Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45168
Рецензій: 88336

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (31). Частина ІІ - Вітер, що приносить дощ

© Viktoria Jichova, 06-12-2014
                                                                               27.

По приїзді на ферму ми відразу прийняли гарячий душ та перевдягнулися, мокрий забруднений одяг віднесли у пральню. Схилялося вже до вечора. За вікном - поперемінний дощ, швидкі темні хмари та поскрипування дерев від вітру. Як виявилося, ми не одні, хто цієї післяполудневої пори нудьгував через погоду. Тож ближче до вечора всі, хто перебував у садибі, зійшлися внизу у вітальні. Господар розтопив камін, а я з чоловіком взялися за готування вечері. Цього разу нам захотілося чеської традиційної страви: тушкованої телятини на соусі зі сушених грибів та картопляними кнедликами. Фінни спочатку ходили навколо нас по кухні, підозріло зиркаючи на плиту та морщачи носа, та потім, коли грибний аромат поширився на всю світлицю, поцікавилися, як смакують такі лісові гриби, бо вони, як не дивно, їх не збирають і не їдять, бо бояться, на відміну від помішаних на грибах слов´ян. Ось так на основі звичайної цікавості фінни і приєдналися до нас. А потім і господар ферми з дружиною, котрі хоч і знали, що таке гриби, та їх зацікавили щойно витягнені з паруючої каструлі подовгувасті буханці з картопляного тіста, які я за чеським звичаєм краяла ниткою на акуратні рівні скибки - кнедлики. Фінн тимчасом витягнув щось з морозилки і тріумфально поставив на стіл:
- Ось, подарунок з Фінляндії! - і потер на радощах долоні. Посеред стола красувалася ще вкрита інієм плящина горілки.

В такий вечір, коли за вікном вітрище завиває так, що ніби й справді розгулялося "весілля всіх чортів", алкоголь смакував по-особливому. Повечерявши на славу та трохи захмелівши хто від горілчини, хто від коньяку з чаєм, ми сиділи у світлиці за великим столом, розказуючи веселі життєві історії чи пригоди під час подорожей, та грали в карти. І коли ми, вже дещо втомлені від ситості та голосного гомону, порозсідалися y м´яких кріслах довкола каміну, дружина господаря роздала нам філіжанки з кавою та сіла за старе фортепіано, що стояло в куті під експозицією лосячих рогів. Спочатку вона грала лише мелодії, та потім поволі, ніби соромлячись, несміливо затягла старих естонських пісень. Її голос плив плавно і м´яко, переливаючися у звукax меланхолійних балад. Хоч я й не розуміла жодного слова, проте з її голосу мені вгадувалося щось тужливе і трагічне, ніби сумна колискова про втрачене щастя та нездійсненні мрії..

Чи то спів та тихі, ніжні звуки фортепіанної музики, чи то тепло та приємне потріскування згоряючого дерева у вічно голодній, криваво-вогненній пащі каміна, чи то жаслісне скигління тяги в комині, чи то випитий коньяк, що блаженними гарячими хвилями розливався по знеможеному тілу, чи то моя, врешті-pешт, цілковита фізична і психічна втома, що накопичилася за два насичені подіями та враженнями дні та безсонну і тривожну ніч, чи то все вкупі взяте, нарешті, здолали мою свідомість - і я відчула, як починаю поволі загрузати у м´яких тенетах звільняючого від сум´яття та бентежних емоцій сну..

                                                                               28.

