Присвячується сумським хлопцям, що воюють на сході. Проект "Читай Івченка, допомагай армії"
Олександр Іванович був замом губернатора з економіки та, насправді займався тільки справами бізнес-групи свого шефа. Казали, що він тримає общак цього угруповання, визначає розміри данини, придивляється до ласих шматків, які ще не належали губернатору. Цей Олександр Іванович був освіченою людиною, пожив свого часу в Петербурзі, любив класичну музику, одружений був на колишній балерині, дуже нудився у провінційних Сумах, рятуючись роботою. Він постійно розробляв плани захоплення чужого майна і блискавично їх проводив. За короткий час зумів захопити в області майже усі більш-менш великі об'єкти нерухомості, безжалісно розправляючись з тими власниками, хто насмілився на опір. Методи були різноманітні та послідовно брудні. Проти власників заводили кримінальні справи, починали душити перевірками усіх можливих контролюючих органів, паралізовували діяльність підприємств, якщо і цього не вистачало, то заарештовували людей і вже за ґратами вели з ними бесіди, після яких хтось гинув через серцеві напади, а більшість погоджувались переписати свої акції чи долі губернатору. Зазвичай, за символічну плату. Так продовжувалось вже кілька років, і тепер на обласному столі лишилися чужими або такі шматки, на які губернатор і мріяти не міг розкрити рот, або справжні крихти, якими займатися було не цікаво.
Тому Олександр Іванович мав тепер більше вільного часу, читав столичну пресу, щоб не втрачати широти світогляду. І ось в одному з журналів він знайшов маленьку статтю про той цікавий факт, що за останні кілька років Україна перетворилася на одного зі значних постачальників іридію (це такий рідкісний метал). Автор матеріалу звертав увагу на те, що офіційного видобутку іридію в Україні немає, але є кілька фірм у Києві, які продають його за кордон в досить великих обсягах. Автор робив кілька припущень відносно джерел появи іридію в Україні, натякаючи на можливу контрабанду з Росії.
Стаття, як стаття, та щось в ній примусило Олександра Івановича задуматися. Іридій, він вже чув про цей метал, причому стосовно Сум. В нього була гарна пам'ять, але все одне знадобилося більше години, щоб згадати про якогось місцевого вченого, який трагічно загинув кілька років тому. Олександр Іванович і не знав би про той факт, але на похоронах вченого стався скандал, про який писали газети. Син загиблого став казати, що батько не загинув від серцевого нападу, як констатували лікарі, а був убитий невідомими, які викрали у нього сенсаційні розробки саме щодо іридію. Може, хлопцю б і повірили, але він був наркоман і казали, що саме через нього батько помер від інфаркту. Сина відвезли в психлікарню і забули. А потім ще був випадок, коли співробітники СБУ знайшли в автобусі, який їхав до Києва, пакунок з кількома грамами цього ж таки іридію.
Для когось тут не було нічого цікавого, але Олександр Іванович відчув інстинктом мисливця за чужими грошима, що щось тут є. Наказав розшукати того хлопця та підняти документи про останні роботи загиблого вченого, а також звернутися в СБУ, що там вони розкопали. Обласне управління СБУ очолював родич губернатора, тож проблем з доступом до інформації не було. Проблема виявилася у відсутності інформації. Так, іридій знайшли, але усі від нього відмовилися, хоч коштував він досить велику суму грошей. Теж саме було і за іншими напрямками. Хлопець втік з лікарні, потім його знайшли мертвим. Казали, що від дуже великої дози наркотиків. Матеріали з університету, де працював вчений, дивним чином зникли, причому в повному обсязі. Хтось старанно прибирав сліди, і це лише порадувало Олександра Івановича, бо свідчило, що він на правильному шляху.
Особисто поїхав в університет, розмовляти з товаришами покійного. І вперше почув там про ТОВ "Вторпродукт". Тобто він і раніше чув про це ТОВ, яке володіло мережею платних туалетів у місті. Колись Олександр Іванович хотів забрати їх, але коли проаналізував діяльність закладів, то виявив, що справи ледь жевріли, а частина туалетів були і зовсім збитковими - утримувати їх підприємство примушувала міська влада.
