Приватне детективне бюро "Ратушняк і син", яке пан Спихальський вибрав для нинішньої розмови, з представником єпископського фонду з Німеччини, на що його намовив владика Станіслав Бляза, було у центральній частині міста, зате в пустинній його закутині. Лише інколи побіля б'юра зупинялось якесь авто й туди заходили інтересанти. Відтак життя знову на довший час западало у летаргічний сон.
Манця Лупаківна, що обслуговувала кам'яниці глухого кута, була двірничкою, як кажуть у Львові, "старої дати". Кобітою вельми цікавською, відносилась до своєї роботи не формально, а з усією відповідальністю, а відтак, врешті взрівши, що хтось відчиняє двері постійно закритого приміщення, причимчикувала до приватного детектива з такою ото балачкою.
- Таке заправду гарне місце обралисте панунцю на оте своє б'юро, та й виглядає воно ладно. Але чогось усе перестоює закрите. Видати не дуже, то добре йдуть ваші, паночку, справи... Може б ліпше, який бар тут відкрили, а як на мене, то ще ліпше, - аптеку, бо і мені спокійніше, й клопоту менше. Тепер мудрі люди лишень бари й аптеки відкривають. Якби цілий Львів не мав ніц до роботи, айно смушити пиво й пігулками закусювати... Лікуватися нині стало дуже модно. Відколи жию, щем такої бздури не чула, аби взяли собі люди за моду хворіти. Чи в головах усім нараз помакітрилось? Нендзи якісь! Жиють на самих застриках і таблєтках...
Видати, це був тільки початок концепції пані Лупаківни, яку вона вочевидь вирішила викласти повністю, тому Спихальський поспішив уставити слово.
- Специфіка роботи у мене трохи інша, дорога пані. Ото, як б'юро зачинене, то свідчить, що маю пильну й дуже важливу працю, а як буду тут пересиджувати, то знайте, справи мої зійшли на пси...
- Ну дякувати Богу, панунцю, трохи мене заспокоїли. Бо ви - файний пан. Велику симпатію до вас маю... Б'юрко таке слічне, а пана кєровника усе нема й нема. Бігме, аж серце за вами, болить. Витягнув із гаманця двадцятку й протягнув двірничці.
- Покріпить своє добре серце, зичлива пані Лупаківно!
- Та ви, що, панунцю? За що малибисти мене винагороджувати?
- Добре слово дорогого коштує нині, та й ваше вочко чо б мало задаром трудитися споглядаючи на мою родуру? Візьміть, при усій моїй повазі до вас... Манця відкрила було рота, аби ще, що сказати, але побіля них зупинився дорогий "Порше", а пан, що вийшов із нього, впевнено попрямував до дверей детективного б'юра. Втиснувши двірничці банкноту, Спихальський поспішив за інтересантом.
- Ви отець доктор Георг Кнор, чи не так? - чемно запитав інтересанта своєю невпевненою німецькою. Розвернувши зграбну, худорляву сильветку в детектива втупились уважні очі кардинала Ришельє, (як його запам'ятав із першої версії однойменного фільму про трьох мушкетерів).
- Так. То ми з вами перемовилися по телефону?
- Мав таку честь, достойний пане, старосвітські підняв капелюха Спихальський.
- То пан є батько, чи син,- запитав прибулець, вказуючи на вивіску? Детектив протягнув гостю руку й представився.
- Місько Спихальський. Це - б'юро мого приятеля, яким користуюся, коли маю клієнтів, котрим залежить на конфіденційності, - тлумачив, припрошуючи інтересанта у середину. У б'юрі, лоскочучи ніздрі, розносився аромат запареної шипшини.
- Що це у вас так гарно пахне? - запитав, розглядаючись довкіл, доктор Георг. Де вже Спихальському було пригадати, як по-німецьки шипшина... але знайшовся.
- Український чай з цілющих трав. Бажаєте скуштувати, чи волієте каву?
- Таки каву, коли ласка.
Оксана, що була помічницею Спихальського, прийшла на нинішню зустріч радше, аби підтвердити реноме фірми. Подала гостеві мініатюрну чашечку міцнющої "галки",
- Вистерігаєтесь кофеїну? - поцікавився доктор Кнор, - лишень, аби зав'язати розмову.
- Він збуджує, а я звик, аби стан свідомості нічим не збурювався, - ґречно відповів пан Місько, мислив, що загадковий пан має стосунок до церковної ієрархії, можливо й сам єпископ, а ті людойки полюбляють, аби люди в їхній присутності, якщо святенниками й не були, бодай приймали вигляд святенників.
- Похвально, дуже похвально, я ж не можу відмовити собі у маленькій радості... Але перейдемо до справи. Як я вже казав, мені настійно рекомендував вас єпископ Бляза. Мовить, що той горішок лишень вам може бути по-зубах.
- Мої можливості, як приватного детектива вельми обмежені.
- У справі, яку вам хочу запропонувати, у вас буде роль швидше психолога, ніж детектива. Єпископ запевнив, що ви саме та людина, що зможе розпорпати цю справу.
- Ви мене інтригуєте... Особливо коли перевалило за п'ятий десяток, хочеться мати від зробленого справжню сатисфакцію... - Спихальський з радістю константував, що його німецька стає впевненішою.
