В чудовому місті Кам’янці-Подільському жила маленька дівчинка Ярослава. Вона дуже любила малювати, гратись зі своїми ляльками-принцесами та вдягатись у рожеві сукні, які личили до її ніжних щічок.
А ще Ярослава дуже любила дивитись мультики про різноманітних фей, чаклунок та принцес. Одного разу вона підійшла до свого папи Ігоря, який саме в цей час був заклопотаний роботою, та запитала:
- Папа, а ти бачив живих фей?
- Бачив-бачив, - не відриваючись від роботи відповів папа Ігор.
- А які вони? Де вони живуть? – продовжувала розпитувати Ярослава.
- Он,подивись, наша мама – справжня фея. Хіба ні? – посміхнувся папа Ігор.
- Е, ні, вона не фея, - засмутилась Ярослава, подумавши, що батько з нею жартує. Похнюпившись, дівчинка продовжила дивитись улюблений мультик.
«Придумає ж таке – хіба мама схожа на фею! Он як вони вміють літати та робити різні дива», - подумала про себе Ярослава, милуючись улюбленими героїнями з мультика.
Настав вечір і дівчинка зручненько вмостилась в улюбленому ліжечку. Тато Ігор та мама Іра ніжно поцілували свою улюблену принцесу та побажали їй гарних снів.
Ярослава вже майже поринула в сон, як раптом почула ніжний дзвін, який линув десь здалеку. Дівчинка прислухалась – дзвін ставав все голоснішим і голоснішим, немов мільярди крихітних коштовних камінчиків зіштовхувались між собою у повітрі.
Лише коли Ярослава побачила чарівних фей, вона зрозуміла, що цей дивовижний дзвін створювали їх легкі, майже невагомі крильця, вишиті з чистого срібла та крапельок ранкової роси.
Феї без остраху підлетіли до ліжка Ярослави і сіли поруч з дівчинкою, яка здивовано дивилась на своїх нічних гостей.
- Привіт, Ярославо, - весело привіталась фея у блакитній сукні з маленькою сумочкою, витканою з біленьких ниточок-хмаринок. – Ми пролітали повз твої вікна та вирішили трошки перепочити, адже сьогодні у нас був такий важкий день.
- Зранку ми розбудили усіх пташечок, погодували безпритульних котиків і собак, а також пригостили горішками наших улюблених подруг білочок-теревеньок, що живуть у парку - прощебетала фея, вдягнена у розкішну жовту сукню з пір’їнок, подаровану подругами-синичками.
- Цілий день ми сперечались з північними вітром, який от-от мав принести у наше місто снігову тітоньку-хмару. Благали його зачекати ще хоча б два дні, щоб ми встигли підготувати усі рослинки до снігових заметів, - втомлено зітхнула фея, чий яскравий одяг був зроблений з листочків осіннього клену та ягідок калини.
- Які ж ви гарні, - захоплено вигукнула Ярослава. – Я так би хотіла бути схожою на вас та допомагати в усіх ваших справах.
- Твоя мрія може легко здійснитись, - з радістю промовила фея, з сумочкою витканою з біленьких ниточок-хмаринок. – Насправді, у нас є багато помічниць серед людей, просто їх не так легко побачити.
- Отже, я теж можу стати вашою помічницею? – затамувавши подих, запитала Ярослава.
- Звичайно, зможеш. Але для цього тобі потрібно ще багато чому навчитись, - серйозно заявила фея, у сукні з пір’їнок.
- А хто ж мене навчить? – занепокоїлась Ярослава, яка сподівалась, що зможе стати помічницею феї вже сьогодні?
- Будь уважною, і незабаром ти побачиш одну із наших старших помічниць, яка і навчить тебе всьому необхідному.
- Як же я її побачу? – недовірливо поцікавилась Ярослава.
- Не хвилюйся, в тебе все вийде, - проспівали феї, одночасно торкнувшись своїми чарівними паличкам до Ярославиною голівки, та зникли у нічному зоряному небі.
Ярославі одразу стало сумно без фей. А що як вона ніколи не знайде старшу помічницю та не зможе, як і вони, кружляти над рідним містом, творити різні дива та допомагати усім, хто потребуватиме її підтримки.
Побачивши на кухні світло, Ярослава вирішила випити молока та розпитати маму, чи не знає вона, як знайти старшу помічницю феї.
Тихенько підійшовши до дверей, Ярослава застигла, широко відкривши очі…За спиною у мами Іри, яка домивала посуд після вечері, вона побачила ледь помітні сріблясті крильця, схожі на ті, що були у фей. І як раніше вона їх не помічала…
Тут Ярослава пригадала, скільки роботи вдається її мамі переробити за один день: вона готує для неї з татом смачний сніданок, обід та вечерю, прасує та пере їх одяг, підтримує чистоту в кімнатах, робить чудові макети, паперові квіти та виливає різнокольорові свічки. І при цьому вона встигає чудово виглядати, весело гратися з Ярославою та завжди знаходити потрібне, лагідне слово.
- Як же я раніше не здогадалась, що моя мама – справжня помічниця феї. Адже звичайній мамі все це було б не під силу, - здивувалась своєму відкриттю Ярослава. – Тепер я знаю, що потрібно робити, щоб стати справжньою помічницею феї…
Ярослава тихенько зайшла на кухню, взяла зі столу брудну чашку та подала її мамі… В цей момент дівчинці здалось, що мама подивилась на неї зовсім не так, як раніше….
- Так, мамо, я про все здогадалась, - подумки промовила Ярослава, а мама Іра їй лагідно усміхнулась у відповідь. Навіть без слів вони зрозуміли одна одну.
На кухню зайшов папа Ігор та обійняв своїх дівчат.
- Мої чарівниці, - ніжно промовив він.
Так, наш папа – найрозумніший, - подумала Ярослава, - адже він з самого початку знав, що мама Іра – фея.
З цими думками Ярослава знову лягла у ліжечко, плануючи як завтра вона в усьому допомагатиме своїй незвичайній мамі ...
