Два тижні і три дні як світ утратив яскравість барв, а життя – повноту відчуттів. Усі колишні друзі, випадково зустрівши мене на вулиці, питають чи я часом не захворів. І пропонують разом випити. Я тільки вимушено усміхаюсь і на кілька секунд розпочинається незручна мовчанка. Ну, а що ж тут скажеш? Спробуй пояснити чому ти не п’єш, коли ще кілька тижнів тому ви разом напивалися майже до стану мовчазних овочів. Як розказати, що тобі уже не цікаво вливати в себе алкоголь тільки для того, щоб потім слухати п’яні сповіді, або ж уляпатися в чергові п’яні «з’ясування стосунків». Так буває. Якось, після чергового «перепою» прокидаєшся і розумієш, що ти і горілка разом брали участь в усіх можливих історіях. Від нічних бійок і ночівель посеред вулиці до колективних сеансів сповіді. І, врешті решт, пиво з горілкою завжди були на першому місці. Хоча, коли в твої очі дивиться така ж пара «скляних» порожніх і відсторонених очей, виникає ілюзія взаємного розуміння і дружби. Правда, звучить якось дивно? Але, усе ж…
Звичайно, хтось може сказати що я надто різко поміняв свою думку. Мовляв, ще учора усе подобалось, а от уже сьогодні – усе не так, усі не такі. Ну і нехай! В кожного свої недоліки. Мій – не послідовність.
От уже два тижні і три дні усі знайомі жінки кажуть, що я помінявся в кращу сторону, тобто, в значені: посвіжішав колір обличчя, зникли мішки під очима, а погляд став ясний і упевнений. А от мене усе більше і більше цікавить без чого людина може обійтися. Без горілки, на приклад, або ж портвейну. Пересічний чоловік може спокійно дожити до старості навіть без пива. Так же, як і без п’яної душевності, довгих нічних розмов про сенс слова «повага». Навіть анекдоти і повчальні історії з життя після пляшки на трьох згадуються з труднощами. Усе частіше я переконуюсь, що навіть без дружби і любові можна обійтися. Так-сяк, але можна… В решті решт, вірна дружба і велике кохання речі, які пощастило пізнати небагатьом обраним. Або не пощастило…
От уже два тижні і три дні мене усі навколо запитують, чим же я тепер займаюся? А чим же може займатися безробітний невдаха, що кинув пити? Правильна відповідь – нічим. Я завжди мріяв жити у стилі Омара Хаяма. Зранку писати філософські трактати. Удень, у прохолоді фруктового саду, під звуки дзюрчання струмка, складати глибокодумні вірші про любов і марноту життя. А ввечері пити вишукане вино в компанії веселих друзів і неперевершених, злегка фривольних красунь. Чим не ідеальне життя? Однак, моя батьківщина ось уже кілька століть обходиться без філософів. Вони, як вид, вимерли через відсутність природного середовища існування. Та й, якщо чесно, поет з мене вийшов би навіть гірший за посереднього. Ось чому, уже два тижні і три дні як я відмовився навіть від третьої частини своєї мрії. В кінцевому результаті, життя не що інше як розвінчання мрій. І привчання себе до життя в менш-більш стерпних ілюзіях.
