім не знімати. Пішли, пішли.
Зараз він неї трахне! Він сім років тільки в кулак, тільки на цю йобану стружку, що його вже дістала. Він уже виїбав ту Наталю Орейро у всі діри, тільки то хуйня. Зараз він буде справжню, живу бабу їбати.
- Так, не тремти, зараз зігрієшся.
Вів її під руку, придивлявся, що мордою не дуже задалася, але молода, цицьки ходором ходять, дупа пишна. От вже оскоромиться!
- Тебе як звуть? Як звуть, питаю!
Вона тільки тремтіла й щось незрозуміло мукала. З переляку напевно.
- Та ти не бійся. Я пацан нормальний, поїбемся зараз і нормально. У мене абрикоси є, цілий пакет, пожеремо.
Зараз він засуне їй. Покладе на ліжко, розкидає їй ноги й засуне. Він уже майже забувся, як там волого й тепло. Ему одного разу наснився кльовий сон, що він, наче, засунув в пізду Наталі Орейро власну голову, а там так охуєно, так заєбісь и медом намазано! Він головою обертає, лиже, мед! Пиздець, він потім від того сну кілька місяців відходив. В пізду головою, а там мед! Зараз засуне, зараз, ось веж сходи, ось піднялися, заштовхнув її в кімнату, почав роздягати, завалив на ліжко, пішли справи!
Потім йому схотілося покурити.
- Цигарки є? Блядь, що ти мовчиш, заклинило, чи що? А?
Вона вже не тремтіла, лежала поруч, навіть вухом не повела на питання. Штовхнув її.
- Ти чого мовчиш? Говорити зі мною не бажаєш?
Вона почала рухати руками.
- Ти що, німа? Німа! Їбанутися! І глуха! От це так! А я думаю, чого ти мовчала? Ну, коли ці два довбойоба тебе трахкали. Суки малолітні, надивилися порнухи й шукають потім пригод. Козли. Але ти не бійся, тепер вони до тебе не полізуть, тепер ти моя баба. Ага? Та не махай ти руками, я ніхуя не розумію! Як же тебе хоч кличуть? О, а ти писати вмієш?
Підхопився, вмикав світло, вона стала ховатися під ковдру.
- Не ховайся! Гарна баба, хулі ховатися!
Круто! У нього тепер є баба! Щоночі він тепер буде кидати їй ціпка! У нього буде баба! Є баба!
- Чим писати? Нема чим. Добре, з ранку ручку куплю, поспілкуємося. Абрикосів хочеш?
Показав їй, вона кивнула, пішов мити. Навіть уявити собі не міг, щоб утекла. У них так усе класно вийшло, супер. У нього тепер є баба! Щоночі їбатися! Нормально, влаштується на роботу, заживуть.
- Пригощайся. Суперові абрикоси, сім років не жер абрикос. А ти гарна. Прибери простирадло. Клас! Які цицьки! Дай я їх помну. Ух, тіло. Доїдай, давай ще.
Вже вранці він стомився й заснув, а коли прокинувся, то її не було. Якось навіть не подумав про такий оборот. Пішла, нічого не сказала. Ну так, вона ж німа! Раптом у міліцію піде? Хоч у них добровільно все було, але раптом піде? Хоча як вона там розповість, вона ж німа! Але написати може. Так ні, не напише. Їй сподобалося, вона прийде. Побіг у магазин, купив зошит і ручку. Ще б поспілкуватися, а то навіть, як кличуть не знає. Переспали, а не знає. Згадав двірську пісню.
У саду соловей співає
Не може заспокоїтися
Хлопець дівчину їбе
Хоче познайомитися.
У нього баба є! Класна баба! Цицьки які, ноги! І морда нормальна. Увечері вона прийде, знову поїбуться. Житуха! Купив собі сосисок і булку. Грошей майже не залишилося. А вона ж прийде, треба б щось купити. Треба на роботу влаштовуватися. Поки на базар пішов. Там довго поневірявся, ледве-ледве п'ять рублів заробив. Гівно справа, купив пляшку вина й усе. Хотів ще зпиздити пару курячих окороків, але не став. Йому зараз і на волі добре, на фіг треба з такого дріб'язку під строк іди. Розберуться.
Прийшов додому, прибрався як міг, підлогу помив, вікна, простирадло виправ, а то вся в плямах. Сів і чекає. Почали думки лізти. Раптом не прийде. Не прийде й все. Він же ані адреси не знає, ні як кличуть. Хоча глухонімих мало, знайде. Це треба ж повезло, така баба й німа. Не буде пиздіти. Ротик тільки для прийняття їжі й минетів. Золотий ротик! Згадав тих двох покдиьков. Козли, його бабу хотіли трахнути! Треба було сильніше їх бити, зовсім урити. Жалкував, що пожалів.
У двері постукали. Вона. Кинувся до неї, прийняв якісь торби.
- Ух, ти! Їжи скільки! А я вина купив! Відпочиваємо!
Став викладати на стіл усякі солодощі: вафлі, мармелад, зефір, навіть тортик маленький.
- Круто, я солодке давно не жер! І давай знайомитися!
Притяг зошит, ручку, почали спілкуватися. Її кликали Галина. Працює на кондитерській фабриці! Звідти й принесла минтусів. Живе в гуртожитку, десь неподалік.
- Ну, от і познайомилися, тепер вип'ємо!