- Справа надзвичайно делікатна. Наш єпископський фонд у Німеччині допомагає католицьким Церквам Сходу. Це ремонт і будівництво храмів, лікарська й гуманітарна допомога. Через те що у вас безглуздий податковий кодекс, доводиться цю допомогу надавати не завжди легально, бо ваша держава додумались оподатковувати звичайну гуманітарку... Тому гроші, й найдорожчі медикаменти ми передаємо по своїх вивірених каналах, переважно через фонди тісно пов'язані з Церквою. У вашому регіоні ми довгі роки співпрацювали з фондом Климентія – папи. Усе йшло якнайкраще, але останніх два роки серйозно стурбовані тим, що гроші, а передовсім медикаменти чи то з дорозі розчиняються, чи вже тут дістають ноги... Звіти мали б нас задовольняти - то не задекларований товар конфіскували, то знов помилково відправили не за місцем призначення й там розчинився мов шипучий аспірин у воді... Маємо підозру, що робить це не одна людина. Ми зі свого боку перевірили усе, що було у наших силах. На банківських рахунках людей, які тут працюють звиклі мізерні вклади... А треба вам сказати, що реалізувавши товар, який не дійшов за призначенням, зловмисник, чи зловмисники по найскромніших підрахунках могли отримати побіля п'яти мільйонів євро.
Іще раз наголошую, це має бути суто приватне розслідування. Висновки, якими б вони не були, не потягнуть за собою жодних наслідків, - застеріг пан Кнор.
- Докторе, коли ви твердите, що зловмисники не понесуть покарання, то чи не простіше вам попросту поміняти структуру? - відважився на трохи провокаційну пропозицію Спихальський.
- Слушно мислите, пане, та, по перше - ці люди утримують давні, іще із совітських часів контакти як з церковними так і світськими організаціями. Гарант нашої співпраці взаємна довіра. Абсолютна довіра. У них налагоджені контакти з владою, теж із державними структурами. Нам би дуже хотілось зберегти цих людей. За довгі роки праці заробили собі добру репутацію. Якби підозри, що їх снуємо, виявилися марними, мали б із того найбільшу втіху. Словом, ви розумієте, - нас задовольнить будь-який результат. Але люстрацію треба провести так, аби комар носа не підточив. Тут, пан Кнор витягнув з теки солідний конверт.
- П'ятдесят тисяч євро. Це - аванс. Не бозна які гроші, але й у нас не передбачені кошти на подібні справи.
- Я скажу вам "так", - коротко погодився Спихальський. Ще б пак, таких грошей за його працю йому іще ніхто не пропонував, - але, докторе, я б конче хотів отримати відповіді на деякі запитання, які, можливо, напряму справи й не торкаються, але важливі для розплітання цього клубка.
- Гаразд, але давайте вийдемо на ганок. Береженого, як кажуть, і Бог береже... - запропонував гість, звісно, усе, що знаю, що у моїй компетенції....
Відповівши на запитання детектива, Кнор заспішив.
- Зараз уже мушу їхати, - ось моя візитка. Телефонуйте у будь який час. Про терміни мови не вестимемо, хоча, результат ми хотіли б отримати якнайшвидше...
Біля автомобіля на чатах стояла пані Манця. Вгледівши, що виходимо, зустріла нас довгою тирадою.
- Скажіть вашому гостеві, най своє авто з іноземними нумерами на вулиці не залишає, і презентів місцевим злодюжкам не робить, бо не завше знайде таких постерункових як я!
- Мусив переказати панові Георгу слова увічливої Манці Лупаківни, на що він без слова сягнув по гаманець.
- Нє, нє, нє! – запротестувала горда двірничка, скажіть пану, що за все заплачено, осторога ж йому то - презент!
2.
Місько Спихальський був переконаний, що за знаком Зодіаку він, з певністю - кліщ. Це переконання прийшло до нього, іще коли працював в доблесних органах, й колеги помітили, що немає людини, яка б краще й швидше за нього укорінювалась в будь-якому середовищі. То ж, на службі був надто рідким гостем - завше "під прикриттям". Тільки вкорінюватись умів так спритно, і влазив так глибоко, що псевдо "кліщ" стало його новою сутністю. Не вписався "кліщ" в астрологічні знаки, а якби яким дивом прокрався чи погодився би бодай хтось зголоситись, що живе він під таким знаком? Кожен лишень заввидівши кліща чимдуж, поспішає його знищити: прикривають ватним тампоном змоченим в олії, аби якнайшвидше почав задихатись й виліз. Коли ж таки комаха упирається у хід ідуть, голки, рейсфедери, пінцети... Знищити гидоту до останку! - єдине прагнення кожного homo sapiens. Навіть індуси, котрі визнають існування безсмертної душі у кожній навіть травинці чи комашині, не задумуючись знищать кліща. Персона нон-грата на всенькому білому світі. Але ж для чогось Всевишній допустив існування й тієї зненавидженої усім живим комахи... З часом Місько зрозумів, що має з того навіть деякий хосен - його підсвідомо побоювались навіть товариші по роботі...
Місцина в яку сьогодні мусів увійти Спихальський - фонд святого Климентія папи. На позір не вельми помітна релігійна, неприбуткова організація. Мав там укорінитись або краще "втілитись", якби це краще пасувало сказати стосовно кліща. Пізнати їхнє нутро, головне ж, розкрити механізм їхніх оборудок. Цього за вісім років існування Фонду не вдавалось нікому. Структура була не по-зубах ні прокуратурі, ані податківцям, ані КРУ, ані СБУ. Кожен прагнув своєю звичкою "вмочити дзьобика", та нічого з того не виходило - бухгалтерія прозора й чиста, мов операційна палата.
----------------------------
Нендза - у слова широкий аспект використання: нездара, неповноцінний, неповносправний, не здатний, іще багато НЕ... Львівська гвара (запозичення з польської).