Та от знову "Вторпродукт". Олександр Іванович підняв документи на це підприємство. Звіти показували, що дійсно - прибутків у підприємства майже не було. Та виявилося, що у його засновників є ще ціла низка підприємств. Тут і магазини, і туристичні фірми, і ресторани. Усе дрібненьке, та на життя вистачало. І найцікавіше, що усі ці підприємства з'явилися пізніше за "Вторпродукт". А сам він почався з центрального міського туалету, який став першим платним в Сумах. Потім були збудовані ще з десяток туалетів та з приходом нового губернатора розповсюдження мережі зупинилося.
Олександр Іванович відвідав усі туалети і був здивований. Не дивлячись на низький тариф - усього двадцять копійок, такого давно вже ніде не було, туалети були в доброму стані. Чисті, світлі, з милом та папером, в них навіть радіо грало. І людей туди ходило багато, бо вони справді були зручні та приємні. Можливо, саме за рахунок обороту туалети і виживали, але все це виглядало комунізмом. Олександр Іванович не вірив в комунізм і став підозрювати, що справа нечиста. "Вторпродукт" потрапив під пильне око податкової, яка перевірила усю його діяльність. Виявилось, що підприємство справді збиткове, десь до двадцяти тисяч гривень у місяць, з такими результатами воно б давно вже стало банкрутом, та йому допомагали інші фірми. Питання: для чого? Невже засновники "Вторпродукту" були такими вже філантропами, що кожного місяця платили по двадцять тисяч гривень за те, щоб городяни могли справляти природні потреби в пристойних умовах? Олександр Іванович не вірив і в філантропію. Але відчував, що здобич поруч. Хоч що то за здобич і наскільки вона велика, ще не знав.
Почався збір документів по підприємству. Розшукувались слабі місця, по яких можна було потім вдарити. Та виявилося, що володарі "Вторпродукту" дуже добре підготувалися до можливого нападу. Їх було троє, усі вони мали рівні внески до статутного фонду. Згідно зі статутом вони не могли продати свою частину без дозволу компаньйонів, які мали першочергове право на викуп долі. Законодавчо усе було майже ідеально, та Олександр Іванович знав, як робити такі справи. По-перше, вирішив провести розвідку боєм. Викликав до себе трійку власників "Вторпродукту". Хай злякаються, забігають, бо в Сумах усі добре знали, що значив виклик до зама губернатора з економічних питаннь.
Власники прийшли, вони були напружені та рішучі, видно, що швидко здаватися не хочуть. Що ж, пограймося. Олександр Іванович запропонував їм продати "Втопродукт", назвав ціну. Звісно що, не реальну ціну будівель і ділянок землі. Десь втричі менше. Він не збирався нічого купляти, він звик брати усе даром, це була лише перевірка. Власники "Вторпродукту" відмовилися.
- Ви розумієте, на що нариваєтесь?
Вони мовчали. Троє кремезних чоловіків зі зціпленими зубами.
- Як хочете, потім даром віддасте.
Вже наступного дня розпорядженням голови облдержадміністрації була створена Комісія з перевірки діяльності туалетних закладів Сум. Причиною створення Комісії називалися численні скарги громадян та ріст захворювань на шлунково-кишкові інфекції. У склад комісії увійшли більше двадцяти представників різних інстанцій. Вже через три дні був підготовлений звіт Комісії, який засвідчив жахливий стан речей в туалетах, які належать ТОВ "Вторпродукт".
З виступу Бориса Михайловича Радкіна, директора Центру стандартизації, на обласному телебаченні:
- Це просто ганьба! У самому центрі міста розміщується дуже важливе в санітарно-гігієнічному відношенні підприємство, що цинічно, я б навіть сказав по-варварськи, порушує права споживачів! Ми провели ретельну перевірку і порушень виявилося просто море! Діаметр вічка був менше встановленого на три сантиметри! А пісуари закріплені на шість сантиметрів вище норми. Батьки змушені були на руках піднімати дітей! Це ж приниження! Як так можна! Ми закрили усі туалети "Вторпродукту" і будемо наполягати на безумовному виконанні усіх вимог нормативної документації!
