Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2433
Творів: 43500
Рецензій: 84750

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (31). Частина ІІ - Вітер, що приносить дощ (відредаговано)

© Viktoria Jichova, 06-12-2014
                                                                               27.

      По приїзді на ферму ми відразу прийняли гарячий душ та перевдягнулися, мокрий забруднений одяг віднесли у пральню. Схилялося вже до вечора, за вікном - поперемінний дощ, швидкі темні хмари та поскрипування дерев від вітру. Як виявилося, ми не одні, хто цієї післяполудневої пори нудьгував через погоду. Тож ближче до вечора ми всі, хто перебував у садибі, зійшлися внизу у вітальні. Господар розтопив камін, а я з чоловіком взялися за готування вечері. Оскільки відомо, що їжа людей зближує, до нас пізніше приєдналася і фінська пара. Мій чоловік, який дуже любить кулінарію, взявся за приготування чеської традиційної страви: тушкованої телятини на соусі зі сушених грибів, які ми прихопили зі собою в дорогу, та картопляними кнедликами. Фінни спочатку ходили навколо нас по кухні, підозріло зиркаючи на плиту та морщачи носа від погляду на гриби, та потім, коли грибний аромат поширився на всю світлицю, поцікавилися, як смакують лісові гриби, бо вони, як не дивно, їх не їдять і взагалі їх бояться, на відміну від помішаних на грибах слов´ян. Ось так на основі звичайної цікавості фінни і приєдналися до нас. А потім і господар ферми з дружиною, котрі хоч і знали ще з радянських часів, що таке гриби, та їх зацікавили кнедлики, що вже зварилися та які я у вигляді подовгувастого буханця з картопляного тіста по-старому чеському способy краяла ниткою на акуратні рівні скибки. Тож і їх ми запросили на нашу гостину. Фінн тимчасом витягнув щось з морозилки і тріумфально поставив на стіл - посеред нього красувалася вкрита ще льодом плящина горілки.
      - Ось, справжня фінська! - переможно вигукнув і на радощах потер долоні, після чого наслідувало цокання першими чарчинами навдивовижу легкої і кришталево прозорої оковитої. В такий підвечір, коли за вікном завиває вітер та, здавалося, "женяться всі чорти", настрій у всіх був дещо екзальтований і, мабуть, тому алкоголь смакував по-особливому. Повечерявши на славу та трохи захмелівши хто від горілчини, а хто від коньяку з чаєм, ми сиділи у світлиці за великим столом, голосно гомоніли, розказуючи веселі життєві історії чи пригоди під час подорожей, та грали в карти. Отож вечір видався вже й не таким нудним, як здавалося на його початку. І коли ми, вже всі дещо втомлені від ситості та гомону, порозсідалися на м´яких кріслах довкола каміну для пиття кави, дружина господаря підійшла до старого піаніно, що стояло у куті під експозицією лосячих рогів. Спочатку вона грала на нім, та потім поволі, ніби соромлячись, несміливо затягла старих естонських пісень. Її голос плив плавно і м´яко, переливаючися у звукax чудових меланхолійних балад. Хоч я і не розуміла жодного слова, проте з мелодій мені вгадувалося щось тужливе і трагічне, ніби сумна колискова про втрачене щастя та про нездійсненні мрії..

      Чи то спів та тихі, ніжні звуки фортепіанної музики, чи то тепло та приємне потріскування згоряючого дерева у вічно голодній, криваво-вогненній пащі каміна, чи то жаслісне скигління тяги у комині, чи то випитий коньяк, що блаженними гарячими хвилями розливався по знеможеному тілу, чи то моя, врешті-тешт, цілковита фізична і психічна втома, що накопичилася за два насичені дні та безсонну і тривожну ніч, чи то все вкупі взяте, нарешті, здолали мою свідомість - і я відчула, як починаю поволі загрузати у м´яких тенетах звільняючого від сум´яття та бентежних емоцій сну..

                                                                               28.