..Чую за своєю спиною дзвінкий, лункий чоловічий голос. Я цей голос знаю, дуже добре знаю.. Ні, неможливо, аби таке стало реальністю - цей голос надто відомий, аби звертався саме до мене.. Причулося? Йду далі. І знову цей чіткий, гучний басистий тембр, що різко, наче стусан мiж лопатки, вривається в мої легені і дихання.. I я завмираю. Зупиняюся посеред широкого і велелюдного проспекта у великому місті - чи то Прага, чи то Львів - не розібрати, лише бачу, що вулиця знайома і водночас незнана. Не озираюся. Згори немилосердно періщить спекотне серпневе сонце, я стою розгублена і насторожена, бо не знаю, що і як робити зі своїм застиглим в напівривку тілом, бо щойно силоміць проштовхувалася через натовп, аби десь сховатися від цих нещадних серпів-променів та людської штовханини зусібіч. Так і хочеться щонайшвидше вирватися з того "стовпотворіння" та пірнути у прохолодну тінь парку! Але той голос зізаду таки примусив мене зупинитися. Bідчуваю дотик чиєїсь руки на своєму оголеному завдяки футболці на тонесеньких бретельках плечі. І я стою, мов прикована, не озираючися та водночас піддаючися все новим і новим ударам та поштовхам плечей i ліктів зустрічної юрби. Та новий шпаркий дотик тієї, здавалобися, до болю знайомої руки на моїй шкірі остаточно вибиває мене з колії.. Oбертаюся. Переді мною - Він! Моє серце перестає битися - впізнало Його відразу і безпомилково. Хоча мої очі ніколи й не бачили Його в реальності, лише на плакатах та телеекранax, серце вже знало, що переді мною ніхто інший, як сам Він! Кумир, ідол всіх юних фанаток! І Він, такий молодий і вродливий, з променистими очима - тут, переді мною, реальний! Судомно ловлю подихом повітря, кров знову шалено пульсує, хапаюся за скроні. Та за мить уже зачудовано вдивляюся в Його обличчя, вивчаючи його риси до найменшої дрібнички - хоч і намагаюся, та не можу знайти бодай якусь недосконалість.    
- Це ви мене? - ніяковію і засоромлено опускаю погляд вділ, аби лише не зирити в ці незбагненної ясності очі, зачіпляюся поглядом за струнку хлопцеву постать, його підтягнутий живіт та зупиняюся на потертих та трохи подертих світлих джинсах - саме на рівні кишень та ширінки. Від того спалахую ще дужче.
- Так, саме тебе. Будемо краще на "ти"? Адже ж ми ніякі не поважного віку пан та пані, чи не так? Та годі тобі вже червоніти, бейбі! - і підморгнув, зіщулюючи свої котячі очі в чорну пухнасту риску вій. - Ходімо! - і, не чекаючи на мою відповідь, чіпає мене за руку й тягне геть з натовпу.
Плентаюся за ним, наражаючися на бездушні погляди зустрічних та болючі "штрикання" їхніх ліктів. Але те, що діється навколо і як потерпає моє тіло від натовпу, мене тепер не обходить. Бо в мене підгинаються ноги, трясуться коліна, мене кидає то в жар, то поливає студений піт, захлинаюся не через те, що рухаюся супроти велелюдної течії, а лише від думки, що то - ВІН - моя мрія, моя зірка, моє все! Бо про що ще може мріяти шістнадцятилітня юнка, як не про свого найжаданішого кумира, у якого вже давно безтямно закохана? І ми з ним йдемо швидко, майже біжимо - він попереду, спритно звиваючися поміж юрбою, наче змій, а я - позаду нього, як вівця, яку ведуть на убій, задурманена ароматом його розімлілого на сонці тіла та флюїдами його незвичайної особистості, його харизми, його слави і його сили, спроможнoстi підкорити будь-яку особу жіночої статі лише одним поглядом..

Нарешті вибираємося з натовпу і відразу опиняємося чомусь біля моєї школи, де навчаюся. Заходимо в її широкий і світлий, викладений білими бетонними плитами двір. Але чомусь цей двір - добре ж його впізнаю, чомусь він не чотирикутний, але п´ятикутний - правильної форми п´ятикутний  двір! Зупиняємося прямо в самому його центрі.      
- Що це все повинно означати? - набираюся сміливості, знову жадібно задивляюся на хлопця, який уважно роззирається довкіл. І поки він роздивляється, я намагаюся відгадати, про що він так зараз думає і звідки він, цей славний іноземець, тут у нашому далеко не столичному, хоча й історичному, проте тепер типово совковому місті взявся.
- Ти здивована, чи не так? - раптом встромив свій погляд у мене. - І хочеш запитати, мабуть, чому саме у місті зі знаком Лева?*
- Чому? - дивуюся ще більше.
- Бо місто зі знаком і під знаком Лева - твоя доля. - ледь усміхається.
- Що це за гороскопічні загадки? - починаю бентежитися, та хлопець вже знову роздивляється довкіл, не зважаючи на мій щирий подив та одночасний захват.
- Знак Лева - королівський. Він є п´ятим знаком зодіаку, є символом Вогню. - відповідає і ніби мимохіть додає, - Знаєш щось про символіку числа "п´ять"?
- Число п´ять можна зобразити як п´ятикутну зірку. - відповідаю, не надто замислюючися, бо відчуваю, що ця незвична розмова починає мене розважати. - Як, наприклад, наша радянська червона зірка, хі-хі! - вже зовсім бездумно бовкнула.
- Кривава, ненажерлива зірка! - зробив зауваження і усмішка зникла з його уст. - Її час догасає. Ну, добре, не будьмо занадто серйозні. - вже поблажливіше додав і знову на мене пильно задивився. - Знаєш, де ми зараз знаходимося?
- У нашому Пентагоні! Так ми прозвали нашу школу через її форму і неприступність, яка нагадує фортецю.
- Ну, і..? - фіалкові очі проштрикували мене допитливими іскорками.
- Ну, і пентаграму - це маєш на увазі? - не розумію цього запитання.
- А знаєш, що таке Пенталон**? - дивиться ще уважніше.
Заперечливо хитаю головою, присоромлена.
- Бачу, тобі ще зарано знати такі речі. Тобі ще як підлітку треба довго навчатися. А про пентаграму ти згадала правильно. - примружився, вичікуючи моєї реакції.
- Але ж це не зірка, а наш Пентагон! Наша школа! - поправляю його я.
- Ага-ага, ось це і є ВАШ розсадник знань та освіти.. - і усміхнувся. - Цікаво-цікаво.. - похитав головою і його темно-каштанова чуприна впала йому на чорні брови, від чого моє серце зм´якло вже зовсім. - А те, що ми знаходимося у самій середині п´ятикутної зірки, в її осерді, ти ще досі не зауважила, ні? І що, багато знань набралася? Чи ти краще любиш так трохи "поза школу"? - і закліпав тими своїми довгими віями-стрілами, усміхаючися.
- Люблю багато читати.. і щось собі писати..  - ще більше знічуюся та починаю почуватися, як на шкільному іспиті чи якийсь піддослідний кролик.
- Не зовсім правильно. - лукаво посміхаючися, влучав прямо в душу. - Ухиляєшся від відповіді. Як завжди. Ну, що ж. Твоя воля. -  i відійшов подалі, почав проходжатися вздовж периметру школи, задивляючися то тут, то там у величезні шкільні вікна.
- Тут  у нас часто проводяться урочистості. - ляпала щось аби щось, вже зовсім гублячися сeред його недвозначних натяків.
Моя небесна, осліплююча зір і розум "селебріті", моя "суперстар" озирнулася в мій бік. Підійшла до мене.
- Ти, мала, cлухай уважно. - вів своє безцеремонно далі, на зважаючи на те, що вже повністю заплутав мені голову своїми недомовками. -Ти ж хочеш успіху в житті, чи не так? - і схопив мене знов за руку, ведучи в бік сходів під дашком.
- Який ти маєш на увазі "успіх"? Такий, яким користуєшся ти? Всесвітня слава і популярність? - не хотіла здаватися я, дрібочучи за ним у босоніжках на підборах по бетоні. Ми різко зупинилися. Хлопець глипнув на мене, вже без усмішки, серйозно.
- Ще не здогадуєшся? Ти маєш в серці вогонь, не загаси його, не дай його у себе вкрасти! - і почав підходити до мене впритул. I я відчувала, як під натиском його пильного погляду задкую вверх по сходах, ось вже опиняюся на площадці, вже торкаюся спиною стіни - відступати вже нікуди.
Хлопець уже нічого не казав, лише дивився і поволі „наступав". В моїй душі почало творитися казна-що: я мліла від погляду в ці неземні очі кольору далекого морозного, просяяного сонцем арктичного неба, я танула під їхніми ясними і заодно безжальними променями - не зчулася, як все набрало шаленої швидкості. Чи то навпаки сам час зупинився? Хлопець схопив мою руку і приклав її на своє обличчя - мої пучки торкнулися й ніби ошпарилися льодом, водночас відчули надзвичайно пружнy оксамитність його шкіри. Мої коліна затремтіли, знизу живота піднялася гаряча хвиля.. Я знала, що цей красень був набагато старшим за мене - вичитала це колись з його біографії - та він виглядав таким свіжим і юним, що здавалося, що такі люди, як він, не старіють ніколи - вони вічно молоді! Тож коли юнак прошепотів мені щось незнайомою, мабуть, його лише мовою, то мені це чулося як якесь примовляння-закляття.. Від його заворожуючого шепоту-шелесту я вже не могла встояти i ще дужче втискалася у стіну, що була мені останньою опорою. Моя рука гладила хлопцеве обличчя і тремтіла, боячися доторкатися до тієї нереальності. А коли ж іще зловив своїми прyжними і заодно м´якими устами мої пальці, ніжно цілуючи і ніби легенько їх покусуючи, я вже не стрималася. Моє тіло наче вибухнуло – i така потужна, приголомшлива хвиля накрила мене з ніг до голови і розметала, здалося, на на мільярди атомів по всьому Всесвіті, що десь на мільйонну частину секунди в моїх думках вихопилося та знялося полум´яним язиком у нічні  небеса: "Візьми мене! Візьми мене негайно! Я - твоя!" Хлопець, мабуть, все те вичитав з мого погляду - взяв мої руки і поклав їх собі на плечі. Мої пальці дико та імпульсивно ковзали по них, ніби не йняли віри, що можуть по-справжньому торкатися цієї істоти, гладити та болісно впиватися, залишаючи глибокі вм´ятини на її широких раменах. Його обличчя поволі нахилилося до мого і ми злилися у довгому, гаряче-шаленому цілунку.. Mною наче протікають всі електрострумені нашої планети, тіло і душа набувають надзвичайної легкості. Хлопець щільніше притискається до мого тендітнoгo стану, розгойдує його в плавному танцювальному ритмі, потому якось умудряється втиснутися між мої вже гарячі стегна.. Враз мене різко піднімає, як невагому бадилину, на руки, і мої ноги самі, мов дикий плющ, обплітають його пружний стан.. і.. Він ввійшов у мене.. ніжно та пристрасно, повністю заполоняючи гарячою тужавістю все моє дівоче єство.. На мить усвідомлюю крізь спалахи в очах, що він взяв мою дівочість, мою цноту, і що я віддалася йому, своєму першому в житті чоловіку, з дикою, небувалою хіттю - і таке болісне і заодно невідомо-приємне відчуття було для мене неперевершеним шаленством.. Та ось мої думки летять уже шкереберть і я віддаюся, віддаюся до знемоги! Ми кохаємося палко, жорстко, пристрасно i рвучко - і кожен порух є рівнозначний дух захоплюючому злету, відриву від землі - і я вся, вce моє тіло і доля тепер горіли, бо були в його дужих обіймах, в його руках  - дослівно і переносно. І коли вже ось-ось, здавалося, ми, наші душі воїстину зіллються у єдиному, найвищому пориві, я..

прокидаюся.. Банально прокидаюся! „І чого цей сон не мав продовження?“ – кліпаю очманіло ще заспаними очима i роззираюся по стемнілій світлиці, важко віддихуючися від перепитого та від того, що щойно наснилося. "Ну, як наснилося, то вже наснилося - на все життя вистачить! Що за фігня?! Якась еротика, бляха-муха.. До чого? Якийсь повний абсурд, чортівня! I cнишся, заразо клята, знову мені снишся!" - подумки злощуся, витираючи спітніле чоло та відчуваючи тупий біль у грудях, і проклинаю того, хто знову мене посмів потyрбувати таким непристойним та ганебним чином..

А де ж мій чоловік? Шукаю його очима по ледь освітленій лише напівзагаслим полум´ям з каміну світлиці. А, ось він де! - мирно, наче мала дитина, спить, зручно розвалившись у сусідньому кріслі, прикритий овечою шкірою. A ось і перевернута, та добре, що нерозбита склянка з-під коньяка під ногами. І нікого навколо, мабуть, господарі та фінни вже порозходилися по своїх кімнатах.

"Ух!" - тяжко видихую я, потираючися обома руками від холоду.. "А таки холодно, чорт забирай! А уві сні ж як було гаряче! І що це знову за сон? Все там у нім переплелося: моя юність і недавнє минуле.. " - намагаюся дати до ладу свої розбурхані думки. "В цім сні мені шістнадцять і я вже по-справжньому кохаюся з чоловіком! Але ж це справді якийсь парадокс. Ні, справжній абсурд! В моєму реальному житті все ж було інакше! Hавпаки, саме в цей час я заріклася, що свою цноту нікому так легко не віддам! Tільки після весілля та ще й дуже коханій людині. Ха-ха! Справді якась мара!" - мені стає соромно за себе, за свої думки, але ж і приємно, до біса приємно.. і я, з досадою важко зітхнувши, заплющую очі, згадуючи Його..

Раптом за вікном спалахнула блискавка, через якусь мить вдарив грім. Bизираю з вікна: вітер не на жарт розлютувався - дерева гнулися і зловіщо скрипіли. Саме починалася гроза. Блиснуло ще раз. Hа цей раз розрядка електричної небесної енергії тривала довше і я в цей момент на подвір´ї щось загледіла: або то я справді це побачила, чи мені привиділося - там, попід брамою маячить, обіпершися об тин, якась постать у темному - її бліде обличчя задивляється на будинок..

(далі буде)

-----------------------------------------------------
Пояснення:

місто зі знаком Лeва* - як міський герб Львова, так і герб Праги зображають лeвів.

Пенталон** - (з грецьк. пента - п´ять; голон - цілий); натяк на систему, використовувану в аналітичній психології, яка об´ємно охоплює в моделі мандали архетипні рівні теорії про особистість, включає базові архетипні аспекти, такі як принципи "біос", "логос", "ерос" та "мiстос“ та чотири головні орієнтаційні функції - "персону", "тінь", „анімус/аніма“ та "Самість" як центральний архетип цілісності особистості.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 08-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 08-12-2014

Ох вже ці наші галюциногенні грибочки...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 08-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 07-12-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80519509315491 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …
Що «Занепад влади» означає для нас і влади?
Ми звикли вважати владу і систему чимось ворожим людині. У цьому нас переконують історичні факти, твори …