Він завмер у повній нерухомості. Ніщо більше не порушувало тиші та гармонії, що панувала на кораблі. Лише ледь чутно гудів маскувальний екран та мерехтіла голограма тривимірного радару. Спади комусь на думку зазирнути до рубки, йому б здалося, що тут все завмерло вже тисячу років, а людина у кріслі пілота задихнулася за замерзла від космічного холоду, марно вдивляючись у радар в надії на порятунок. Проте Рея Аверскі, найзухвалішого пірата, що коли-небудь борознив простори цієї галактики, видавали нервове здригання вилиць, коли він думав, що очікування занадто затягується. Але ось на радарі з`явилося кілька вогників. Одна була трохи яскравішою, за нею слідували дві менших. Важкий транспорт у супроводі двох винищувачів. Це вже цікаво. Імперія ксілоргів славилася своїми захисними щитами, що витримували будь який лазерний, нейтронний, плазмовий постріл та навіть термоядерний вибух. Їхні кораблі і так недоторкані, нащо їм супровід. Тай їхні дестабілізатори, що в труху розносили навіть союзні есмінці. Але для Рея вони передусім славилися своєю педантичністю та тупістю. Саме через ту броню їхні транспорти завжди ходили без супроводу за одними й тими самими маршрутами, а в гіпер виходили завжди в одному й тому самому місці.
Але знали про це не всі. Практично ніхто крім самих ксілоргів. Як і про секрет Рея Аверскі, про який не знали, що він знає, навіть ксілорги. Невразливі ніде, ні в гіпері, ні в нормальному космосі, їхні судна були беззахисніші за немовлят, якщо напасти в потрібному місці та в потрібний час.
А сьогодні мала бути знатна здобич, якщо до транспорту раптом приставили супровід.
Тим часом «кортеж» перестроївся та полетів перед транспортом. Що ж, почалося. Рей повільно привстав у кріслі, зняв маскувальний екран та ввімкнув двигуни. Коли його все ж помітять, буде вже занадто пізно. Він зайшов позаду, повільно починаючи зближення. Жукоподібні тим часом вже зменшили потужність щитів, готуючись до гіперприскорення. Відчуваючи солодкий запах здобичі, Рей перевів стрільбу у ручний режим та стиснув рукоятку наведення. Двигуни ксілоргів спалахнули яскравіше, за мить вони прискоряться і зникнуть з очей. Рей вдавив гашетку, та зробив з задньої частини транспорту хмару з роскуроченного металу. У ту саму секунду спалахнули вогні тривоги сигналізуючи про атаку. Але було вже запізно – обидва винищувачі вже вийшли у гіперпростір, залишаючи залишки вантажного корабля на примхи долі. Чи, в даному конкретному випадку, на примхи Рея Аверскі.
Вантажні відсіки у ксілоргів завжди були незалежні від основного корабля, щоб скидатися в разі небезпеки. Якби було бажання та посудина побільше, можна було б підчепити увесь корпус цілком, але невеличкий винищувач для цього був просто не призначений. Доведеться працювати тонше.
Одним з головних винаходів, що цілком можна було завдячувати лише піратам, було кріплення для промислового лазера, котрий навіть галактичні корпорації завжди перевозили у розібраному стані. Лазери не витримували перевантажень при гіперприскоренні. Пірати пішли простіше та вбудували промлазер у стародавній кулемет-флетчер. Тепер лазер майже миттєво перегрівався та плавився, але так ніби у космосі треба так багато пиляти. Всього на всього, позбутися зовнішньої «шкарлупки» та збити в`язі з основним модулем. І такий цінний вантаж, до якого раптом приставили кілька винищувачів, вже майже у тебе у трюмі. Залишилося лише дочекатися зеленої лампочки, що трюм герметизувався та відлетіти якнайдалі від безликих уламків. А тоді вже можна плигати куди душі ближче. Частина вантажу забрати все одно не вдасться, але жаба й вбила мабуть більше людей ніж усі війни разом узяті.