З виступу Степана Колопупова, начальника пожежної інспекції:
- Відповідно до рішення виконкому міської ради від сімнадцятого серпня була створена координаційна група з перевірки дотримання законодавства в установах гігієнічного побуту. Групою був затверджений план перевірок. Відповідно до плану 19 серпня була проведена перевірка туалетів ТОВ "Вторпродукт". У ході перевірки нами були виявлені серйозні порушення протипожежної безпеки. Так, в обох залах була відсутня пожежна сигналізація, хоча туалети, згідно з розпорядженням держпожежнагляду від дванадцятого дванадцятого сімдесят шостого року, віднесені до категорії об'єктів другої категорії пожежонебезпеки, і сигналізація повинна там бути в обов'язковому порядку. Також відповідно до Правил пожежної безпеки об'єктів туалетного господарства, прийнятих розпорядженням Ради Міністрів від третього п'ятого сімдесят другого, у залах туалетів повинні бути організовані пожежні щити з розрахунку один щит на 10 кабінок. Щити можна не організовувати, якщо кількість посадкових місць не перевищує два, але в Центральному туалеті ТОВ "Вторпродукт" по сімдесят посадкових місць у кожній залі. Щит був виявлений лише один і той у розукомплектованому стані. Крім того, згідно з тими ж Правилами у кожній кабінці повинен знаходитися вогнегасник на випадок виникнення загоряння в унітазі або на колоунітазній поверхні. Вогнегасників було виявлено лише три, з них у неробочому стані - три. Також було встановлено, що в кабінки вели три сходинки, а не дві, як повинно бути за нормами, а двері кабінки відкривалися усередину, хоча є строгі розпорядження щодо відкривання дверей назовні. Також була відсутня схема евакуації з будинку, а також світлові сигнали, що позначали вихід. Ці фактори цілком могли утруднити евакуацію відвідувачів туалету у випадку початку пожежі. У такий спосіб подібна зневага щодо правил пожежної безпеки на підприємстві Центральний міський туалет ставило під загрозу безпеку відвідувачів і могла привести до великих жертв у випадку загоряння, протистояти якому було б нічим, а вогонь поширився б швидко через могутню систему вентиляції, що створює приплив свіжого повітря і наслідки могли бути найстрашніші, при тому у центрі міста.
З виступу Сергія Бібікова, головного санітарного лікаря міста:
- У ході перевірки туалетів підприємства ТОВ "Вторпродукт" нашими працівниками були виявлені численні і серйозні порушення вимог санітарно-гігієнічної документації. Так освітлення обох залів було на сімнадцять відсотків нижче норми, установленої наказом по санепидемслужбі від третього березня нуль п'ятого. У кабінках освітлення ще більше погіршувалося, що створювало перешкоду в здійсненні природних потреб, а також обробки ділянок шкіри, що прилягають до анального отвору, туалетним папером. Щодо паперу, проведена експертиза показала, що її твердість перевищує рекомендовану міністерством охорони здоров'я для установ гігієнічного побуту. У даній установі була погано поставлена збиральна робота, на підлозі знайшли бруд, у якому вміст бактерій у рази перевищував гранично припустиму концентрацію. До того ж на встановлені унітази не було сертифікатів відповідності і погоджень з Мінздравом, тому не можна виключати їхнього шкідливого впливу на організм відвідувачів.
З виступу Миколи Погосяна, старшого фахівця міського управління торгівлі:
- Наше управління давно одержувало численні скарги споживачів на великі порушення в туалетах ТОВ "Вторпродукт". Перевірка, проведена комісією по боротьбі з порушеннями в сфері гігієнічного побуту, підтвердила всі ці дорікання, як обґрунтовані і потребуючі негайного усунення. Зокрема, в туалетах грубо і неодноразово порушувалися правила надання гігієнічно-побутових послуг у місті Суми, затверджені сесією міськради тридцятого листопаду дві тисячі першого. Відповідно до них тариф на послуги повинний установлюватися диференційовано, у залежності від фактично спожитої послуги. У туалетах ТОВ "Вторпродукт" з городян і гостей нашого міста брали по максимальному тарифу, навіть якщо послуга була надана по-маленькому. Також не завжди видавався чек, а ті що були, були з гастроному і там було позначення "Смачного!", що інакше як цинізмом стосовно наших людей не назвеш.