      ..Чую за своєю спиною дзвінкий, лункий чоловічий голос. Я цей голос знаю, дуже добре знаю.. Ні, неможливо, аби таке стало реальністю - цей голос надто всім відомий, аби звертався саме до мене.. Причулося? Йду далі. І знову цей чіткий, гучний басистий тембр, що різко, наче стусан мiж лопатки, вривається в мої легені і дихання.. I я завмираю. Зупиняюся посеред широкого і велелюдного проспекта у великому місті - чи то Прага, чи то Львів - не розібрати, лише бачу, що вулиця знайома і незнана водночас. Не озираюся. Bідчуваю дотик чиєїсь руки на своєму оголеному, завдяки футболці на тонесеньких бретельках, плечі. Згори немилосердно періщить спекотне сонце, я саме проштовхувалася через натовп кудись, аби сховатися від цих нещадних променів та людської штовханини зусібіч. Щонайшвидше хочу вирватися з того "стовпотворіння" та пірнути у прохолодну тінь парку. Але той голос зізаду примусив мене зупинитися. І я стояла, не озираючися та водночас піддаючися все новим і новим ударам та поштовхам плечей i ліктів зустрічної юрби, допоки не відчула шпаркий дотик тієї, здавалобися, до болю знайомої руки на своїй шкірі.. Oбертаюся. Переді мною - Він! Моє серце здригнулося, перестало битися, знекровлюючися, бо впізнало Його відразу і безпомилково. Хоча мої очі ніколи й не бачили Його в реальності, тим більше ще з такої близькості, лише на плакатах та телевізійних екранax, серце знало, що переді мною ніхто інший, як Він! Кумир, ідол всіх юних фанаток! І цей хлопець, такий молодий і вродливий, з променистими очима - тут, переді мною, реальний! Судомно ловлю подихом повітря. Зачудовано вдивляюся у його обличчя, вивчаючи його риси до найменшої дрібнички - і, хоч і намагаюся, та не можу знайти бодай якусь недосконалість.      
      - Це ви мене? - ніяковію і засоромлено опускаю погляд вділ, аби лише не зирити в ці незбагненної ясності очі, зачіпляючися поглядом за струнку хлопцеву постать, його підтягнутий живіт та зупиняючися на потертих та трохи подертих світлих джинсах - саме на рівні кишень та ширінки. Від того спалахую ще дужче.
      - Так, саме тебе. Будемо краще на "ти"? Адже ж ми ніякі не поважного віку пан та пані, чи не так? Та годі тобі вже червоніти, бейбі! - і підморгнув, зіщулюючи свої котячі очі в чорну риску пухнастих вій. - Ходімо! - і, не чекаючи на мою відповідь, чіпає мене за руку та тягне геть з натовпу. Плентаюся за ним, наражаючися на бездушні погляди перехожих та доволі болючі "штрикання" їхніх ліктів. Але те, що діється навколо і як потерпає моє тіло від натовпу, мене тепер не обходить. Бо у мене підгинаються ноги, трясуться коліна, мене кидає то в жар, то поливає студений піт, захлинаюся лише від думки, що то - ВІН - моя мрія, моя зірка, моє все! Про що ще може мріяти шістнадцятилітня юнка, як не про свого найжаданішого кумира, у якого вже давно безтямно закохана? І ми йдемо, швидко, майже біжимо - він попереду, спритно звиваючися поміж юрбою, наче змій, а я - позаду нього, як вівця, яку ведуть на убій, задурманена ароматом його розімлілого на сонці тіла та флюїдами його незвичайної особистості, його харизми, його слави і його сили, спроможнoстi підкорити будь-яку особу жіночої статі лише одним поглядом..

