Матуся дивилися на кривобоку церквину і тільки клали раз за разом на себе хрест. Потім зробили велике знамення на храм, що вже й храмом назвати було важко. Вона пам*ятала його з дитинства. Коли ще не все було втрачено, були надії, а сутінки марилися лишень тим, хто вже бачив червоний рай по той бік річки.
Тепер з дзвіниці падав старий угорський дзвін. З важким звуком розвалювався внизу на шматки того, що вже ніколи не заспіває в радості чи в смутку. Кругом церкви вили собаки, голосили бабці та тихо під ніс кляли новий світ чоловіки. А біля брами заклопотано бігали міліціянти. Зносили до купи золоте храмове начиння.