З виступу Володимира Зельцева, головного архітектора міста:
- Ми, архітектори Сум, давно виступали з заявою, що будівлі туалетів ТОВ "Вторпродукт" зовсім не прикрашають місто, а навіть навпаки. Адже, наприклад, центральний туалет розташований в колишніх стайнях знаменитого сумського мецената Івана Харитоненка, будинку, який має архітектурну цінність. Але як же безжалісно поставилися до спадщини керівники ТОВ "Вторпродукт"! Перевірка показала, що фарбування фасаду будинку було зроблено без узгодження з архітектурою, у колірній гамі не характерної для українського бароко, а саме у цьому стилі і побудований будинок. При переплануванні залів і побудові міжкабіночних перегородок істотно ушкоджена ліпнина на стінах і стелях, вирвані раритетні чавунні кільця, до яких у свій час прив'язували коней. До того ж водопровід і тепломережа підведені до будинку в порушення державних будівельних норм і зрубом двох дерев, на що дозволу отримано не було. Не можна допустити подальшого руйнування пам'ятника архітектури і треба зробити так, щоб будинок центрального міського туалету став дійсною прикрасою Сум, яким могли б пишатися ми і наші діти!
З виступу Анатолія Кадченка, начальника регіональної інспекції державного комітету охорони праці:
- За запитом комісії з контролю за діяльністю установ гігієнічного побуту наші фахівці, тобто я, взяли участь у перевірці Центрального міського туалету, розташованого за адресою Червона площа п'ять, будівля три, а також інших туалетів ТОВ "Вторпродукт". Результати показали, що в цій організації виявлені численні порушення законодавства про працю, особливо щодо безпеки праці. Так, робочий день касира продовжувався на дві години більше норми, що сприяло підвищеній стомлюваності працівників, а як наслідок, підвищував імовірність нещасного випадку на роботі. При огляді спецодягу й інвентарю прибиральників було виявлено, що гумові рукавички мають несанкціоновані отвори, що могло б привести до потрапляння частин фекалій на шкіру рук, а далі на слизувату оболонку. Виходячи з цього, на підприємстві був відзначений підвищений рівень професійних захворювань. Крім того, у двох сантехників, що займалися ремонтом техніки, не виявилося допусків до обслуговування унітазів і пісуарів другого класу складності, що у загальному унітазному парку складали понад третину. У зв'язку з перерахованим вище, ми підтримуємо рішення про закриття Центрального туалету до усунення порушень.
З виступу Аркадія Єгорова, директора територіального управління антимонопольного комітету в області:
- При перевірці установ гігієнічно-побутового обслуговування ТОВ "Вторпродукт" були виявлені наступні порушення конкурентного законодавства. ТОВ "Вторпродукт" володіє єдиною мережею туалетів у місті, отже займає монопольне положення на ринку гігієнічно-побутових послуг. Споживач був змушений або звертатися до вигрібних туалетів, або йти в туалети ТОВ "Вторпродукт". У результаті адміністрація ТОВ "Вторпродукт" змогла установити монопольну ціну на свої послуги. З дорученням мера ми розглянули економічну обґрунтованість тарифу і прийшли до висновку, що він завищений на двадцять два відсотки. У зв'язку з цим ми видали розпорядження зменшити тарифи, увести пільги для пільгових категорій або розглянути питання про будівництво в місті ще однієї мережі гігієнічно-побутових закладів.