      Нарешті, вибираємося з натовпу і опиняємося чомусь біля моєї школи, де навчаюся. Заходимо у її широкий і світлий, викладений білими бетонними плитами двір. Але чомусь цей двір - добре ж його впізнаю, чомусь він не чотирикутний, але п´ятикутний - правильної форми п´ятикутний  двір. Зупиняємося прямо в самому центрі двора.      
      - Що це все повинно означати? - набираюся сміливості, знову жадібно задивляюся на хлопця, який уважно роззирається довкіл.  І, поки так роззирався, я ще більше намагалася відгадати, про що він так думає і звідки він, цей славний іноземець, взявся.
      - Ти здивована, чи не так? - раптом встромив свій погляд у мене. - Так оце i є твій Пенталон*?
      - Ні, не пентаграма - це маєш на увазі? - не розумію цього запитання.
      - Знаєш, що таке Пенталон? - дивиться уважніше.
Заперечливо хитаю головою, присоромлена.
      - Бачу, тобі ще зарано знати такі речі. Тобі ще треба довго навчатися. А про пентаграму ти згадала правильно. - примружився, вичікуючи моєї реакції.
      - Але ж це не зірка, а наш Пентагон! - поправляю його я. - Так ми прозвали нашу школу через її форму і неприступність, яка нагадує фортецю.
      - Ага-ага, ось це ваш розсадник знань та освіти.. - і усміхнувся. - Цікаво-цікаво.. - похитав головою і його темно-каштанова чуприна впала йому на чорні брови, від чого моє серце зм´якло вже зовсім. - А те, що ми знаходимося у самій середині п´ятикутної зірки, ти ще досі не зауважила, ні? І що, багато знань набралася? Чи ти краще любиш так трохи "поза школу"? - і закліпав тими своїми довгими віями-стрілами, усміхаючися.
      - Люблю багато читати.. і щось собі писати..  - ще більше знічуюся та починаю почуватися, як на шкільному іспиті чи якийсь піддослідний кролик.
      - Не зовсім правильно. - лукаво посміхаючися, влучав прямо в душу. - Ухиляєшся від відповіді. Як завжди. Ну, що ж. Твоя воля. -  i відійшов подалі, почав проходжатися вздовж периметру школи, задивляючися то тут, то там у величезні шкільні вікна.
      - Тут  у нас часто проводяться урочистості. - ляпала щось таке, аби щось, вже зовсім гублячися сeред його недвозначних натяків. Моя небесна, осліплююча зір і розум "селебріті" озирнулася в мій бік. Підійшла до мене.
      - Ти, мала, cлухай уважно. - вів своє безцеремонно далі, на зважаючи на те, що вже повністю заплутав мені голову своїми недомовками. -Ти ж хочеш успіху в житті, чи не так? - і схопив мене знов за руку, ведучи в бік сходів під дашком.  
      - Який ти маєш на увазі "успіх"? Такий, яким користуєшся ти? Всесвітня слава і популярність? - не хотіла здаватися я, дрібочучи за ним у босоніжках на підборах по бетоні. Ми різко зупинилися. Хлопець глипнув на мене, вже без усмішки, серйозно.
      - Ще не здогадуєшся? - і почав підходити до мене впритул. I я відчувала, як під натиском його пильного погляду задкую уверх по сходах, ось вже опиняюся на площадці, вже торкаюся спиною стіни - відступати вже нікуди. Хлопець уже нічого не відповідав, лише дивився і поволі „наступав". В моїй душі почало творитися казна-що: я мліла від погляду у ці неземні очі кольору далекого морозного, просяяного сонцем арктичного неба. Все набрало шаленої швидкості. Чи навпаки час зупинився? Хлопець схопив мою руку у свою теплу долоню і провів моїми пальцями по своїм обличчі - мої пучки торкнулися i ніби ошпарилися льодом, водночас відчувши надзвичайно пружнy оксамитність його трішки засмаглої шкіри. Мої коліна затремтіли, знизу живота піднялася гаряча хвиля.. Я знала, що цей красень був набагато старший за мене - вичитала це колись з його біографії - та його вигляд був таким свіжим і юним, що здавалося, що такі люди, як він, не старіють ніколи - вони вічно молоді. Тож коли юнак прошепотів мені щось незнайомою, мабуть, його лише мовою, то виглядало це як якесь примовляння-закляття чи що. Від його заворожуючого шелесту я вже не могла встояти на ногах i ще сильніше втиснулася у стіну, яка була мені останньою опорою. Моя рука гладила хлопцеве обличчя і тремтіла, боячися доторкатися тієї нереальності. А коли ж іще зловив своїми різко окреслeними, прyжними і заодно м´якими устами мої пальці, ніжно цілуючи і ніби легенько їх покусуючи, я вже не витримала. Моє тіло наче вибухнуло – i така потужна, приголомшлива хвиля накрила мене з ніг до голови і розметала, здалося, на міліарди атомів по всьому Всесвіті, що десь на мільйонну частину секунди в моїх думках вихопилося та знялося полум´яним язиком у нічні  небеса: "Візьми мене! Візьми мене негайно! Я - твоя!" Хлопець, мабуть, все вичитав з мого погляду - взяв мої руки і поклав собі їх на плечі. Мої пальці дико та імпульсивно ковзали по них, ніби не йняли віри, що можуть по-справжньому торкатися цієї істоти, гладити та болісно впиватися, залишаючи глибокі вм´ятини на її широких раменах. Його обличчя поволі нахилилося до мого і ми злилися у довгому, гаряче-шаленому цілунку. Mною протікають всі електрострумені нашої планети, тіло і душа набувають надзвичайної легкості. Хлопець щільніше притискається до мого тендітнoгo стану, некомпромісно втискається між мої вже встиглi налитися кров´ю гарячі стегна.. Враз різко піднімає мене, як невагому бадилину, на руки, мої ноги обплітають його пружний стан.. і.. Він ввійшов у мене.. ніжно та пристрасно, повністю заполоняючи гарячою тужавістю все моє дівоче єство.. На мить усвідомлюю крізь спалахи в очах, що він взяв мою дівочість, мою цноту, і що я віддалася йому, своєму першому в житті чоловіку, з дикою, небувалою хіттю - і таке болісне і заодно невідомо-приємне відчуття було для мене неперевершеним шаленством.. Та ось мої думки летять уже шкереберть і я віддаюся, віддаюся до знемоги! Ми кохалися палко, жорстко, пристрасно i рвучко - і кожен порух був різнозначий дух захоплюючому злету, відриву від землі - я вся, вce моє тіло і доля тепер були в його дужих обіймах, в його руках  - дослівно і переносно. І коли вже ось-ось, здавалося, ми, наші душі воїстину зіллються у єдиному, найвищому пориві, я..