В чому люди завжди випереджали інші раси, так це в комп’ютерах. Ксілорги для розрахунків гіперприскореня користувалися мало не механічними калькуляторами. Анквери будували високо енергетичні прискорювачі, які «думають» чи не повільніше перших земних персональних машин. Більшість рас і досі вважають, що комп`ютери потрібні лише тим, в кого не вистачає власних мізків. Тому люди – найтупіші з усіх можливих істот, якщо для того щоб думати, їм потрібні ще якісь додаткові машини. Але все ж факти були беззаперечні. Найповільніші бортові навігатори робили розрахунок за п`ять хвилин. А нова система «Лотос», що стояла у Рея, вкладалася у п`ятнадцять секунд. У анкверів на те виходило не менш як година, хоча, на думку експертів, їхні алгоритми найбільш ефективні.
Коли людство зустріло перших анкверів, всі вважали себе найвідсталішою расою, що лише починала підкорювати зорі. Загальному подиву не було меж, коли шпигуни викрали секрети технологій інших рас, та виявилося, що вони відстають від людських буквально в усьому. А надумана перевага інопланетян біла виключно за рахунок дизайну. Єдиним винятком було те, що люди тоді ще не вміли підкорювати антиматерію. Проте інопланетяни не плавили чавун, не солили огірків, не вміли гнати самогон та рятувати планети від екологічної катастрофи. Не кажучи про інші науки на кшталт електроніки, геології, генетики та медицини, що не є для людей настільки життєво важливими.
Побажавши здоров`я нетямущим ксилоргам Рей запустив гіпер і повернув акселератор до упору. Тепер його вже ніби й не було.
Гіпердрайв був дуже примхливою штукою. Він спотворював час та гіперпростір таким чином, щоб звичайні відстані мали б приближатися до нуля. Невідомо яким чином він при цьому б впливав на прискорення, але коли була якась несправність, чи корабель просто перевантажений, як оце зараз, сила ваги, що притискала до крісла, збільшувалася з кожною секундою. Не дивлячись на всі потуги гіпердрайву воно дуже швидко досягло п`яти «Ге». Якщо вірити історикам, перші астронавти витримували і 10 «Ге». Але ані пілоти, ані пасажири зорельотів їм не вірили. Середньостатистичний громадянин подавав у суд на перевізника, якщо перевантаження під час польоту перевищували два чи навіть півтора «Ге» хоч раз на протязі круїзу. Правда один професор пішов ще далі і сказав що астронавти могли витримувати до дванадцяти «Ге» для чого їх підготовували спеціальним чином. І навіть перечислив всі ці тренування, з упевненістю заявляючи, що кожен громадянин має їх проходити аби людство не виродилося. Рей від усієї душі побажав професору проходити кожен день свої тренування і кататися на дванадцяти «Ге» скільки влізе. Він вважав себе тренованою людиною, але навіть на п`яти «Ге» відчув металічний прикус у роті. П`ять «Ге» вже було ЧП, тож довелося знизити потужність акселератора, щоб хоч би витерти кров з носа. І ким то треба бути, щоб витримувати всі дванадцять?
Та професору було все одно. В нього все одно знаходилися аргументи. Наприклад, що люди раніше не жили при зниженій гравітації в умовах космічних перельотів.
Яка різниця чим все почалося і чим все закінчиться. База контрабандистів, здавалося, була древніша за той час коли навіть найстародавніші раси ще й не знали, що таке космос. Ну то й що, що поки тут хазяйнували лише люди. Не вони перші, не вони останні. За балачками, тут навіть системи життєзабезпечення ніхто не пам`ятав коли завезли. Балачки балачками, але те, що базу зробили не на пустому місці, все ж правда. Якомусь науковцю, звідкіля то все взялося, може було б й цікаво. Але в лихій братії вміли думати лише про випивку, природні інстинкти та те, куди витратити все нечесно зароблене.
Проте в Рея якраз з цим заробленим і були проблеми. Тому маючи тут купу боргів, він прагнув якнайскоріше взнати, що йому вдалося підчепити, та ще й щоб цього не помітив ніхто з кредиторів. Бо заберуть хабар ще до того як встигнеш й глянути що там. Зі своїх кредиторів Рей не довіряв навіть бармену, якому заборгував за випивку. Тому ввімкнув дві бортові турелі на бойовий режим, вимкнув у ангарі всі прожектори, та навпомацки пішов шукати свого механіка Михайла. Якщо повезе, то Михайло зараз вдома, винаходить новий спосіб гнати брагу з антиматерії. Якщо не повезе, то він в барі і невідомо, скільки там пробуде. Бо стирчати в барі він може хоч цілу вічність, бо з його картярським талантом без грошей він не лишався. Взагалі, грати з ним в карти міг лише ідіот. Але як виявлялося, лиха братія була не дуже наділена розумом і надзвичайно самовпевнено вірила в свою удачу.
