Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2599
Творів: 47331
Рецензій: 92089

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Анекдотична бувальщина

ЖИТТЯ - НЕ МЕД...

© Володимир Ворона, 03-01-2015
                                                                (Закінчення)
Запала Сашкові в душу та цяця зі своєю засмагою: живуть же люди! Відпочивають, де хочуть, на шикарних авто їздять... Захотілося і собі влаштувати „Сейшели”, нехай і сурогатні, але хоч чимось схожі на справжні.  
Півтораста баксів, що впали з неба і муляли уяву своїми прихованими можливостями, пережиті стрес та ейфорія вимагали якоїсь дії і до кінця робочого дня у Сашка вже був готовий план, котрим він і поділився по дорозі до метро зі своїм друзякою Вітьком, затятим туристом.
   – Значить так: беремо завтра наших дівчат – і на Київське море! – безапеляційним тоном заявив Сашко. – Мої витрати, твої  – авто і намети.
   Заперечень у Вітька не було, та й з якого дива вони були б?
   Наступного дня вони заледве дочекалися сімнадцятої години. В бак тридцятилітнього „Опель Кадета” було влито двадцять літрів палива, в „Поляні” Сашко придбав чотири пляшки горілки (і не якогось там „Первака”, а – „Фінляндії”, від котрої на ранок голова легка та ясна, мов хмаринка в небі); для дівчат взяли дві пляшки грузинського червоного „Ахашені” – потрібно ж було хоч трохи піднятися над звичним рівнем буденності. Закусками забили увесь багажник, навіть придбали на ринку вже готову для шашлика, замариновану і спеціями приправлену, свинину – між іншим, із внутрішньої вирізки, а це, щоб ви знали, – ідеальний продукт, без жодного прожилочка чи там сухожилля!
   На Оболоні підібрали своїх дівчат – і гайда! Сашко усю дорогу купався в славі. Ушосте, з усіма подробицями, переповідав історію Вітько, героєві співали дифирамби дівчата і виходило при цьому, що немає на Землі хлопця кращого, розумнішого, дотепнішого і щедрішого, аніж Сашко – хоч бери та й виходь негайно за нього заміж.
   П’ятниця – особливий день: ледь не половина міста прагне дістатися природи – „відірватися”. Тому вони довгенько шукали зручне місце, щоб можна було і скупатися з дівчатами і позасмагати, і сусідів було якомога менше. Через це „забурилися”, як сказав Вітько, аж до Тетерева. Місцина була, умовно сказати, безлюдною, лише позаду, десь метрів за вісімсот, стояла чиясь пасіка, на котрій порався один старенький сивий дідок.
   Усе йшло просто чудово: вода була майже теплою; дівчата здавалися майже такими ж красивими, як „цяця”; пісок, коли не звертати увагу на сміття від туристів, був майже чистим; зате справжній, не сурогатний шашлик дражнив неперевершеними ароматами, а горілка... То диво було, а не горілка: не зчулися, як по сімсот грамів на брата прийняли і здавалося, що могли б іще стільки ж влити! І хоча два намети гостинно чекали на щасливі пари, проте, ніхто нікуди не поспішав – попереду ж вся ніч і ще день, і ще ніч, і ще день...
   Правда, бесіда, котра спочатку була аж занадто оптимістичною, потроху, під впливом випитого, втратила суттєву долю мажорних нот і поволі стекла на мінорний лад, основним лейтмотивом якої було Вітькове ствердження, що життя, як не крути, все ж не мед. Йому навіть вдалося схилити на свою сторону дівчат. Але не Сашка!
   – А я вам зворотнє доведу – гарячково почав Сашко. – Людина  господар своєї долі! – з пафосом просторікував він далі. – Кажете, життя не мед? А я кажу – мед! І вже чого-чого, а меду нині матимете вдосталь: ще й додому повеземо! Пішли зі мною! – звернувся він до Вітька, маючи на меті пасіку, котру бачили по дорозі.
   Як не протестували дівчата, боячись залишитися уночі без чоловічого захисту, – Сашко був невблаганним і таки потягнув захмелілого Вітька з собою.
   На лузі було досить темно, бо старий місяць, як і годиться у його віці, скупився на світло, проте, пасіки вони дісталися досить швидко. Господар її, певно, уже ліг спати, тож ніщо не заважало їм хазяйнувати. Сашко оглянув три десятки вуликів і зупинив свій вибір на лежакові, котрий був чи не в півтора рази більшим від решти і, до того ж, стояв на самісінькому краю пасіки.
   – Беремо оцього лежака, – пошепки звернувся Сашко до друга, – і ходу!
   Ухопилися з обох боків за вулика, підняли і, намагаючись нести його рівно, не колихаючи, подалися назад. Але мало того, що вулик виявився важкеньким і боком нести таку ношу було незручно, так тут ще й собацюра (і де він тільки взявся) мовчки ув’язався за ними.