прокинулася..

       Банально прокинулася! „Чом цей сон не мав продовження?“ – очманіло кліпала я заспаними ще очима i роззиралася по стемнілій вже світлиці, важко віддихуючися від перепитого та від того, що щойно наснилося. "Ну, як наснилося вже, то наснилося.. Що за фігня? Якась еротика, бляха-муха.. До чого? Якийсь повний абсурд, чортівня! I cнишся, заразо клята, знову мені снишся!" - подумки злостилася я, витираючи спітніле чоло та відчуваючи тупий біль у грудях, і надсилала прокляття на адресу того, хто знову мене посмів потyрбувати таким непристойним та ганебним чином..

      Почала шукати очима свого чоловіка. Світлиця освітлена лише напівзагаслим полум´ям з каміну, а он тутечки i чоловік - мирно, наче мала дитина, спить на сусідньому кріслі, зручно в ньому розвалившись та прикрившись стягнутою зі спинки крісла овечою шкірою. A ось і перевернута, та добре, що нерозбита склянка з-під коньяка під кріслом. І нікого навколо, мабуть, господарі та фінни вже відібралися по своїх кімнатах.

      "Ух!" - тяжко видихнула я, потираючися обома руками від холоду.. "А таки холодно, чорт забирай! А уві сні ж як було гаряче! І що це знову за сон? Все там у нім переплелося: моя юність і недавнє минуле.. " - намагалася дати до ладу свої розбурхані думки. "В цім сні мені шістнадцять і я вже по-справжньому кохаюся з чоловіком! Але ж це неправда! В моєму реальному житті все ж було інакше. Hавпаки, саме в цей час я заріклася, що свою цноту нікому так легко не віддам! Tільки після весілля та ще й дуже коханій людині. Якась мара!" - мені було соромно, до глибини душі соромно, але ж і приємно.. і я, з досадою важко зітхнувши, заплющила очі, згадуючи Його..

      Раптом за вікном зблиснула блискавка, через якусь мить вдарив грім. Bизирнула з вікна: вітер не на жарт розлютувався - дерева гнулися і зловіщо скрипіли, саме починалася гроза. Блиснуло ще раз. Hа цей раз розрядка електричної небесної енергії тривала довше і я в цей момент на подвір´ї щось загледіла: або то я справді це побачила, чи мені привиділося - там, попід брамою маячить, обіпершися об тин, якась постать у темному - її бліде обличчя задивляється на будинок..

-----------------------------------------------------
Пояснення:

Пенталон* - (з грецьк. пента - п´ять; голон - цілий); натяк на систему, використовувану в аналітичній психології, яка об´ємно охоплює в моделі мандали архетипні рівні теорії про особистість, включає базові арехетипні аспекти, такі як принципи "біос", "логос", "ерос" та "мiстос“ та чотири головні орієнтаційні функції - "персону", "тінь", „анімус/аніма“ та "Самість" як центральний архетип цілісності особистості.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 08-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 08-12-2014

Ох вже ці наші галюциногенні грибочки...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 08-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 07-12-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32842707633972 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …
Матриця як вона є: Відгук на нон-фікшн книгу Манфреда Лютца
Скажіть чесно, хто за нинішніх обставин для країни важливіший — солдат чи митець? Певно, дехто одразу …
Білл Гейтс про “Коли подих стає повітрям”: Ця книга зворушила мене до сліз
Всі життя мають рівну цінність. Але деякі випадки смерті здаються особливо жорстокими. Полу Каланіті …