Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44149
Рецензій: 86116

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Бувальщина

П’ЯТЬ СОРОЧОК У СПАДОК

© Анізія, 23-12-2014
-Старий Косів? Ну ти й дивачка. Це ж майже тут. Так, так, церква там Успіння пресвятої Богородиці. Поруч Вербовець, недалеко  Смодна. Тут так хтось покрутив, що й голову можна зламати.  Старий Косів був давніше, вже потім Косів. А чомусь Старий Косів  так і залишився селом, а Косів став містом.   На одній вулиці Косів, на іншій - Смодна. Поруч Старий Косів. Але всі ми пишаємося тим, що тут були Леся Українка, Ольга Кобилянська, Іван Франко. Коли то говорять гостям, то ніколи ніхто не згадує, чи були вони в Косові, чи в Старому Косові, чи в Смодні. То велико значить, що були тут такі   високі гості.  І ,коли хто до лікарні їде, то не каже: до Старого Косова. Лиш: до лікарні йду.
Софія  поправила хустку. Переклала важку  сумку з однієї руки в іншу:
-Ти, відей, голодна.  Зараз прийдемо,  пообідаємо. Поговоримо. Як тобі їхалося?
-Тето, ваша торба нелегка. Давайте  понесу. Їхала добре.
-Та твоя, відей, не легша. Я сама вже.  То не є таке аж тяжке. Тут подаваники.
-А що  це  таке?
-Мама би не питалася. А ти не знаєш, мала ще була, як переїхали  до Стрия. Подаваники – то відкупне від покійника: калач, свічка.
-Тето, але ж і ви не гуцулка.
-Йой, дитино. Чи не знаєш, що не той гуцул, що вродився, а той , що згуцулився. Та ми тут  більше як піввіку прожили.  То як не згуцулитися.
Вже й хата, добротна така. Літня кухня,  подвір’я у квітах. І пес назустріч. Гавкає люто. У хаті гарно так, сяє все вишиванками, ліжники на канапах,  інкрустовані тарелі на стінах.
-Меш пити кофе?
-Ой не подужала би я так говорити, тето. Каву люблю. І буду пити.  
Софія вже на стіл накладає,парує борщ у тарілках, студенина вилискує сито. Тішиться гостею. Бо ж роки-рокенні не було  Дзвінки в Косові. Як поїхала з батьками до того Стрия, то так і забула про неї. Добре, що зважилася. Бо то є неблизька дорога.
-А ще феїна. Та ти мала би бути тут щоліта. І на всі  свята. Бо знаєш, що я  вже давно сама, - і вицвілими, кольору перецвілих волошок очима, пильно придивляється до дівчини.
-Феїна?
-Аякже. Ти моя похресниця. Тут кажуть  феїна, а хтось – фіна,  то вже і я так. Цілі дні щось трохи пороблю та й валєюсі…Водно мені банно.  То вже ти трохи побудеш. Десь підемо.
-То й добре, що відпочиваєте, погано лиш, що сумно вам.. Але таке життя нині. Тето, а я лиш на день-два. А як знайду, що шукаю, то й завтра  назад додому.
-Вже завтра? Ба що ж ти шукаєш?
-Я, тето, сорочки  вишивані шукаю. Але не нові, а старі, автентичні.
-Тентичні? То би які мали бути?
-Автентичні. То дійсно прикарпатські, гуцульські, старі і складні  техніки, натуральне полотно, вишивка по  самому полотні…Чи знаєте, де такі би  мали бути? Мені казали, що в Кутах багато, в Старому Косові. Я, тето, нині тим займаюся, що шукаю старі гарні вишиванки і перепродую. То мій бізнес..
-Та нині всі лишень  бізнес та бізнес. А знати знаю. Не знаю, чи візьмеш, бо дорогі ті сорочки. Та якраз на тім тижні мене перепитували, чи не знаю, хто би купив   п’ять сорочок.  То є дуже старовинні сорочки та ще з одного роду. Від прабаби до баби. Заповіли  онуці. Нині онуки нема. Молодесенька  переставилася. А сорочки мати перепродує,  аби  помочи внукам і зятю, котрий слабує.
-Тетонько, золотко, та ходім нині туди. Я прошу  вас. А, може, вже хто й купив?  
-Не знаю, дитино, не знаю. Перепочинь, то й підемо. То таки тут, коло Рибниці.
Дорога недалека. Та як же гарно розглядати заквітчані подвір’я, хати, оздоблені візерунками. Ріка  співає, клекоче, щось  розповідає, сміється, з камінчика на камінчик   перетікає, щоб потім ринути з високих каменів водоспадом. Верби коси полощуть , намагаються довгими вітами затримати хвилі…
-Чи ж удома господиня, чи можна увійти?Як дужі, Калинонько?
-Раді вас  вітати, заходіть…Якраз бануш підоспів, - на порозі  моложава жінка  , чорноока,  з косою, як  ворона крило,  закрученою довкола голови. Вишивана запаска охоплює ще стрункий стан.
-Та я,  Калино, сама з  гостинцем. Сирник пекла, бо приїхала моя феїна. То й вам несу спробувати.
-Агій на вас, Софіє. Та чи я не печу. Таже знаєте, що діти люблять солодке.
-А ми до вас, Калинко, на ті сорочки подивитися.
Глухо скрипнуло віко  старої розписаної скрині. На   ліжках розкладає Калина диво сорочки.
-То ходіть, дивіться. Потім  будемо гоститися.  Аби не   заплямити. Бо літ їм та літ. Ось ця  ще  полотно конопляне, ті  - т о вже  тонше полотно,  вже баба льон  садили… А та, найновіша, їй  піввіку, на  тоненькому, панському  …
