Рубай "Калину", рубай, бо вона вже нікому не потрібна. Візьми "мобілаку" та слухай бісове отроддя, що пищить, наче навіжене, десь в етері, заскочить й до тебе в слухавку, нагадає, що ти в "струе", все у тебе - чисте незаплямоване ОК*І!
Гуд монінг тобі, хлопчику, що носить білі шкарпетки в гумових сандалях та джінсі О*Левіс-і з дешевого естетичного матеріалу. Хто тепер тільки їх не носить. Що волоський циган, що продвінутий з Кієва, все - вшитко єдно, панове, бо надворі - нова доба, коли, навіть шльондра після коктейлю Молотова (півсклянки спирту, пів - пива) може заспівати "Ком Бейбі, Бейбі". В неї це виходить навіть лучче, ніж в цяці на екрані, бо вона только шо із жізні, а не з задовбаної Майорки. З неї натуральність лізе, мов партизани зі старого пса Сірка, що нищівно дивиться на ваших молодих курчат. Так дивиться депутат на ринок в своєму рідному містечку, що мало нещастя виховати цього геноссе собі на голову, а тепер віддає йому і цей клятий базар. А щоб він, "загаза", згорів, щоб нікому не дістався, цей сірий привид з товалєтом, схожим на буцегарню, з якого аромат в*ється по вузьких грязних вуличках поміж столами зі стосами нужного общєству товару. Щоб ніколи вже не приносив в клєтчастих сумках гроші на проїдання останків совісті бонзам, що рвуться до третього неба та самі собі нищать кастетами дорогу туди.
Ой, як нам пощастило: повз летять всі епохи одразу, всі - брехливі та безнадійні, голова від них уже гумова, хилиться до матері, що безпорадно розводить руками - вона не винувата, що не змогла забити колись стигматами двері, заклеїти вікна, відгородити свою крихітку від сліпучого сонця, що випалює болючі нутрощі. Вона просто колись була на порі, бо всі так живуть, всі так роблять, бо так треба. І хай буде навіть льодовиковий період в печерах, а життя не має часу чекати.
Якось непомітно сталося, що я заробляю собі на будучность не з того, що тут цінується, шукаю не Того, що відбирає, а Того, що вже давно віддав себе всього недостойним...
.............................................................................
А за вікном починається дійство під назвою "вечір", мені добре, я вдома, мене люблять, я люблю, незабаром буде темно, з компа шкварчить щось гучно-привабливе, я знаю - як було так і є, як є - так і буде, бо ще ніколи так не було, щоб якось та не було.
