Бувають дні, які так просто не придумаєш. Коли твій робочий понеділок розпочинається з того, що коли поспішаєш на роботу, раптом з´ясовуєш, що метро заблоковано невідомо на скільки часу з причини чийогось стрибка під потяг.. І найприкріше у тім є твоє усвідомлення, що ти сам особисто не встані нічого зробити чи якось хоча би щось змінити у збігу тих дивних обставин: все вже сталося. Самовбивць, які вже прийняли рішення, вже не переконати, а "театральних" самовбивць тим більше.. І шкодуєш отак за людиною, яку в житті ніколи не знав і, ймовірно, ніколи б не пізнав, навіть якщо би й залишилася між живими, та все рівно в голові цокають, наче бомба сповільненої дії, перемішані фрагменти думок зі спалахами протирічливих емоцій: і роздратування на те, що не встигаєш вчасно добратися на місце роботи, сум та жаль за бідолахою, що опинився під колами потягу, і подив над станом речей і явищ у світі і водночас вдячність за те, що ЦЕ хоч не стається кожного дня. І як часто буває, автоматично спрацьовує інстинктивний "закон самозбереження" і ти миттю відганяєш як полохливу воронячу зграю від себе ті тривожні й похмурі думки про неісповідимі шляхи долі, і аби пізніше не мучили докори сумління, перемикаєш увагу на суто свої турботи-мигалки - швидко вибігаєш-виїжджаєш по ескалатору нагору - і бігом майже через цілий центр, по мості через Влтаву - і гайда трамваєм, щоб хоч він довіз туди, куди треба.. І ото біжиш-женеш по бруківці у поспіху, що ледве дихання стає, і зовсім не зауважуєш, чи зауважуєш, та не надаєш жодного значення баченому.. А тим часом у ранкових променях над Старомаком догоряють ліхтарі і ялинкові гірлянди, поволі розгойдується ранкове бамкання дзвонів над Ратушею та соборами i ніби зависають у морознім повітрі голуби над куполами та вежами, встромленими у золотаве світанкове небо, як над повільною, наче загуслою до сметанної конcистенції течією, граційно і теж ніби сповільнено, якось навіть ліниво пролітає зграя білих лебедів, які уже й розучилися відлітати у вирій - адже в місті взимку доволі тепло, та й ріка не замерзає.. Але ж були, були колись часи, коли вона зовсім застигала в нерухомості, тужавіла, вдягалася у свій крижаний панцир і все місто під час свят виходило ковзатися по ній, але про те вже, мабуть, пам´ятають одні лише посивілі у надранкових туманах старезні мости цього древнього міста. І люди разом з тобою у нім - як ті фігурки, що потихоньку снують туди-сюди, поспішають, пересуваючися зі своїх пунктів "А" до пунктів "Б" - і в кожної з тих фігурок свій цокаючий будильничок та мурашник в голові: в кожного свої потреби, свої цілі, свої невгамовні пошуки серед будення..
Бувають дні, коли хочеться забути про поспіх. Хочеться просто постояти серед розсяяної ранковим зимовим сонцем та різдвяною ілюмінацією площі чи то зупинитися посеред мостa, аби, звісивши голову, спостерігати за гойдливими блискітками хвиль, а потім підвести погляд угору і бачити там, як безшумно і повільно змахуючи обважнілими крилами, пролітають понад дротами, стовпами, арками, мостами, дахами i вежами лебеді. У морознім повітрі їхній лет нагадує плин небесної каравели сріблястих авіалайнерів, яка, описавши дугу, нарешті, пристає побіля камінної набережної Влтави. І отак погойдуючися в такт із хвилями, просто хочеться бачити і любуватися, як гойдається вся набережна, як у примарнім мерехтливім грудневім повітрі колихається ціліське чудернацьке місто з його катедрами, палацами, мостами, автомобілями на дорогах i так трохи дивакуватими людьми, заблукалими у суєті суєт кожнодення та щохвилиння. З висоти пташиного польоту ці люди, мабуть, здаватимуться лише якимись дрібненькими коралинками колись розiрваного намиста, живими різнокольоровими камінчиками-піщинками на дні невидимого, проте все ж досі присутнього прадавнього моря-океану, i які з приливом нової хвилі то скупчуються у величезну рухливу мозаїку, то з відливом знову розтікаються, знову все вибухає урозсип.. Люди. Перли. Атоми. Все сиплеться, все тече. Пересипання-перевертання пісочного годинника. Переливання. Коливання. Флюктуація. Життя. Чи саме не отакими дивовижними перлинками нас бачать птахи/янголи зі свого блакитно-сизого попідхмар´я?
--------------