Сіли за стіл, потім у ліжко. Наступного дня вона до нього переїхала. Сама із села була, сирота, бабка була й та вмерла. Чим би воно все закінчилося в місті невідомо, але директорша цукеркової фабрики була з того ж села й взяла сирітку, та ще глухоніму, під своє піклування. Влаштувала на фабрику, виділила кімнату в гуртожитку. Потім директорку звільнили, але Гальку чіпати не стали, тому що працювала сумлінно, не крала й шкода її, каліку. У мужиків навпаки до неї інтерес був, тому що цікаво було глуху трахнути, але вона трималася самостійно, нікого до себе не підпускала. Очікували, що знайде собі кого-небудь схожого, глухонімого, а отут виявляється, що обкрутила зэка. Тільки з в'язниці за вбивство сидів. Дивувалися. Така начебто тихоня, а дивися якого чоловіка пригребла.
Вони жили непогано, хоч спочатку він довго шукав роботу. Ніде не хотіли зеків брати. Та ще за вбивство сидів, кому такий потрібен. Воно то на їжу й її зарплати вистачало, але він на шиї не хотів сидіти, він же мужик. Вибігав нарешті роботу в столярці. Далеко їздити й платили погано, але не вдома сидіти й навчився шабашки робити. То труна, то вікно, так і заробить. Кашляти він перестав, тому що харчувався чудово й розтовстів кілограм на двадцять. Солоденьке все, смачне. Правда дуже здивувався, коли довідався, що вона усі ті минтуси купувала. Нехай і по дешевій ціні для робітників, але купувала. Підмовляв її красти, як усі роблять, але тільки руками махала. Один раз тільки поцупила. У них рулетик зробили, винятковий, навіть не на продаж, а для начальства. Купити ніяк. Так вона відрізала, запхнула в гондон, вставила собі кой-куди й так винесла. Дуже боялася, що запідозрять її в злодійстві, але пощастило. А йому приємно їсти було той рулетик, що його з такими трудношами принесла.
Потім вона завагітніла і зробила аборт. Раптом це тих виродків дитина й куди їм дитина, треба на ноги стати. Хоч телевізор купили, а то як дикуни. Вона теж хотіла телевізор, там же є новини із сурдоперекладом і картинки подивитися. Він сам трохи навчився на руках показувати, якщо кіно, міг би й пояснювати.
Душа в душу жили, коли за ним прийшли. Як раз на травневі. Скрутили руки за спину й у бобик. Потім по морді й слідчий запитував, де верстати. Виявляється, у них з фірми украли верстати. Підняли особисті справі, а отут убивця. Ну хто ж ще. Били. Тільки йому однаково. Відразу сказав, що нічого писати не буде, нічого не знає й усе. Доказів не було, та й алібі в нього, але кандидатура дуже вже зручна. Інших спробуй, пошукай, а отут готовий кадр. Написали, що знайшли в нього в гуртожитку шпиндель і справу до суду. Так поки черга дійшла, місяця чотири сидів у СИЗО. Суддю ніхто не простимулював, він глянув і присудив три роки умовно. Міг би цілком і справжній строк укотити, але раз ніхто не платить, так кому воно йому треба невинну людину саджати?
Коли вийшов, то став думати, як бути далі. Це ж тепер його будуть тягати за всіх. Рецидивіст, блять. Галька всі сльози виплакала, зморщечки біля очей з'явилися. Пішов на будівництво. Може до муляра хоч не присікаються. Хоча не впевнений був.
Робота важка, але платили вчасно, а потім він хотів на бригадира вийти. У нього ж хоч і незакінчене, але вище, не зовсім мозки розгубив, треба б на бригадира. Боявся за здоров'я, але воно на добрячих харчах поправилося й навіть узимку працював і не болів.
Раптом прийшов співмешканець материн. Говорить, що вмерла вона. Уже поховали. Він як стояв, так і сів. З матір'ю кілька разів бачилися, таємно. Радувалася, що знайшов собі жінку, про онуків заговорювала, сама на серце скаржилася. Напевно він неї доводив, мужик то характерний був, норовливий. І довів.
- Як же поховали? Без мене?
- Без тебе. А хто ти їй такий? Ти їй все життя зіпсував! Потріпав в'язницями своїми, вона ж так за тобою вбивалася! Коли другий раз сів, так через день швидкі викликала! Ти її вбив! І такого ще на похорони кликати!
Потім він же зрозумів, що взули його як лоха. Співмешканець злякався, що синок права на квартиру пред'явить. Двокімнатна квартира в центрі, великі гроші коштує, а отут прийдеться якомусь зеку віддавати. Ось і придумав. Прийшов став кричати, обвинувачувати, потім Галку штовхнув, а вона вагітна. Він відіпхнув чоловіка від дружини, а той головою з розмаху об стіну й давай кричати, що вбивають. Сусіди міліцію викликали. Співмешканець виявився відставник, так не простій, у КДБ працював, розповів, що прийшов мати пом'янути, цей же покидьок навіть на похорони не прийшов. Накинувся, убити хотів. Раніше сидів за вбивство, умовний строк, отут ще. Дали на повну котушку. Галині як раз родити, а йому строк дали. За замах на вбивство, коли вийде, дитина вже в школу буде вчитися. Коли вели з суду, Галина махала руками, кажуть - обіцяла чекати. Дуже зворушлива сцена, багато хто плакали, навіть суддя відвернувся.