З виступу Неоніли Жобчик, начальника міського управління захисту прав споживачів:
- Перевірка туалетів ТОВ "Вторпродукт" виявила численні порушення прав споживачів. Так, рідке мило в резервуарах біля умивальників було розчинено водою і фактично не здійснювало якісного вмивання. Сушарки для рук порушували стандарти по шуму. В усіх туалетах ТОВ "Вторпродукт" не знайшлося місця для стенда про права споживачів, хоча наявність такого стенда обов'язкова у всіх установах побутового обслуговування населення. Не було в туалетах ТОВ "Вторпродукт" і книги скарг та пропозицій, причому керівництво спробувало виправдатися тим, що її використовували самі відвідувачі. Але це лише свідчить про нестачу паперу в закладах, що теж є серйозним порушенням. На дверях сімнадцяти кабінок у чоловічому залі і трьох у жіночому не було засувок, таким чином, доступ у кабінки залишався відкритим, і тим самим порушувалося право громадянина на недоторканність під час оправлення потреби, гарантовану Основним законом. Було відзначено кілька випадків, коли замість туалетного паперу відвідувачам видавалися розірвані газети, що категорично заборонено. Крім того, адміністрація закладу дозволяла собі трансляцію рекламних оголошень по внутрішній радіомережі туалетів, що також є порушенням.
З виступу Алли Ковток, начальника міської комісії з дотримання мовного законодавства:
- Люди добрі, що ж це робиться! Коли я побувала в центральному міському туалеті, я була шокована тим, що побачила! Усі написи були зроблені з порушеннями мовного законодавства, тобто не українською мовою. А що робиться в кабінках! Це щось жахливе! Непристойні малюнки, сама брудна лайка, так би мовити прикрашають усі стіни, двері, навіть стелю цього закладу! А ці туалети відвідує дуже багато людей, у тім числі діти! Чому вони змолоду навчаться, читаючи цей бруд? А яке враження отримають від нашого міста гості, більшість яких неодмінно відвідує наш центральний туалет, відомий як найбільший у Східній Європі! Це справжня ганьба для нас всіх, і ми повинні докласти щонайбільше зусиль для того, щоб виправити становище!
З виступу Петра Клопника, начальника міського відділу міліції:
- Центральний міський туалет та інші туалети ТОВ "Вторпродукт" є одними з найбільш напружених у кримінальному відношенні місць нашого міста. Майже щодня в ньому і його околицях фіксуються випадки хуліганства, часто трапляються бійки, у тому числі і з нанесенням фізичного збитку. Також він служить місцем скупчення жінок легкої поведінки, не раз відзначалися і випадки вживання наркотиків. Щоб хоч якось контролювати ситуацію, ми змушені були ввести туалети ТОВ "Вторпродукт" до маршрутів наших постів у вечірній і нічний час. Це дало свої результати, але не викорінило проблему повністю. Я хотів би відзначити, що керівництво ТОВ "Вторпродукт" не охоче йшло назустріч нашим побажанням, зокрема так і не було встановлено прожектори, що повинні були освітлювати прилеглу до туалетів територію.
З виступу Володимира Прищуватого, міського голови:
- Дорогі мої, у своїй передвиборчій програмі я обіцяв, що доможуся і наведу в місті порядок, тому що давно пора, ви самі подивіться! Де це бачено, щоб так усе було, це ж центр міста! Не можеш нормально працювати в центрі – їдь на окраїну, відкривай свій туалет там! Але в центрі, повинні відповідати! І я обіцяю, що доможуся цього!
Таким чином усі туалети ТОВ "Вторпродукт" були зачинені, далі перевірки пішли у споріднених до засновників підприємствах. Засновникам знов була зроблена пропозиція про продаж бізнесу, але вони не погодилися. Більше того, почали боротьбу - розмістили кілька статей в газеті, найняли двох адвокатів з Києва, які відразу стали оскаржувати дії влади. Конфлікт набрав певного резонансу, так що Олександра Івановича викликали до губернатора, і той поцікавився навіщо воювати за параші.
- Там щось нечисте.
- Звісно, нечисте - параші!
- Там є гроші! Ще не знаю, звідки, але є! Ще тиждень і скажу точно.
- Давай, бо щось шум підіймається.