Сорочки, їх п’ять, як пальців на руках,  – таких і в музеї нема. Дзвінка те розуміє. Щойно побачила –  серце ледь не зупинилося від захоплення. Довгі. Густо зашитий верх, рукави… Ще й по подолу широка коса. Поряд з низинкою хрестик, настелювання, штапівка, шнурок, вирізування, кучерявий шов.  Ось   курячий брід. А барви як  дібрані.  Сорочка в бузкових кольорах. Такої ніколи не бачила. Червоно-чорна ота. . Чи ця вишита  кількома кольорами яскравими такими, аж горить.  Які мережки. І нема машинного шва ніде. Все руками,  та так тонко, так філігранно змережане Яке ж то багатство…
-Усі продаєте?
-Та всі.  
Справу залагодили швидко. Вже  сорочки  спаковані. Дзвінка  не може до страви  й доторкнутися. Серце від захоплення б’ється в грудях  радісною пташкою.
У хаті ж одразу  кинулася  приміряти. Та як  же їй то личать ті сорочки, як  прегарно виглядає вона і в тій, і в іншій. Червоною крайкою  стан  обповила… Тета – як на  образ святий дивиться-не надивиться.
-Не скидай, най налюбуюся. Та ще зателефоную до Любка, сусіда. Най сфотографує тебе в такій красі..Чи ні. Посидь, а я  скоренько. Крикну його. Бо вже смеркає.
Софія за поріг. А Дзвінці погано.  Голова   важка стала, перед очима мла якась і постать  жінки  з  тої імли випливає, обриси невловимі, у   сорочці вишиваній, багатій такій…То вже бісер переливається.  Руками голову стискає, до Дзвінки  йде:
-Не смій. Чуєш, не смій сорочки брати. То  придане моєї доньки. То було мені у спадок передано. А я доньці залишила. То мої прабаба й баба вишивали. Для мене.  А я їй… Не смій. Бо не будеш щастя мати. Перепродаш – ті люди тебе проклянуть…Занеси.  Скажи: Анна не дозволяє.
Руками  вже  шию  стискає Дзвінки. Ноги заплутуються у  подолі. Підлога все ближче. Темно так.
Софія  з сусідом на порозі. Дзвінка в сорочці на підлозі…
-Та чи ж та лярва не знала, що її донька то не  дозволяла продати. То  таки  була Анна. Так, її хоронили в  вишиваній бісером дуже дорогій сорочці. То була вона.  Та лярва  світом віялася. Баба  виховувала Анну. Таже вона мамкою бабку кликала, а дідика – татом, - сусідка напоює Дзвінку   чаєм з трав  гірських, віск зливає. – Чому ж ти, Софіє, та не розповіла Дзвінці, що не можна  чужі сорочки  купувати. Не можна. Бо шили-вишивали їх для когось. Нову можна, а ношену – ні-ні. Бо долю чужу на себе береш. І хрест чийсь. Коли дарують – так. І то лише від родини, коли тебе люблять ті, що дарують. Від мами, баби, прабаби. По роду.  Чи замов собі. Тобі вишиють майстрині не сугіршу.  А ті сорочки,  придане  молодої жінки, котра переставилася   не так давно… І котра заповіла їх своїй  дитині. Най Біг милує. То ще добре обійшлося, що  ти, дівко, тут  приміряла ту сорочку.. Що ж би ти  вдома робила. Не знати, що би сталося в дорозі…
Не спалося. Дзвінці – зі страху, котрий не відпускав її. Боялася  глянути   на двері, чи не стане знову та постать. Хоча сорочки віднесли. Щось довго Софія там  виговорювала Калині. Дзвінка лише чула обривки  речень: «Ти би ще  колошматила мною?» -тета.. «Куйон старий, чогось  вчепилася? Пощо вони мені. Мушу то спродати. Приїхала твоя дівка з дідьчої матері і буде тут мене вчити..»
Не спалося й Зосі.
-Кидай, дитино, той бізнес. Який же то бізнес: нести людям чиєсь горе?  То біс  несе.  Від нечистого то.
Щойно сонечко позолотило  верхи гір, вже й сидять   у кімнаті. Кавують невесело,  сном діляться. Обом снилися сорочки.  П’ять їх було.  Придане  молодої жінки. І жінка снилася. Та не одна. П’ять. Прабаба, баба, мама, донька і  онука…Щасливі. Кожна у  сорочці… Вишиваній.  Ті самі кольори… Ті візерунки…Те полотно. І та філігранна мережка настилом.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Правда

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 28-12-2014

Скажи: Анна не дозволяє.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 26-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 24-12-2014

Ковток різкого, карпатського повітря

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 24-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 24-12-2014

Краса!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 24-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов , 24-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 24-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 23-12-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64605093002319 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …