Тих відчуттів, про які читала в романах? Напевно. Хотілося чогось незвичайного. Щоб тіло вигиналося, груди бурхливо здіймалися і пристрасть заповнювала кожну клітинку. І - кульмінація у кінці. Незвичайна, яку неможливо описати словами.
- Як затерто і банально. - скажете ви.
- Неправда. - відповім я.
Вона мріяла про це, що було, звичайно, природно. Як було природним і те, що чоловіки почали з'являтися в її житті. Тільки все було не так, як мріялося.
Банально і нецікаво. Тілу не хотілося вигинатися, грудям здійматися, диханню уриватися. А кульмінації не було взагалі. Ніякої.
Чоловіки приходили і йшли потім геть. Не залишаючи сліду в душі. Не давши нічого тілу.
Було просто пихтіння та рухи тіла, що здавалися штучними, непотрібними, ляльковими. Та чужий запах - це було найнестерпніше. І ніякої кульмінації.
"Хіба це те саме, через що поети складають вірші, пишуть музику музиканти, стрілялися колись на дуелях, труїлися і кидалися під потяг?" - думала вона. - "Можливо, це зі мною щось не так?"
Потім вона вирішила, що треба спробувати прикинутися: ніби-то є в ній та сама пристрасть, і те саме - у кінці.
Голосно дихати, стогнати і вигинатися - це ж зовсім не важко. Чому б не спробувати? І... може, все прийде? Саме по собі?
Перший чоловік стогони оцінив. Засовався швидше.
"Які вони довірливі і простодушні", - думала вона, - "і як легко ними управляти".
Потім така поведінка увійшла у звичку. Навіть стала подобатися їй. Цікаво було спостерігати з-під напівприкритих повік за наївними чоловіками.
Ніхто з них не бачив, що це усього лише гра. А може їм було просто байдуже.
Та потім... Потім вона звично вставала з ліжка, йшла до ванни і...
Ну ви розумієте, про що я. І тоді наставало блаженство. Стогони рвалися самі собою, доводилося їх стримувати, щоб не потривожити втомленого і задоволеного самця. В голові паморочилося, груди здіймалися. Все було, як у безглуздому жіночому бульварному романі.
"Невже завжди буде так? Соло?" - думала вона....
Але одного разу вона подивилася в очі випадковому чоловікові. Подивилася мимоволі. Раніше вона намагалася не дивитися нікому в очі. Так було простіше.
Та щось трапилось. Погляд, спрямований на неї, здався їй незвичайним. Раптом вона відчула щось... тепло, знемогу, томління, бажання...
... Тіло вигиналося, вона стогнала, дихання уривалося. Все було. Його запах не здавався їй чужим. Руки ніби дізнавалися про щось давно забуте. Було не соло. Дует.
Після тої ночі не треба було вже йти звичною дорогою, натикаючись в темряві на усі кути. Їй хотілося просто притиснутися усім тілом до того, в чиї очі вона мимохіть тоді подивилася...