Олександр Іванович дав. Знайшов дідка, який був директором центрального міського туалету, з якого і почався зріст ТОВ "Вторпродукт". Дід був вже трохи дурний, та все ж розповів багато цікавого. Як до нього, ще у далекому 91-му прийшли енергійні хлопці з грошима і запропонували зробити орендне підприємство. Тикнули хабар, і він погодився. Хлопці зробили ремонт в помешканні і відкрили перший у місті платний туалет. Щось заробляли, але справи йшли не дуже добре, то вирішили переробити туалет під великий магазин. Зробили навіть ремонт, викорчували усі унітази, завезли товар. А потім узяли і за кілька днів повернули все, як було, тобто зробили туалет. Тоді ж у діда забрали обманом його акції, бо ж центральний туалет був акціонерним товариством, і викинули геть.
- А вони ж нічого в туалетах не розуміють! Я тридцять років туалетом керував! А вони нічого не знають! Узяли, відімкнули від каналізації! Тепер машиною вивозять!
- Навіщо?
- Бо дурні!
Діда відвели, Олександр Іванович викликав прокурора області і вже до вечора була порушена карна справа проти засновників ТОВ "Вторпродут" по звинуваченню у махінаціях. Всіх заарештували і привезли до слідчого ізолятору. Олександр Іванович прийшов до них і ще раз запропонував продати підприємство. Засновники казали "ні" і не куплялися на брехню про те, що їх товариші вже погодилися. Міцні чоловіки, таких просто не розчавиш. І за що ж таке вони готові стояти на смерть? Чому ті туалети так для них важливі? Олександр Іванович не знав головної відповіді, але був впевнений, що не помиляється. Він довіряв інтуїції, яка дуже важлива для хорошого фінансиста, яким він себе вважав. Усе неможливо прорахувати, тому важливо відчувати те, що ховається від цифр та формул. От і зараз він був впевнений, що біля цих туалетів крутяться великі гроші. Це звучало по ідіотськи, ніхто б у це не повірив. Окрім нього, бо славен він був нестандартними ходами і хвацькою інтуїцією.
Він поїхав на саме підприємство, викликав до себе в машину головного інженера, задавав питання. Той дуже злякався і відповідав. Виявилося, що ТОВ "Втопродукт" вивозило усе лайно з власних туалетів на пункт переробки за містом. Там з нього робили добрива. Олександр Іванович спитав про ціну тих добрив. Виявилось, що копійки - не те.
- А ще щось, крім добрив, виробляють?
- Та є щось. Я не знаю, я ж не хімік, мені головне, щоб обладнання працювало. Є там один агрегат, так керівництво особисто приїздить вивантажувати його.
Олександр Іванович усміхнувся. Бо відчув, що знайшов відповідь.
- Веди мене туди.
- Ні, є наказ туди нікого не пускати.
- Веди і зараз.
Олександр Іванович зателефонував Борису Михайловичу, якій керував бандюками, попросив у нього з десяток людей. Хлопці прибули за півгодини, вибили двері в цеху і зламали заслінку на агрегаті. Там виявилася кілька застиглих крапель якогось металу. Їх повезли на дослідження, а Олександр Іванович поїхав додому, бо дуже вже заморився за ці дні. Вранці йому подзвонили і доповіли, що знайдений метал - іридій. Це дуже рідкісний елемент, який належить до платинової групи. Його видобуток складає сотні кілограмів на рік по всьому світі, а ціна сягає десятків тисяч доларів за кілограм, набагато дорожче, аніж золото. Кожен рік споживання іридію зростає, найчастіше він використовується для виробництва надміцних сплавів. Але сумські вчені казали, що добувати іридій в Сумах неможливо, бо тут немає потрібного обладнання, а головне - руди. Це тільки покійний Малашенко стверджував, що винайшов спосіб добувати іридій. Та усі знали, що він збожеволів через сина-наркомана.
Олександр Іванович знову засміявся і зателефонував в прокуратуру, щоб ті провели обшуки будинків і офісів засновників ТОВ "Вторпродукт". Там нічого не знайшли, і Олександр Іванович наказав почати катування. Через чотири години один з засновників отримав серцевий напад, а інший почав говорити. Він вказав на сейф, де були важливі документи.