До речі, щодо удачі. Механік був у себе. Над входом у його бокс горіла блакитна лампочка. Щоправда удача була частковою. Бо те означало, що він нещодавно прийшов і міг бути не в дуже адекватному стані. А скільки і як в нього влазило випивки, могли б позаздрити ненажери ксілорги зі своїми шлунками. Старезні двері, як і все інше на базі, не були обладнані електронікою. Довелося в них кілька разів грюкнути, від щирого серця молячись всім богам, яких міг пригадати, аби лиш грюкання не перебудило увесь комплекс. Здавалося пройшло кілька хвилин, поки с тієї сторони загриміли засови і в просвіті дверей з`явилося пузо господаря.
- Рею, то ти? – спитав темний силует механіка, на що замість відповіді отримав легкий штрик кулаком у пузо.
- Стара псино, невже й досі живий?
Механік по-братськи обійняв приятеля.
- Твоїми стараннями від мене не так вже й просто спекатися.
- Невже щось привіз?
- Ну, то давай якраз глянемо.
- Та то, а мо завтра, я якраз відісплюся, а то ще спалю весь хабар із лазера.
- Завтра хабар вже може припасти на око добрим людям. Розібратися, що з ним робити можна й потім, але глянути треба зараз.
- Добре, зараз візьму куртку й підемо.
Михайло зник у темряві за дверима. Почулося якесь шарудіння, потім лайка, і він вийшов назад. Знов загриміли засови. Вони рушили до ангару тим самим шляхом, що до цього Рей подолав один.
- Знов тарганяча халтура.
- В якому сенсі халтура?
- Все, що б ті таргани не робили, рано чи пізно розвалюється. Місяць-два пропрацює і йди грабуй їх далі.
- Чому тоді їхні генератори щитів нічим не пробиваються, якщо вони роблять тільки, як ти кажеш халтуру?
- Ці таргани все будують своєю слиною, тому в них буквально все на соплях і робить. До речі, щодо генераторів, я мабуть все ж знаю що за слимачу слизу ти приволік. В житті не бачив таких потужних гравітаційних випромінювачів, які б ще й виробляли поля різної форми. І чим то тільки таргани могли до такого додуматись.
- Ти про що?
- Це і є їхній генератор щитів. Проте не поспішай радіти. Як і вся інша їхня халтура, він розвалиться, якщо я спробую його поставити на твою пташку. То ж доведеться його продати.
- Ні в якому разі.
- Позбудешся частини боргів.
- Щоб потім на мене полювали невразливі союзні есмінці, чи, що веселіше. Наркоман-Хью?
- Ну… тобі видніше, - згадка про Хью все ж вплинула на Михайла, він навіть здригнувся. – Але я не знаю, якого біса робити з цим непотребом.
Рей відкинувся на стільці, від чого той заскрипів на задніх ніжках. Замріяно закрив очі та самовдоволено почав усміхатися собі у ніс. Збоку можна було б спиймати, що то гойдається на стільці дуже велика дитина.
- Продавати річ, завдяки якій можна й самому заробити купу грошей? Невже я дурень? – все ще посміхаючись із закритими очима пробурмотів він. – Навіть якщо воно й протримається місяць, за той місяць на трасі можна підняти хабару на кілька крейсерів, - стілець погрозливо зарипів. – І то якщо лінуватись. А якщо такий геніальний механік, як ти, не буде споруджувати інопланетні пристрої пляшками з під пива…
- Та не вставляв я у той перетворювач енергії пляшки з під пива. Я ж не винен, що фізрозчин кудись треба було діти, а //вставити назву пива за бажанням спонсору// вже століття роблять пляшки не зі скла, а з екологічної павутини.
Михайло нервово задивився у склянку з кисляком, яким думав, що позбавить себе наслідків вечірки, хоч і наражався на трохи серйозніші клопоти, але вже зі шлунком.
- Так от, якщо геніальний механік, не буде пхати у тарганячий генератор щита пляшки з під //вставити назву пива за бажанням спонсору//, то він може й пропрацювати значно довше і я довше робитиму корисні для … всіх справи, - стілець під Реєм голосно пискнув.
- Та скільки тобі повторювати, у ксилоргів зовсім інші основи технологій. Їхні системи треба годувати, інакше вони всихають і помирають від голоду. Я ще не знайшов для них дієти. І той маленький факт, що я одного разу неумисно, - стілець під Реєм мало не перекинувся, коли захлинувся від сміху. – Добре, добре. У порядку експерименту, залив у перетворювач енергії //вставити назву пива за бажанням спонсору//, це аж ніяк не означає, що навіть якщо розібратися, як їх годувати, то та тарганяча халтура протримається на твоїй хибарі хоч тиждень.
Стілець врешті решт знайшов єдине стабільне для себе положення і радісно грякнувся об підлогу. Рей абсолютно не переймаючись тим, як падає стілець, схопився на ноги.
- Я звісно впевнений, що яйцеголові. Якщо їм дати можливість та кільканадцять років, розберуться значно краще за тебе, мій друже, та зроблять наш аналог, значно кращий за тарганячий. Але втрачати шанс, навіть не випробувавши його, я не збираюся. То ж я впевнений, о тобі не знадобиться багато часу, щоб придумати як приєднати цю ахінею до пташки, - він забрав у Михайла пакет з кисляком і одним ковтком допив його залишки. – Щоб довше пропрацював, я буду годувати його кислячком, - додав Рей з хитрою посмішкою.
Михайло лиш позіхнув. У таких ситуаціях з другом було без сенсу сперечатися. Єдина радість біла, що рано чи пізно його чекало ліжко і здоровий сон. Бажано без сновидінь. Особливо тих, де Рей на вдосконаленому кораблі мчить на зустріч цілій армаді флоту Федерації.
Рей вивів корабель з бази як тільки випала нагода. Михайло протестував, галасливо наголошуючи, що він не встиг навіть протестувати обладнання. Обладнання, не дивлячись на всі пророцтва механіка, завелося без будь яких перешкод, після чого щасливий Рей радісно розрядив у корабель ручний бластер. Заряди навіть не долітали до обшивки, добре що підлога в ангарі їх не відбивала. «Для тесту», - пояснив Рей.
Шлях у населені сектори був без жодних перешкод. Те, що сектор населений, означало, що раз у кілька парсеків можна було зустріти корабель, що тихо сунув у між просторі з якимось вантажем. Про пірата Аверскі тут давно не чули, Рей уже кілька стаціонарних років не навідувався на головні шляхи, надаючи останнім часом перевагу ксілоргам. Ця ніша була не зайнята. То ж не треба було відбивати здобич урім як від патрулів. Так ще й від конкурентів. А таємницю Рей все ж тримав при собі. Щоправда тарганячі забавки погано продавалися, то ж і статків було нажити важче ніж боргів. То ж всім було начхати, коли якийсь новий авантюрист прибув у систему з плодючою планетою у бета Лебедя.
Нікому не цікавий корабель чомусь пішов до планети по великому колу, замість того, щоб без перешкод летіти напряму. Якби те й було підозріло, то якийсь патрульний крейсер може й упізнав би корабель, що Ілька років назад оголосили у розшук. Та знову ж. всім було байдуже. Так само байдуже Рей дивився на повільні вантажні судна, що один за одним ішли від планети та повільно прискорювались у гіпепростір. Його не цікавили овочі та фрукти. Що без сумніву експортувала планета. Проте він вмів чекати. Це, веж як ніяк, головний професійний навичок.
Проте чекати, як виявилося, довго не треба. При далеких перельотах судна часто заходять на дозаправку до населених систем, бо вічно подорожувати навіть у гіперпросторі було не можливо. І як раз такий корабель зайшов до системи. І не один а у супроводі зоряних винищувачів.
Нащо було вічно приставляти до важливих вантажів кортежі з висококваліфікованих ідіотів, Рей ніколи не розумів. Навіть найостанніший дурень міг зрозуміти, що просто так його ніхто приставляти не буде. Практику таким чином ловити на гачок піратів відкинули ще на зорі зореплавства. Бо утримування винищувачів і так було саме по собі не з дешевих. Але навіщо зайвий раз привертати увагу? Чи люди і справді не можуть думати без комп`ютерів?
