У Джека на стіні висів портрет кумедного чоловіка з довгим волоссям. В капелюсі з жовтої соломи. Кожного разу, коли я проходив біля картини, чоловік підкліпував мені напівзаплющеним оком. Не знаю, чи це було так задумано митцем - фарби таким чином лягали на полотно, чи світло виблискувало на них, пробиваючи соб безмежне панування з вікна... Багато дивного було в тій квартирі. І не тільки. В самому Джекові також.
Джек полюбляв жалісливі пісні Джоан Осборн, ірландське пиво в бляшанках (до речі, він робив з них чудові інсталяції, зрештою, не тільки з них), несерйозних жінок та кидання з вікон шкарпеток, що вже зносили йому службу. Одного разу у відповідь на це у вікно випадково залетів камінь. Це була ціла подія. З нього Джек зробив потім запальничку на стіл. Він це вмів.
А ще в машині для прання у Джека жила кішка Серенада, що отримала собі ім*я через голодний вереск, коли Джек напідпитку приповзав з черговою подружкою з нічного бару. Серенада вимогливо ходила по столу, показуючи їм своє презирство. Кішка категорично засуджувала такий нелегкий спосіб життя свого гоподаря. Але це тільки в тому випадку, коли Джек не залишав їй достатньо молока та палив довгі французькі сигарети, пускаючи кільця диму прямо в котячу мордочку. Сигарети тхнули якоюсь неймовірною гидотою. Від неї Серенаду нудило і вона просилася на балкон, навпроти якого жив сіамський дурень на прізвисько Тарзан. Сусідський кіт мав дуже погані манери, але це ще можна було якось пережити, бо в нього не було змоги перескочити зі своєї території в квартиру Джека - кишка була затонкою, а може й ще щось. Одне слово, Тарзан бігав, як справжній мацапурський телепень, по своєму величезному балкону, вимагав преференцій, а вони все не йшли, бо ними завідують вищі сили, достукатись до яких йому було годі.
Тарзан казився, допоки не падав, мов талановитий актор, на підлогу, робив вигляд, що вмирає від такої ганебної несправедливості. І тоді в півфіналі виходив хазяїн, брав його за шкірку та з допомогою добірної лайки відправляв на заслужений відпочинок. Отоді й приходив до телепня справжній фінал.
Кішка дивилася на все це звірство зверхньо, як справжня королева. Ій було пофігічно не тільки з філософського боку, але й з усіх інших. Зовсім. Або майже зовсім. Окрім тих самотньо-страшних днів, коли невідома сила виривала з неї якесь незрозуміле бажання і кидала у байдужий простір. Тоді Серенада закохано дивилася на дурника, а той ладен був вдавитися від безсилля, але нічого не допомагало. Життя нещадно ставиться до своїх улюблених бранців.
Я по-своєму був дуже прихильним до Джека, до його кішки, та навіть до того недоречного портрета "проходімца", як його всі називали. Чесно. Навіть квартиру з розкиданими речами на підлозі готовий був визнати за абсолютно достойне місце для проживання таких затрамбованих в себе істот, як Джек та його кішка. Аж поки...
Аж поки Джек у мене не позичив гроші. Так-так. Гроші він, звичайно, не віддав, бо просто, мабуть, забув. Я довго тримався, все чекав... А потім плюнув на все і став дружити з Марком, що тримає вдома морську черепаху та хрущів.
Але в мені тепер живе страх. Я з жахом чекаю, коли Марк одного разу попросить мене виручити його до получки. З ким я тоді я буду товаришувати?