- Цінні документи, Володимире Петровичу, дуже цінні! Ось! Хоч це і виглядає якимись затертими папірцями, але насправді це гроші, великі гроші!
- Які гроші?
- Які завгодно! Це доповідь професора Малашенка, який виявив, що у гівні сумчан чомусь присутній іридій, дуже рідкісний і цінний метал, самої платинової групи!
- У гівні?
- Саме так! І лише сумчан. Малашенко робив досліди в інших районах і виявив, що іридій є чомусь у тих, хто живе саме в Сумах. Вже у приміських селах його немає. Навіть у тих, хто живе в Сумах менше десяти років іридію немає.
- Ну і що?
- Цей Малашенко винайшов засіб збирати іридій, навіть розробив проект установки, та в нього не було грошей. Він пішов шукати інвестора, а над ним сміялися, вважали за божевільного. Та він все ж зміг переконати кількох бізнесменів, і ті профінансували агрегат. А коли виявили, що то справжнє золоте дно, то вбили вченого. Але тепер справедливість поновлена, ми забрали їх бізнес і будемо багатіти самі.
- Які це гроші?
- Десь мільйон доларів на рік.
- Скільки?
- Мільйон на рік, але у цього бізнесу є великі перспективи для розвитку. Можна збільшити виробництво у багато разів. Тільки ніхто з тих, хто у тюрмі, не повинен вийти на волю. Нам конче потрібна таємниця.
Ніхто не вийшов. Самогубство і ще один серцевий напад. Родичів примусили замовкнути погрозами забрати рештки майна та просто вбити. Сина одного з засновників доводилося вивозити в ліс і там вішати за ноги, щоб охолонув. Тим часом на очисних спорудах, куди надходили усі каналізаційні стоки міста, почалось велике будівництво. Казали, що це буде новітня станція очистки та насправді то був агрегат з видобутку іридію. Дуже простий, чимось схожий на самогонний апарат. Будівництво закінчили в рекордні два тижні, і робота почалась. У Києві заснували дві фірми, які займалися продажами. Щоб не було питань, вивозили іридій під видом лома. Від напливу пропозицій ціни спершу обвалилися. Через рік усі виробники іридію збанкрутували, і ціни знову пішли вгору. Минулих значень не досягли, та сумський губернатор робив гроші на обсягах. Спочатку мільйон у місяць, а потім - і на тиждень. Причому це був чистий прибуток, не враховуючи видатків. Найуспішніший проект, це було безперечно.
Олександр Іванович уже був на тому світі, бо дуже багато знав та й ще вимагав собі долю. Слуга повинен радіти тому, що дає господар, а не вимагати більшого. То отримав розкішні похорони, на яких Володимир Петрович навіть сльозу пустив по товаришу. Але Олександр Іванович виявився ще тим хитруном. Мабуть, передбачав можливість свого вбивства, намагався втекти. Не встиг. Але в інтернеті з'явилася дурня про велику цінність гівна сумчан. Смішно і чути було про таке, та все ж. Там же розповідалося про іридій та про те, як легко, у домашніх умовах, можна зробити апарат з видобутку цього металу. Ту сторінку вдалося швидко знешкодити та з'явились багато інших. А потім зі станції пішла інформація, що зміст іридію почав швидко зменшуватись. Зате на вулицях міста почало пахнути гівном. Бо майже з кожної квартири чи будинку стирчали труби саморобних апаратів, які добували цінний метал. Міліції наказали конфісковувати ті апарати, але люди не віддавали їх, спираючись на те, що законом не заборонено переробляти своє гівно.
Налагоджений механізм загальмував, мільйони зупинилися, бо іридію тепер добувалося небагато, до того ж була втрачена монополія, бо десятки і сотні людей везли той іридій до Києва чи Москви, приймальні пункти почали робити навіть в Сумах, незважаючи на заборону. Ця нестабільність вплинула на ціну, яка ще більше зросла, що тільки стимулювало незаконний видобуток іридію. Губернатор був у розпачі, а Олександр Іванович, мабуть що, посміхався десь під землею.
Щоб узяти ситуацію під контроль, Володимир Петрович вимушений був піти на різкі міри: було оголошено про створення закритого акціонерного товариства "Сраки Сумщини". До складу товариства автоматично увійшли усі жителі Сум, які отримали акції із розрахунку - одна срака - одна акція. Головою правління ЗАТ був призначений мер Сум Володимир Прищавий, а головою спостережної ради - сам губернатор. Задачею ЗАТ було якомога ефективніше використання гівняного надбання сумчан, а саме - видобутку і реалізації іридію. Через ЗМІ та у трудових колективах провели велику роботу з популяризації ЗАТ. Підкреслювалося, що об'єднані у ЗАТ сумчани зможуть отримувати значно більші гроші, аніж самотужки добуваючи і продаючи іридій. Кожному акціонеру обіцялася щомісячна виплата дивідендів.
Але ні до чого це не призвело, бо люди не довіряли владі і продовжували самі добувати метал, залишаючи "Сракам Сумщини" лише переробку гівна тюрем, шкіл та лікувальних закладів. Причому і в лікарнях, і в школах срали дуже мало, намагаючись робити це вдома, щоб можна було видобути додаткові міліграми металу. Іридій став засобом для існування багатьох сумчан. І не тільки існування. Грошей було багато, у місті почався справжній споживацький бум. Підприємства закривалися, бо ніхто не хотів на них працювати, зате розквітала сфера послуг і торгівля, в якій працювали здебільшого приїжджі. Несподівано Суми почали багатіти, а губернатор лише тупав ногами, дивлячись, як у бездонних кишенях цих клятих сумчан зникають його мільйони.
Та він не збирався здаватися, він придумав узяти сраки сумчан під свій контроль. Встановити там замки, щоб городяни не могли оправлятися, де хотіли, а лише у відведених місцях. Щоб встановити замки потрібно було скорити сумчан, а для цього заручитися підтримкою президента Чучми. Її отримали, але губернатору наказано було ділитися. Далі в місто ввели війська, які почали проходити квартал за кварталом, вулицю за вулицею. Під Сумами були розбиті чотири військові шпиталі, в яких і проводилися операції з установки замків на сраках сумчан. То були надсучасні замки, які через ефір були завжди підключені до центрального пульту, де відразу знали про намагання зламати замок, який вводився у пряму кишку. Справити потребу з замком було можливо лише на спеціальному унітазі, які були встановлені із розрахунку один на 10 квартир. Людина не мала можливості вкрасти своє гівно, яке централізовано постачалося на станцію переробки. Це був великий бізнес і ЗАТ "Сраки Сумщини", де контрольним пакетом акцій володів особисто президент, стало одним із провідних підприємств країни, що переважало обсягами прибутку більшість галузей української економіки. Коли акції ЗАТ були випущені на нью-йоркську біржу, там зчинився справжній ажіотаж, бо вкласти гроші в найбільшого у світі виробника іридію хотіли усі. До того ж ЗАТ звітувало про зріст поголів'я сумчан, що означало і зріст обсягів виробництва іридію, попит на який зростав ще більше.
Я був один з небагатьох, кому пощастило втекти. Жив собі під Києвом, збирав говно і виварював метал, щоб продавати його на чорному ринку. Усе доводилося робити таємно, бо існував закон, згідно з яким, сумчани, що втекли з Сум, повинні були в примусовому порядку повертатися туди, наче кріпаки. Кожен сумчанин, точніше його срака, були об'явлені національним надбанням, за нами йшло справжнє полювання, за кожного спійманого сумчанина виплачували великі премії. Але я ж був обережний. Добре їв, ходив в туалет і потроху курив іридій. На життя вистачало, навіть машину купив. І зміявся з тих дурнів. Бо моя срака, це моя срака. І я ніколи її не віддам.
До речі, навіть через багато років поза Сумами, мій організм продовжував виробляти іридій. Мабуть це був такій подарунок сумчанам від Бога, подарунок, якій влада своєю жадібністю перетворила на кару. Та тільки не для мене.
