Вона сиділа у малолюдному переході, у вихідний день. І мало хто звертав увагу на її присутність. Здавалося ще день тому назад тут проходили тисячі людей. Усі заклопотані, поспішали у своїх справах. І яблуку не було де впасти, а тепер наче усі вимерли. Лише вона, самотня бабуся сиділа на низенькому стільчику і продавала свої прикраси. То були дуже гарні ювелірні вироби, достойні, щоб їх носили. На вигляд була милою, простою бабцею, яка у свій вільний час (а він уже давно у неї вільний) змушена була заробити собі на шмат хліба. Вона скромно сиділа і чекала поки хтось заговорить до неї, поцікавиться її виробами. Але люди проходили повз.
Напевно, що їй не хотілося розлучатися зі своїми скарбами, які вона одягала за своєї молодості у важливі моменти. Але нестача коштів змусила бабуню віддавати зовсім чужим перехожим своє найдорожче.
На невеличкому рушнику лежали різноманітні вишукані каблучки, срібні , з красивим старовинним камінням, вінтажні брошки та розписані фарфорові кулони та сережки. І усі вони мали свою унікальну історію. Усі вони колись жили у своєї дбайливої господині. Колись вони милували погляд інших, прикрашали образ колись молодої бабусі. І тепер бабуня їх продає. Ось так просто продає. Безжалісно прощаючись зі спогадами своєї молодості. Але інакше вона не може! Ій конче потрібні кошти на життя. Її маленької пенсії просто не вистачає. Тому вона змушена йти на такі жертви. І старенька ще обіцяє знизити ціну. Я просто не можу пройти повз! Вона зачепила мене за живе! Її доброта й теплота світилися у її погляді. Вона проста і щира. Я не можу не допомогти цій старенькій. Можливо, мені й не потрібні ті прикраси, але щось таке чудове та ніжне є в них. Щось романтичне і вінтажне з минулого століття. Щось притягнуло мене до них і до тієї бабусі .
Мені захотілося допомогти бабусі. Знаю, що просто так вона гроші не візьме. Не так вона вихована! Тому я купую у неї маленький блакитний кулончик та рожеві сережки. Я роздивляюся, вибираю, і одночасно спілкуюся зі старенькою. Вона чемно відповідає і у подробицях розказує про кожну з прикрас. Видно, що їй не вистачає спілкування і вона радіє, що може хоч трохи погомоніти. Я розпитую детальніше і бабусині очі аж світяться від можливості повідати мені більше про вибрані мною прикраси. Мені хочеться трошки більше дізнатися про них, про неї, про її життя, що її змушує продавати цю красу. Але довго затримуватися не можу – звідки не візьмись починають підходити люди. Цікавляться, вибирають, купують. Ну от так завжди, за мною весь час вибудовуються черги. Але для бабусі це лише плюс. Вона більше заробить.
Впевнена, що разом з ними я отримую історію цієї панянки, історію життя цих прикрас. Адже вони прожили майже все людське життя, багато чого бачили, переживали, спочивали на почесних місцях скриньки. І саме тепер вони змінили свою власницю. У них почнеться нове-старе життя. Вони будуть жити в новому столітті, але не втратять свій романтизм, вінтажність і красу.
Обіцяю, що буду бережно їх носити та доглядати. І завжди буду згадувати ту нужденну милу бабцю, яка зачепила моє серце.
P.S. Сподіваюся ще раз зустріти цю милу бабуню і продовжити розпочату бесіду десь у парку за термокухликом і вивідати цікавинки щодо її прикрас. Ось так!
