(Фрагмент) Зимовий вечір лагідно взяв у свої обійми змерзлу землю, припав до неї синіми крильми, оповив чарами сну, розбрискавши по білій ковдрі фіолетову акварель ліхтарів, втихомирив вулиці й двори, і тепер вони у ніжній насолоді дрімоти завмерли в очікуванні ночі. Тихо і затишно навкруги… Тихо до нестями… Але ні! Щось тонке, мов струна, бринить у морозному повітрі, відлунюється кришталевими передзвонами, затихає і знову наростає. Щось тужливе і мелодійне…
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає…