Не всі знали, що ксілорги вразливі при початку гіперприскорення. Але про те, як вразливі люди при виході з гіперприскорення, знали навіть ксілорги. Так вже повелося, що системи навігації орієнтуються по зорям. Тож при виході у незнайому місцину, поки комп`ютер прорахує де яка зоря, та ще й продивиться усі свої зоряні карти, які є у базі. Могла пройти ціла вічність. Рей вирішив швидко нагадати, чому його корабель називають піратським, тож швидко розвернув корабель, та не криючись рушив на транспорт.
Жоден нормальний керманич не буде розвертати свій корабель, коли до цього розігнав свій корабель для стаціонарної орбіти. Замість того, щоб робити подвійне прискорення, щоб одночасно загальмувати, розігнатися у протилежному напрямку, та ще й протидіяти безлічі сил, що діють на корабель, намагаючись його розвалити та скинути у сонце, всі нормальні люди, анквери, комотіанці та навіть ксілорги воліли б зробити повне коло навколо сонця. Бо так витратиш значно менше пального. Піратів не навчали ні в яких академіях, а навіть якщо й приходив якийсь розумник, то він починав літати «так як усі», а не так як вчили. Були виключення, але Аверскі до них не відносився. Тому всі були дуже здивовані, коли їм нізвідки прилетів якийсь корабель, та пропалив двигуни. Маневрувати їм в такому стані було досить важко. Людські транспорти були більш звиклі до непроханих гостей, ніж ксілорги. Тому трюми у них бул ще й прикриті міцною бронею, що непогано трималася навіть у щільному астероїдному полі. Тож замість лазера, яий сплавиться за кілька секунд, доведеться випробовувати інші методи.
- Ви все правильно зрозуміли. Віддавайте вантаж інакше вас буде знищено.
Зазвичай такі «переговори» затягувалися. Пілоти вантажників споівалися, що сигнали сос все ж проскочать крізь перешкоди та їх прибудуть рятувати патрульні крейсери. На цей раз пілот був мабуть занадто наляканий, що його застали зненацька, то ж без зайвих суперечок відкрив трюм. Рею залишалося лише підлетіти ближче та дочекатися зеленої лампочки. Але тут він раптом побачив, чим була призведена зговірливість пілота.
З гіперпростору вийшло кілька великих кораблів, що досить нагадували союзні есмінці, та ще кілька трохи менших, що несподівано чомусь нагадували руйнівники ксілоргів. Рей поспіхом розвернув корабель у їхньому напрямку. Так чи так а в гіпер потрібно було все одно через них прориватися.
Есмінець Земної Федерації все наближався і наближався.
«Рей Аверскі, ви забрали надто важливий вантаж для людства. Здайтеся разом з захопленим вантажем і до вас поставляться максимально гуманно», - пролунало з динаміків. – «Нещодавно ми зробили кілька рейдів на планети Імперії ксілоргів. В результаті операції на планетах почався голод. Імперія ксілоргів погодилася купити наші технології генерації білків в обмін на їхні технології захисних систем. Поверніть нам вантаж, що мав бути відданий ксілоргам. Інакше ваше судно буде знищено».
Постріли гармат есмінця пройшлися по захисному полю щита. Генератор жукоподібних витримав удар. Рей закрутив корабель у крутий віраж. Генератор доведеться вимкнути. Ксілорги свого часу погоріли на цьому, але в корабля ще залишалася маневреність. П`ятнадцять секунд. Десять. П’ять. Ось комп`ютер показав готовність до гіперприскорення. Рей притиснув важіль до упору, назавжди уносячи с собою останню надію людей та ксілоргів на мир.
Прискорення все збільшувалося і збільшувалося. Два «Ге». Руки налилися свинцем. Кров насилу текла по судинах. Три «Ге». Стиснуло ребра. Есмінці як виявилося не відставали. На них стояли сучасніші гіпердвигуни, що рухали їх кораблі швидше та з меншим прискоренням. Тим часом у самому двигуні Рея щось тріснуло. Пальці майже не слухалися і кожен палець був наче притиснутий скелею. Доведеться скидати потужність. Рей повернув важіль трохи назад. Але тріскіт почувся знову на цей раз голосніше. Датчик прискорення наче сказився. Чотири «Ге». П`ять. Шість. Сім. Погляд потьмарився. І коли стрілка дійшла до позначки десять Рей вже втратив свідомість.