   – Пішов звідси! – дригнувши ногою, прошипів Сашко. Пес відскочив убік. але переслідування не полишив, узявшися тепер за Вітька.
   – Фу!... Фу!... – так само пошепки подавав ”команди” захеканий Вітько. Та сірко ніяк не хотів відставати і все хотів дістатися чиєїсь ноги.
   – Не дригай, бджоли розбудиш!... – сичав Сашко.
   – Укусить же... – виправдовувався Вітько. – Геть,... клятий!
   – Вулик тримай! – так само пошепки, злився уже Сашко, бо вже й руки заболіли від ноші і зігнутий та скручений хребет нив, не переставав, але де ж ви бачили українця, котрий кинув би напівдорозі те, що намірився принести додому? Тож хекали, сопіли, відбрикувалися, проганяючи псюру, але перли, перли ж таки здобич!
   Виявилося, що пронести заповітні ласощі, упаковані в таку дерев’яну оболонку, оті вісімсот метрів росяним лугом, темної ночі та ще й із собацюрою „на хвості” – то є вельми непроста справа, тож, коли вони дісталися табора, піт із них котився градом, але й хміль трохи вивітрився.
   Дівчата зраділи, проте до вулика підходити боялися.
   – Що далі робимо? – трохи відхекавшись, запитав Вітько.
   Лише тепер, тверезо оцінивши ситуацію, Сашко зрозумів, що поночі меду вони не скуштують.
   – Нехай стоїть до ранку. Удосвіта встанемо – і вулик у річку, під воду. Бджоли – бздинь! бздинь! – повилітають. а меду нічого не станеться, увесь нам буде! Покладіться на мене – мій дід пасічником був!
   На тому й порішили. Пари забралися у свої намети і досить швидко до хору цикад і жаб’ячого кумкання додалися й інші, нечувані тамтешніми мешканцями, звуки. Ясна річ, що на світанку ніхто з них не так і не встав і вулик залишився стояти посеред табору.
   Компанія прокинулася лише годин у вісім, та й то від чиєїсь голосної команди іззовні:
   – Рота, підйом!! – рикнув грубий чоловічий голос.
   Тон його не віщував нічого доброго і хлопці, сяк-так одягнувшись, з лихим передчуттям повилазили з наметів.
Поряд із їхнім „Опелем” стояла ще старіша, зеленого кольору „Волинянка”, а біля неї – двоє сільських дядьків років по сорок з ломаками в руках. Один із них був рудим, стриженим під гребінець, а інший – чорнявим, з циганськими кучерями. В одному вони були схожі між собою: обоє дебелі, широкоплечі, кулаки – мов півлітрова банка. Відчувалося, що усе своє життя вони не лише важко працювали, але й удосталь їли смаженої картоплі з хлібом, м’ясом та салом, запиваючи усе те свіжим молоком з пухкими пирогами та медом.
   – Ну що, придурки, меду захотілося? – трохи насмішкувато запитав чорнявий.
   Тут якраз і дівчата з’явилися на світ Божий і герой минулого вечора Сашко насмілився обережно образитися:
   – Чому ж це одразу – „придурки”? – тихим голосом запитав він.
   – А хто ж іще? Звісно – придурки! – з твердим переконанням повторив кучерявий і показав своїм дубцем на вулика.
   Дівчата раптом пирснули сміхом, Сашко поглянув і собі та й похолов: у передній стінці вулика, там, де пасічники зазвичай прорізають льоток – маленький отвір для бджіл, – там зяяла велика кругла дірка: старого вулика хтось хазяйновитий прилаштував під собачу будку! Та то ще було не все. Поряд із діркою, до зробленої із товстого цвяха скоби, був причеплений досить довгий мотузок, на іншому кінці якого – тьху! – сидів той собацюра, що „причепився” був до них поночі! Уночі, він, певно, доїв усе їстівне, що дівчата покинули неприбраним і тепер виглядав напрочуд задоволеним від ситого життя.
  „Пропав, – подумав Сашко: – хоч звільняйся тепер, засміють же на роботі...”.
   – Значить так, – почав рудий, – часу у нас мало. Зараз берете будку і на руках несете назад. Чи, можливо, треба щось пояснити? – він підняв свою ломаку і почав пильно її розглядати.
   – Не треба... – похнюплено мовив Вітько і, повернувшись до Сашка, вже зі злістю прогарчав:
   – Чого стоїш? Бери!...
   Вони перли вулика ще росяним лугом по власних широких слідах, натруджені учора руки та попереки немилосердно боліли, за ними так само біг, не відставав пес-ледацюга, що так жодного разу і не подав голосу, а Сашко з кожним кроком усе більше переконувався, що дійсно, життя – не мед: варто розслабитися, вирішити, що віднині весь світ у твоїй кишені, як на тобі – стоять уже з ломакою...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 06-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 04-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анізія, 04-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 04-01-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55094695091248 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …