Осінь спровадила в екзотичні краї птахів, урізала день, оголила дерева, а після зовсім захандрила. Сльота, вітри, важкі тумани здавалося оселилися на віки-вічні, не даючи привілля бабиному літу й тендітним першим заморозкам.
Тимофій вийшов з автівки, застебнув куртку й рушив у напрямку юрби. Охайний двоповерховий будиночок з пластиковими вікнами та гараж тиснулися на невеличкому подвір’ї. Слідчий крокував до парадних дверей. Всю ніч йшов дощ. Кепсько – сліди шукати марно.
У кабінеті вбитого вже знаходився його помічник, працювали судмедексперти, котрі звикли бачити смерть зблизька. Вони перешіптувалися, розглядали мертвого чоловіка, фотографували, так наче він був моделлю.
- Дивний спосіб вбивства, - сказав Тимофій, потиснувши руку Сергієві.
- Так. Знаряддя вбивства ймовірно є експонатом музею, у якому працював вбитий.
- Можливо. Якщо, звісно, він не був колекціонером холодної зброї.
- Хто знайшов тіло?
- Дружина. Повернулася вранці додому.
Тимофій уважно оглянув кімнату. Біля стіни стояв великий шкіряний диван. Поряд - два крісла. У одному з них застигло пронизане мечем тіло. На стінах висіли картини, на письмовому столі лежали охайно складені папери, розкрита книга.
- Сліди боротьби відсутні, - здивувався Тимофій.
- Так. Дуже дивно, що фізично здоровий, сорокашестирічний чоловік зовсім не опирався.
- Можливо випив, заснув у кріслі, - припустив Сергій.
- Хто ще живе у будинку?
- Лише дружина.
- Де була у ніч вбивства?
- У друзів. Показати протокол допиту? Вдова трохи напідпитку. Повернулася з вечірки.
- Не варто. Хочу поговорити особисто.
- Ну – ну!
Сергій скорчив гримасу. Тимофій одразу втямив, що вдова – ще та ….
У вітальні їх зустріла розкішно зодягнена жінка. Відверта вечірня сукня, туфлі на підборах, громіздкі прикраси, занадто яскравий макіяж, як не дивно, не зіпсований сльозами. Вона нагадувала коктейль з непоєднуваних інгредієнтів. Вишуканість і вульгарність. Руді, розмаяні кучері лежали на грудях, що раз по раз здіймались від глибоких вдихів. Вдова перетнула кімнату, зупинилася біля бару, наповнила келих коньяком. Похитуючись, побрела до дивану. Усілася. Червоні вуста торкнулися прозорого скла.
Тимофій вперше бачив, щоб дружина так реагувала на смерть чоловіка. Заінтригований поведінкою та зовнішністю вдови, мовчки стежив за кожним її рухом. Попри те, що був вкрай здивований, дорікати їй не мав жодних прав. Він тут, щоб виконати свою роботу.
- Вип’єте? – безпристрасно запитала вона.
- Ні, - відказав Тимофій, - хочу задати вам кілька запитань.
- Де я була у ніч вбивства? Знову ті самі запитання? У друзів. Я вже говорила.
- Перевіримо.
- Чому Валерій Степанович не поїхав з вами?
- Почувався кепсько.
- Він нікого не чекав учора ввечері?
- Ні. Принаймні нічого такого мені не говорив, - вона говорила, розтягуючи слова. І від того її голос набував спокусливості.
- У будинку є прислуга?
- Ні.
- Які у вас були стосунки з чоловіком?
- Ми прожили разом майже п'ятнадцять років. Дітей у нас не було. Інколи виникали сварки. Усе як в усіх, - байдуже махнула рукою.
- У Валерія Степановича залишилися близькі родичі, батьки?
- Батьки вторік загинули в автокатастрофі. Залишилася лише сестра. Таня живе у тут, у Меджибожі.
- Як вбивця міг потрапити у будинок? Коли ви повернулися вхідні двері були замкнені?
- Так. Але у кухні є ще одні двері. Валера часто виходив курити й інколи забував їх засунути.
Сергій мовчки спостерігав, як тендітна, граційно випростана жінка п’є коньяк. Він намагався прикинути, чи змогла б вона впоратися з масивним стародавнім мечем. Хто знає. У його практиці ще не такі дива траплялися.
- У вашого чоловіка була колекція холодної зброї?
- Ні.
Вони вийшли з вітальні й направилися у кухню. Виявилося, що двері справді незасунені.
- Не сумніваюся, що її алібі підтвердиться, - сказав Тимофій і знову направився у кімнату, де було скоєно злочин.
Слідчий доскіпливо обстежував кімнату, намагався знайти хоч яку зачіпку, яку б могли не помітити експерти під час огляду місця злочину. Складалось враження, що Семенюк сам проткнув себе мечем, адже жодної ознаки присутності сторонньої людини так і не знайшлося. Експерти знайшли відбитки пальців двох людей. Найймовірніше належали вони вбитому і його дружині. В кожній з кімнат - ідеальний порядок. Загадкою залишалося: чому жертва не чинила опору.
Сергій стояв мовчки. Знав, що Тимофій не любив коли йому заважають думати.
- Я відвідаю сестру Валерія Степановича, а ти займись мечем.
- Гаразд.
Коли Сергій приїхав у фортецю, здалося, що його вже чекали. Аліса, замісниця Семенюка, виглядала пригніченою, проте намагалася утриматися від сліз й не виказувати своїх емоцій. Вірогідно з директором її пов’язували не лише ділові стосунки, проте слідчий вирішив розпитати спершу про меча. Жінка старалася відповідати на запитання чітко й коротко.
- Валерія Степановича закололи стародавнім мечем. Можливо вбивство скоїли експонатом з вашого музею.
- Мечем Коріатовичів, - уточнила Аліса, - Він зник у п’ятницю.
- Валерій Степанович повідомив міліцію?
- Ні.
- Чому?
- Валерій Степанович був доброю людиною. Він подумав, що зробив це хтось із працівників. Він зібрав усіх й сказав, що дає злодієві час до понеділка. Якщо вранці не буде меча й заяви про звільнення, пошуками займеться міліція.
- Скільки може коштувати меч?
- Я не експерт. Вважаю, що сума чимала. Коли литовці відвоювали Поділля у татар, Ольгерд подарував Меджибіж своїм племінникам Коріатовичам. Це було у 1362 році. Меч у доброму стані. На руків’ї збереглося дорогоцінне каміння. Його знайшли на території фортеці під час останніх розкопок. Проте кому з братів належав меч достовірно встановити не вдалося.
Алісин голос затремтів. Ще мить і розплачеться. Проте жінка стиснула губи, на мить заплющила очі й зуміла стриматися.
- Алісо, які стосунки пов’язували вас з Семенюком? Зрозумійте, тепер ми будемо шукати не лише вбивцю, а й злодія. Тому опитаємо кожного працівника музею. І краще буде, якщо правду скажете ви.
- Ми кохали одне одного, - Аліса нарешті дала волю сльозам,- Валера подав на розлучення.
- Коли востаннє ви бачилися з Семенюком?
- У п’ятницю.
Виходить Людмила Миколаївна приховала той факт, що з чоловіком у неї були кепські стосунки. Сергій вирішив повернутися до розмови про меча.
- Невже так легко винести меча з вашого музею?
- Дуже прикро, але це зробити міг лише працівник музею.
- У вас є фотознімки меча?
- Так.
Ви можете надати їх для слідства?
- Авжеж.
- А тепер відведіть мене до музею.
Та саме у цю мить збурилися Алісині почуття. Вона ридала, прикривала обличчя руками, бубніла про справжнє кохання й похлиналася слізьми. Сергій ставав очевидцем таких сцен тисячі разів, тому терпляче чекав, коли жінка або наплачеться, або опанує себе.
Тимофій під’їхав до садиби Тетяни Семенюк. Щойно вийшов з автівки, як задзвонив телефон. Сергій повідомив, що у Семенюка була коханка, що з дружиною він мав намір розлучитися, що меча вкрали ще в п’ятницю.
Тетяна Семенюк уже знала жахливу новину. Схоже перебувала під дією седативних засобів. Жінку за лікоть підтримував юнак. Рухи її були сповільнені, погляд – скорботний, очі – розпухлі.
Тимофій переступивши поріг, одразу відрекомендувався:
- Слідчий. Тимофій Кузьменко.
- Заходьте, - тихо мовила жінка.
- Які стосунки були у вашого брата з дружиною?
- Кепські, Вони ось-ось збиралися розлучитися.
- Хто подав на розлучення?
- Валера.
- У нього була інша жінка?
- Так. Він ніколи не був щасливий з Людмилою.
- Як Людмила ставилася до розлучення? – поцікавився Тимофій.
- Вона була проти. Боялася, що Валера вижене її з будинку. Люда прийшла на все готове. Ніколи не працювала, тому боялася втратити усе. Їй нікуди йти.
- Чому?
- Вона виховувалася у дитбудинку. У сімнадцять вийшла заміж за Валеру.
- Це ваш син?
- Так, Андрій.
- Де ви обоє були у ніч вбивства?
- Вдома, - відказав син. - У мами підвищений тиск. Ми викликали швидку.
Тетяна похитнулася. Син підхопив її і роздратовано сказав:
- Ви не могли б піти. Мамі знову зле.
Тимофій натиснув на газ, роздратовано вилаявся. Ненавидів, коли родичі щось приховували й тим гальмували слідство. Вирішив ще раз навідатися до вдови. Хотів запитати – чому промовчала про розлучення, якщо, звісно, вона не напилася до безтями.
Людмила встигла прийняти душ й перевдягнутися. У джинсах й светрі вона виглядала значно молодшою, аніж у вечірній сукні з важким макіяжем на обличчі. Зелені, наче у кішки, очі, кирпатий ніс, маленькі губи, вологе волосся – перед ним стояла зовсім інша жінка.
Після душу Людмила повністю оклигала від пиятики. Проте, схоже, смертю чоловіка все одно не переймалася.
- Я запитував про ваші стосунки з чоловіком. Чому ви не сказали правду?
- Ви про розлучення? Не думаю, що це можна сприймати серйозно. Валера не вперше подавав на розлучення. Щоразу говорив, що залишить будинок мені, а сам переїде до батьківської оселі. Проте так і не зважився щось змінити.
- Які стосунки були у вашого покійного чоловіка з сестрою.
- Напружені.
- Він часто говорив, що після розлучення переїде у батьківський будинок. Тетяні це не подобалося. Вона хотіла, щоб Валера продав будинок, а гроші поділив на двох.
- Ви знали, що у вашого чоловіка була коханка?
- А ви безцеремонні, - на її обличчі з’явилася гірка посмішка.
- Робота. То ви знали?
Тієї ж миті з її очей покотилися сльози, а з грудей вирвався зойк, - і Тимофій подумав, що не така вона вже й твердосерда.
- Аліса, - схлипуючи відказала вона.
Тимофій уже досьорбував уранішню каву, як до кабінету ввійшов Сергій. Він зняв намоклу куртку повісив її на вішак, привітався:
- Привіт.
- Привіт, - буркнув Тимофій, - коли ти нарешті перестанеш запізнюватися на роботу?
- Десять хвилин.
- Це дівчата на побачення запізнюються на десять хвилин. Вліпити б тобі догану.
Сергій не відповів. Тимофія краще не дратувати, коли не в гуморі. Сам він жодного разу не запізнювався без поважних причин. Абсолютно ніколи.
- Гаразд, - Тимофій махнув рукою, - зіставляй покази сусідів й родичів. Може знайдуться розбіжності. До речі висновок медексперта уже готовий. Семенюк того вечора прийняв Завелику дозу снодійного. Найвірогідніше, що вбивця заколов його коли той уже спав, тому й немає слідів боротьби у кімнаті. Смерть наступила приблизно між першою та другою годинами ночі.
- А снодійне йому підсипали, адже зазвичай снодійне приймають перед тим, як лягати у ліжко. - припустив Сергій.
- Що там з мечем? Усі працівники музею дали покази?
- Так. Ніхто нічого не бачив і не чув.
Сергій нахилився над справою, не відриваючи погляду від аркушів, витяг з кишені вафлі «Артек», голосно зняв обгортку й почав наминати смаколик. Тимофій з-під лоба глянув на підлеглого, котрий постійно щось жував. Куди воно йому дівалось? Адже був настільки худий, що одяг на ньому висів, наче на ключці.
Тимофій посміхнувся й далі занурився у роздуми. Він міркував так: очевидні мотиви для вбивства були у Світлани й Тетяни. Дружина знала про розлучення та коханку. Сестра хотіла, щоб Семенюк продав будинок, натомість він вирішив жити там після розлучення. Утім в обох жінок – алібі. До того ж знаряддя убивства змушувало шукати вбивцю серед працівників музею. Найлогічніше - припустити, що злодій та вбивця – одна людина. Невже для того, щоб вбити Семенюка, потрібно ризикувати й красти меч. Чи не простіше обрати інше знаряддя? Складалося враження, що головні ланки у цьому ланцюзі залишилися поза увагою.
Слідчий чекав візиту експерта зі стародавньої зброї. Зустріч не була багатообіцяючою, швидше - формальністю, бо потрібен був висновок фахівця, щоб долучити його до справи.
- Ось, є! – вигукнув Сергій.
- Що там у тебе?
- Аліса сказала, що востаннє бачила Семенюка у п’ятницю ввечері. Проте сусідка вбитого стверджує, що Аліса приходила до Валерія Степановича увечері перед вбивством. Одразу після того, як Світлана від’їхала на таксі від будинку. Тільки зайшла Аліса не через парадний вхід, а через хвіртку у саду, що виходить до річки. Й у будинок потрапила через двері у кухні.
- Цікаво. До речі, Десь о восьмій він їй дзвонив. На мобільнику це останній дзвінок який зробив Семенюк.
- Гадаєш, що вона могла б впоратися з мечем?
- Якщо Семенюк спав – так. Проте Світлана вийшла з будинку близько дев’ятої. О такій порі вже темно. Сусідка могла помилитися.
- Біля дверей світився ліхтар, - пояснив Сергій, - До того ж Аліса мала можливість вкрасти меча.
Припущення викликало сумніви. Якби Аліса мала намір вбити, то подбала б, щоб її ніхто не зміг побачити. Вона запросто могла подзвонити й попросити, щоб Семенюк вимкнув ліхтар. Або вбивство не планувалося. Між коханцями сталася суперечка у будинку. Те ж навряд. Але версію потрібно буде перевірити до кінця.
Сергій дочитавши сторінку, додав:
- Хоча сусідка стверджує, що у руках Аліси була лише сумочка.
- Яка уважна сусідка, - прокоментував Тимофій.
- Так. Якщо вона розгледіла обличчя Аліси, то не могла б не помітити масивного меча.
- Якщо вірити працівникам фортеці, крадіжка сталася вперше. Так стверджують навіть найстарші. А хто з працівників у фортеці віднедавна?
- Аліса. Вона не тутешня. Знімає кімнату неподалік від фортеці.
Тимофій підвівся.
- Не завадило б відвідати господарів, які здають Алісі кімнату. Займись цим. А я пошлю запит за попереднім місцем проживання Аліси й чекатиму Завадського .
- Хто такий?
- Професор. Знавець стародавньої холодної зброї.
(далі буде)
